Збудники бактеріальної дизентерії

Лабораторна діагностика. Матеріал для дослідження - випорожнення, промивні води шлунка. Посів потрібно робити якомога раніше, обов’язково до початку етіотропного лікування і по можливості біля ліжка хворого. Досліджуваний матеріал (слизово-гнійні грудочки) сіють на середовище Плоскирєва, яке є елективним для шигел. Засіяні чашки терміново доставляють до лабораторії. За звичайною схемою виділяють чисту культуру й ідентифікують її за морфологічними, культуральними, біохімічними й антигенними властивостями. Бактеріологічний метод діагностики дизентерії є найдостовірнішим, але він дає позитивні результати в різних баклабораторіях від 50 % до 70 %.

Серологічну діагностику проводять рідше. Для цього використовують реакцію аглютинації та РНГА. Остання більш чутлива і специфічна при використанні стандартних еритроцитарних діагностикумів. Діагностичний титр цієї реакції - 1:100-1:200. Дуже важливим є його наростання в динаміці в 4 рази і більше.

Профілактика і лікування. Для попередження виникнення захворювання має значення раннє виявлення хворих, їх лікування, проведення остаточної дезинфекції. Якщо хворого не госпіталізовано, в квартирі здійснюють поточну дезинфекцію. Важливо також проводити санітарно-освітню роботу серед населення, дотримувати відповідний гігієнічний режим на харчових підприємствах, у магазинах, на ринках, джерелах водопостачання, проводити боротьбу з мухами.

Для специфічної профілактики дизентерії було запропоновано багато видів вакцин, але всі вони виявились неефективними. Останнім часом випробовують живу ентеральну вакцину.

У лікуванні дизентерії найкращий ефект дають препарати нітрофуранового ряду - фурагін і фуразолідон. Широко застосовують ентеросептол, інтестопан, мексаформ. При тяжких формах захворювання призначають левоміцетин, тетрациклін і антибіотики-аміноглікозиди.

3. Умовно-патогенні мікроорганізми

УМОВНО-ПАТОГЕННІ МІКРООРГАНІЗМИ — мікроби, які здатні при зниженні природної резистентності макроорганізму викликати захворювання, для яких характерна від­сут­ність нозологічної специфічності (той самий вид мікробів може викликати запальні процеси різних органів і тканин, і, навпаки, різні види мікробів здатні викликати гнійно-запальні процеси того самого органа чи тканини).

У.-п.м. є серед усіх категорій мікробів: бактерій (Staphylococcus, Corynebacterium, Clostri­dium, Escherichia, Erwinia, Pseudomonas, Proteus, Providencia, Serratia, Moraxella, Veillonella, Haemophilus та ін.), мікоплазм (Mycoplasma), грибів (Candida, Aspergilus), найпростіших (Trichomonas, Lamblia), а також вірусів (Herpes, Enterovirus тощо). Як правило, У.-п.м. є представниками нормальної мікрофлори людини, не лише її факультативної частини, але й облігатної (бактероїди, лактобацили, ентерококи). Важливою умовою розвитку інфекційного процесу, спричиненого У.-п.м., є подолання ними колонізаційної резистентності. При цьому збудниками інфекційного процесу можуть бути як представники власної мікро­флори макроорганізму, так і У.-п.м., що потрапляють у нього ззовні. Для захворювань, викликаних У.-п.м., характерні певні особливості: вони розвиваються в ослаблених дітей, людей зі зниженою імунологічною реактив­ністю внаслідок соматичних захворювань, оперативних втручань, застосування ЛП, що виявляють імунодепресивну дію (гормони, цитостатики й ін.). У.-п.м. здатні ви­кликати захворювання в різних асоціаціях: бактерії різних видів, бактерії та віруси, бактерії та мікоплазми й ін. При змішаних бактеріальних інфекціях можливий синергізм збудників у випадку їх патогенного впливу на організм. Так, слабкопатогенні вейлонели можуть прилипати до епітелію під впливом позаклітинної глюкозотрансферази, яка продукується Streptococcus salivarius, аеробні бактерії, знижуючі окисно-відновний потенціал тканин, можуть сприяти розмноженню анаеробів. Різке зростання ролі У.-п.м. в інфекційній патології людини пов’язане із застосуванням антибіотиків широкого спект­ра дії, що викликали порушення екологічного балансу (дисбактеріоз) і розвиток множинної медикаментозної стійкості мікроорга­нізмів. У.-п.м. є основними збудниками госпітальних інфекцій. Основною причиною цього є їх природна чи набута стійкість до антибактеріальних препаратів. Резистентні до антибіотиків госпітальні штами мікробів краще виживають у навколишньому середовищі та мають підвищену здатність до колонізації (заселення), тому в умовах стаціонару вони інтенсивно поширюються й викликають розвиток тяжких захворювань в ослаблених людей. У здорових людей, як правило, спосте­рігається формування бактеріоно­сійства. Очевидна відносність розподілу певних видів мікробів на патогенні й умовно-патогенні. Так, Salmonella typhimurium є збудником зоонозів і харчових токсикоінфекцій.