Розділ IX ранні слов'яни

Найдавніший період історії слов'ян сягає у глибину століть. Існує думі ка, що предками слов'ян були осілі племена доби бронзи і раннього заліз­ного віку, які мешкали між Дніпром, басейном Вісли, а можливо, й Одера. Ранні східні слов'яни займали, очевидно, основну територію лісостепового межиріччя Дніпра і Дністра з виходом на землі Верхнього Подніпров'я і Прип'ятського Полісся.

Про історію слов'янських племен рубежу і першої половини І тисячо­ліття н.е. відомо з писемних джерел. Автори І-ІІ ст, н.е. називають слов'ян, що жили на території Південно-Східної Європи, венедами. За даними Плі-нія Старшого, Птолемея і Таціга, слов'яни-венеди проживали у Повісленні, а також на південний схід від Вісли і на північ від Чорного моря. Отже, йдеться про землі лісостепової смуги і частини Полісся, як однієї зі скла­дових частин розселення слов'ян на рубежі та в перші століття нової ери.

Про давніх східних слов'ян II-V ст. н.е. згадують у своїх творах візан­тійські автори УІ-УІІ ст. н.е. Прокопій Кееарійський, Менандр Протіктор, Псевдо-Маврикій, ФеофілактСімокатта, а також давньогерманський істо­рик VI ст. н.е. Йордан. Ці ранньосередньовічні письменники знали слов'ян під назвою венедів, антів і склавінів. Вони відводять слов'янам важливе місце в історії Південно-Східної та Центральної Європи. За свідченням Прокопія Кесарійського, анти населяли територію від Дніпра до Дністра, а склавіни — від Дністра і далі на північний захід. Отже, порубіжною зоною між антами (східні слов'яни) і склавінами (західні слов'яни) була територія Подністров'я, що, можна думати, не роз'єднувала, а, навпаки, консолідувала спільні здобутки матеріальної і духовної культури східних і західних слов'ян.

Південно-західними сусідами давніх східних і західних слов'ян були гєто-фракійські племена Дністро-Дунайського межиріччя, про які також йдеться у давніх писемних і картографічних джерелах, зокрема в римських подорожніх таблицях (т.зв. карта Касторія, або Певтингерові таблиці). Цікаво, що у Подунав'ї у першій половині та середині І тисячоліття н.е. на північ від фракійців фіксуються поселення слов'ян (Йордан, Прокопій, Псев-до-Маврикій). Це знаходить своє підтвердження і в пам'ятках археології.

Письмові історичні свідчення про слов'ян рубежу і першої половини І тисячоліття н.е. можуть бути конкретизовані на основі вивчення архео­логічних культур Південно-Східної та Центральної Європи. Тут поряд зі слов'янськими старожитностями представлені пам 'ятки гето-фракійських, пізньоскіфських і сарматських племен у Північному Причорномор ї та у лісо­степовому межиріччі Подніпров'я і Подністров'я. Певне місце займають елементи давньогерманського етносу, які просочилися в епоху "великого переселення народів" з ПовІслення через землі Південно-Західної Білорусі на територію лісостепової України і в Північне Причорномор'я.

§ 1. Зарубинецька культура

Перші пам'ятки цієї культури відкрито наприкінці XIX ст. В. В. Хвойкою поблизу с. Зарубинці на Київщині. Тут досліджено залиш­ки безкурганного могильника з трупоспаленням. Серед супровідного інвен­тарю виявлено специфічний ліпний посуд та бронзові фібули. Широкі роз­копки були проведені на могильнику зарубинецького типу у с. Корчувате поблизу Києва у 1940-1941 рр. І. М. Самойловським, який відкрив тут понад 100 поховань. У другій половині XX ст. пам'ятки зарубинецької культури вивчали Є.В.Максимов, В. І. Бідзіля, А. І. Кубишев, С. П. Пачкова, П. І. Хавлкж, П, М. Третьяков, Ю. В. Кухаренко, К. В. Каспарова та ін. Дослідженнями визначено п'ять локальних районів, що становлять територію поширення зарубинецької культури: Середнє Подніпров'я, Прип'ятське Полісся, Верхнє Подніпров'я, Південне Побужжя, Верхнє Подесення. Елементи зарубинецької культури виявлено на землях Західного Побужжя, Верхнього і Середнього Подністров'я—у зоні стику зарубинецького масиву з пшеворською культурою і з південно-західними групами пам'яток гето-фракійського населення.

Зарубинецька культура відома за групою неукріплених поселень, горо­дищ, могильників. Поселення займали високі миси річок, ярів або розта­шовувалися на надзаплавних терасах. Розміри поселень в середньому до 2 га. Іноді селища розміщувалися на місцевості невеликими групами по 10-15 поселень. Для Середнього Подніпров'я Є. В. Максимов виділив три такі групи: канівську, ржищівську і київську.

Для зарубинецької культури характерні наземні і заглиблені в землю житла площею в середньому 18-20 м². При спорудженні будинків використовували техніку дерев'яного каркасного будівництва. Стіни стовпової конструкції обмазували рідкою глиною і білили. Покрівлі зарубинецьких жител були двосхилими. Для покрівлі використовували жердини, солому або очерет. Опалювали житлові приміщення відкритими вогнищами. Рештки вогнищ виявлено і за межами жител (очевидно, літні печі). Поблизу жител зафік­совано також господарські ями 1,2 м в діаметрі і глибиною до 1 м, що у вертикальному перерізі мали циліндричну або дзвоноподібну форму.

Населення вело осілий спосіб життя. Основні залізні знаряддя (серпи, коси), виявлені на зарубинецьких пам'ятках (Бабина Гора, Зарубинці, Мо-настирьок), свідчать про землеробський характер господарства. Цікаво, що на Круглицькому поселенні Середнього Подністров'я серед поєнешти-лукашівських матеріалів знайдено зарубинецький залізний наральник, а також серпи і коси. Мешканці зарубинецьких поселень вирощували просо, пшеницю-двозернянку, ячмінь. Зерно зберігали в керамічних корчагах. Вони споживали кашу, виготовлену з круп зернових культур, а також випечені на керамічних сковородах хлібні коржі. З городніх культур були відомі горох і ріпа. Вирощували також коноплі і льон. У скотарстві переважало розве­дення корів, свиней, дрібної рогатої худоби й коней.

На поселеннях знайдено кістки собак, що виконували сторожові та мис­ливські функції. Зарубинецькі мисливці полювали на кабана, оленя, лося, зубра, ведмедя, бобра, куницю.

Залізо добували з болотних (озерних) руд у спеціальних глинобитних горнах, що працювали на деревному вугіллі. У результаті плавки одержу­вали невеличку залізну крицю, яку потім проковували. У деяких поселеннях існували досить крупні, як на ті часи, залізоробні майстерні. Одну з них відкрито й досліджено в Лютежі (В. І. Бідзіля, С. П. Пачкова). У ковальсь­кій справі використовували крицеве залізо, знали вже й сталь, яку одержува­ли за допомогою цементації (Г. О. Вознесенська, В. Д. Гопак).

На зарубинецьких поселеннях виготовляли і керамічний посуд. Для фор­мування посуду використовували гончарний круг ручного типу. Сформо­вану і просушену посудину випалювали. Виготовлення посуду, проте, не вийшло за межі домашнього ремесла.

Ювелірні вироби виготовляли з привізної бронзи. Бронзу плавили в кера­мічних тиглях на вогнищах. Застосовували також проковку, протяжку, чеканку. Виробляли фібули-застібки для одягу, шпильки, браслети, кільця та ін.

Про існування ткацтва в зарубинецьких племен свідчать керамічні піра­мідальні важки для ткацького вертикального верстата, а також глиняні прясельця. Тканини виготовляли з льону, конопель, вовни.

Шкіри та хутра уміли обробляти кістяними знаряддями, залізними ножами, голками і проколками.

Дерево обробляли сокирами, стругами, теслами, долотами, свердлами, ножами.

З кістки виготовляли проколки, рукоятки ножів, з каменю — зерно-терки, точильні бруски, ливарні форми.

Зарубинецьке населення мало економічні Й культурні зв'язки з сусідніми племенами, а також з периферією античного світу. На південь по Дніпру вивозили хутра, шкіри, мед і віск. З півдня завозили вино й олію в кера­мічних амфорах, а також деякі тканини, ювелірні вироби тощо.

Могильники зарубинецьких племен представлені ґрунтовими безкур-ганними похованнями (тру по спалення в урнах або просто в ямах). Серед супровідного Інвентарю знайдено керамічний посуд (лощені горщики, мис­ки, кухлі), а також інші побутові речі (переважно бронзові фібули, браслети, кільця).

Рис. 80. Старожитності зарубинецькоїкультури:

1-5 -- кераміка; 6 -— залізна сокира; 7 — наконечник остроги; 8 — наконечник списа; 9, !0 — бронзові кільця; // — скляне намисто; 12-14 — пряслиця; 15 — брон­зовий браслет; 16 — залізний серп; 17—рибальський гачок; 18 —важок від ткацького верстата; 19 —- бронзова підвіска-лунниця; 20 — залізний ніж; 21-24 — бронзові фібули.

Трупопокладення на могильниках зустрічаються рідко. На заруби­нецьких могильниках Середнього Подніпров'я у Пирогові, Корчуватому, Дідовому Шпилі виявлено лише по кілька трупопокладень. Чотири похо-вання-трупопокладення відомі у Велемичах на Прип'яті. Відомі І кенотафи, які не мають залишків поховання, але вміщують у поховальних ямах той самий речовий інвентар, що супроводжує справжні могили. Це, очевидно, імітовані поховання меморіального характеру на честь людей, що загинули або померли на чужині.

Загальна хронологія зарубинецької культури визначається кінцем III ст. до н.е. — II ст. н.е. У кожному з локальних регіонів (Середнє Подніпров'я, Прип'ятське Полісся, Верхнє Подніпров'я, Південне Побужжя, Верхнє Подесення) дати визначаються конкретно на підставі типів привізних амфор і фібул.

Сучасні дослідники не мають єдиної думки щодо етнічного складу зару­бинецьких племен, їх пов'язують з слов'янами, германцями, балтами. Про­те, дані мовознавства, типологічна близькість зарубинецьких пам 'яток з київ­ською культурою ІІІ-У ст. н.е. та культурами ранньосередньовічних сло­в'ян V—VII ст. н.е. — пеньківською і колочинською — дають підстави вва­жати зарубинецьку культуру ранньослов'янською.