Лекція 5

Тема: „Грецька колонізація та виникнення античних поселень”

План

1. Причини та етапи грецької колонізації

2. Перший етап колонізації.

3. Економічний розвиток, структура та етнічний склад населення.

Основна література

Анохин В.А. Монеты античных городов Северо-Западного Причерноморья. – К.,1989.

Буйских С.Б. Хора колониального полиса в Нижнем Побужье: от архаики к эллинизму

Виноградов Ю.Г. Политическая история Ольвийского полиса VII – I вв. до н.э. Историко-эпиграфическое исследование. – М.: Наука,1989. -288 с.

Гайдукевич В.Ф. Боспорсоке царство. – М.-Л.,1949. -623 с.

Доманский Я.В. О характере греческой колонизации и послеколонизационном периоде в Северном Причерноморье // Проблемы греческой колонизации Северного и Восточного Причерноморье. – Тбилиси,1979. – С.81-88.

Карышковский П.О. Монеты Ольвии. – К.,1988.

Карышковский П.О. Монетное дело и денежное обращение Ольвии (VI в. до н.э. - IV в. н.э.). – Одесса,2003.

Крыжицкий С.Д., Лейпунская Н.А., Русяева А.С., Скржинская М.В., Крапивина В.В., Анохин В.А. Ольвия. Античное государство в Северном Причерноморье. – К.,1999. – 680 с.

Ольвия и ее округа. – К.,1986.

Стислий зміст лекції

Античні держави Північного Причорномор'я були засновані давньо­грецькими колоністами у VІІ-У ст. до н.е. "Велику грецьку колонізацію", яка значно розширила межі античного світу, зумовили специфіка соціально-економічного й політичного розвитку давньогрецького суспільства, а також місцевих племен Північного Причорномор'я. Це, передусім, нестача земель у метрополії та їх перенаселення, намагання греків налагодити торговельні зв'язки з населенням багатих хлібом і худобою причорноморських степів. Однією з причин колонізації був недостатній розвиток продуктивних сил. Це вимагало обмеження чисельності населення античних держав, що спри­чинювало вимушену еміграцію.

Важливим фактором заснування греками перших поселень на території Північного Причорномор'я були пошуки джерел сировини, зокрема металу. Розвиток ремесел сприяв зростанню торгівлі і мореплавства. Грецькі пе­реселенці прагнули також освоїти придатні для ведення сільського госпо­дарства землі, забезпечити себе всім необхідним і бути економічно і полі-тично незалежними від грецької метрополії.

Найбільше колоній на причорноморських землях, за свідченням Стра-бона, мало іонійське місто Мілет. Разом з Мілетом у колонізації Північ­ного Причорномор'я і Приазов'я брали участь вихідці з інших грецьких міст: Теоса, Фокеї, Гераклеї, Ефеса, Клазомен, Колофона та ін.

У заселенні греками Північного Причорномор'я вчені простежують кілька етапів. На першому етапі (середина VII ст. до н.е.) у Північно-Захід-ному Причорномор'ї було засновано два поселення: Істрію у Подунав'ї і Борисфен на о, Березань. На другому етапі (перша половина — середина VI ст. до н.е.) греки освоюють узбережжя Березанського і Бейкуського лиманів, У пониззі Південного Бугу виникає античне місто Ольвія; кілька землеробських поселень з'являється на берегах Дніпровське-Бузького і Березанського лиманів. На Боспорі Кіммерійському були засновані міста Пантікапей, Гермонасса, НімфеЙ, Мірмекій, Кепи та ін. Усі вони розміщені на узбережжі Керченської протоки, а землеробські поселення становили їхню сільську периферію.

На третьому етапі (друга половина VI — початок V ст. до н.е.) почина­ється освоєння району Нижнього Подністров'я, де було засновано міста Ніконій і Тіра. Створюється ряд сільськогосподарських поселень на схід­ному узбережжі Дністровського лиману. В цей час значно розширюється територія міста Ольвії і виникають поселення на берегах Бузького лиману.

На четвертому етапі (кінець V ст. до н.е.) на території Західного Криму вихідці з Гераклеї Понтійської заснували місто Херсонес. Цим етапом, практично, завершився процес колонізації греками Північного Причорномор'я.

В основі колонізації давніми греками Північного Причорномор'я лежали експлуатація родючих земель, розвиток різноманітних ремесел, торгівля і рибний промисел. Зрозуміло, що населення сільських поселень, а подекуди й міст, було етнічно неоднорідним. Але в самих античних полісах, безперечно, переважало грецьке населення.

У Ш ст. до н.е. виникли важливий торговельний осередок — м. Танаїс в усті Дону, а також боспорські міста Патрасій, Кітей і Синдська Гавань та Калос-Лімен на західному узбережжі Криму. Протягом свого майже тисячо­літнього існування (до IV ст. н.е.) держави Північного Причорномор'я не пори­вали зв'язків із середземноморським античним світом. Водночас елліни підтри­мували тісні економічні й культурні контакти з місцевими причорноморськими племенами, що, безумовно, залишило свій слід в історії скіфів, фракійців, синдів, меотІв, таврів, сарматів.

Початок дослідження античних пам'яток Північного Причорномор'я припадає на кінець ХУЛІ—першу половину XIX ст. Він пов'язаний з істо-рико-археологічними подорожами П. Сумарокова, П. С. Палласа, І. Пото-цького, Г. Е. Келера, П. І. Кеппена, під час яких було зібрано перший архео­логічний матеріал.

У другій половині XIX ст. розпочалися широкі археологічні розкопки Боспору (А. Є. Люценко, В. Г. Тізенгаузен, І. Є. Забєлін, А. А. Сибірський), планомірні дослідження античного Пантікапея та його некрополя (К. Е. Дум-берг). На рубежі XIX і XX ст. античну тематику плідно розробляли В. В. Ла-тишев, К. К. Косцюшко-Валюжинич, М. І. Ростовцев.

У першій половині XX ст. Херсонес та античні старожитності Південно-Західного Криму вивчали Р. І. Лепер, К. Е. Гриневич, В. М. Дьяков та ін. В Ольвії розкопки провадили С. А. Семенов-Зусер і Б. В. Фармаковський. У 1932-1940 рр. активні роботи вела Боспорська археологічна експедиція під керівництвом В. Ф. Гайдукевича, яка відкрила залишки боспорських міст Тірітака і Мірмекій.

Протягом останніх десятиліть систематично проводяться розкопки Пан-тікапея, Мірмекія, Тірітаки, Ілурата, Кітея, Феодосії, Німфея, Фанагорії, Кеп, Танаїса, Херсонеса, Ольвії, Тіри та інших північнопричорноморських античних міст. Найвагоміший внесок у вивчення цих пам'яток зробили археологи В. Ф. Гайдукевич, В. Д. Блаватський, Д. Б. Шелов, Г. Д. Бєлов, Л. М. Славін, І. Т. Кругликова, П. М. Шульц, А. М. Щеглов, П. О. Каришковський, Ю. Г. Виноградов, Е. І. Соломоник, С. Д. Крижицький, В. І. Ка-дєєв, В. М. Зубар, О. І. Домбровський, С. Ф. Сгржелецький. У кінці XX ст. об'єктом дослідження українських археологів стали залишки святилища Ахілла на острові Зміїному в Чорному морі (С. Б. Охотников, А. С. Островерхов).

На берегах Дніпровсько-Бузького лиману виникли перші осе­редки давньогрецької культури — поселення на острові Березань і місто Ольвія. В 1926 р. для охорони пам'яток античності утворено державний заповідник. Сьогодні площа заповідної території складає 265,7 га в Ольвії та 23,6 га острова Березань. Протягом 1972-1994 рр. постійно діючу оль-війську експедицію очолював С. Д. Крижицький (з 1995 р. її науковий керівник), з 1995 р. — В. В. Крапівіна.

Поселення Борисфеніда було засноване в 645-644 рр. до н.е. на пів­острові (тепер острів) Березань. Площа поселення становила понад 10 га. Для домобудування раннього етапу розвитку Борисфеніди характерні два типи жител: напівземлянки і наземні сирцево-кам'яні будинки. Почина­ючи з кінця VI ст. до н.е. поселення було забудоване наземними житлами, що утворили вулиці й провулки. По обидва боки вулиць відкрито будинки прямокутної у плані форми площею 45-75 м². Вони складалися з кількох приміщень з глинобитними долівками й печами. Внутрішні подвір'я були вимощені. Поряд з будинками знаходилися господарські приміщення, цис­терни і глибокі колодязі. Сирцево-кам'яні житлові і громадські будинки цен­тральної частини поселення зведено на початку V ст. до н.е. Виявлено також культові споруди, зокрема апсидний храм першої половини V ст. до н.е.

З другої половини VI ст. до н.е. на Березані формується міський осере­док. У цей період БорисфєнІда була політичне незалежним утворенням — полісом, до сфери економічного і політичного впливу якого входили землероб­ські поселення по обох берегах Березанського лиману. В обігу була власна полісна монета. Борисфеніда мала економічні й культурні зв'язки з іонійсь­кими містами. Наприкінці VI ст. до н.е. Березань увійшла до складу Оль-війської держави, це зафіксовано не лише знахідками ольвійських монет і виробів, а й спільними рисами у релігійних культах.

Основою економіки Березані були сільське господарство, рибний промисел, ремесла, торгівля.

З другої чверті V по Ш ст. до н.е. простежується поступовий занепад на Березанському поселенні. Життя його, як показують археологічні матеріали, тривало до кінця Ш ст. до н.е. Новий етап історії Березані датується І-Щ ст. н.е.

На Березані досліджено залишки некрополя VI — першої половини V ст. до н.е. Головним типом поховальних споруд були грунтові ями, іноді перекриті деревом і камінням. Відомо і кілька курганів, під якими виявлено колективні поховання. Обряд поховань включає трулопокладення, трупо-спалення, дитячі поховання в амфорах або урнах. Переважно нечисленний супровідний інвентар становлять керамічний і скляний посуд, предмети туалету і побуту, зброя (мечі, ножі, наконечники стріл).

Антична Ольвія була розташована на правому березі Південно-Бузького лиману біля с. Парутино Очаківського району Миколаївської області. Усере­дині VI ст. до н.е. місто заснували вихідці з Мілета. Залишки основної незатопленої частини верхнього міста становлять площу 33 га. Значна час­тина нижнього міста зруйнована водами лиману. Історію розвитку Ольвії поділяють на два етапи. Перший етап (середина VI ст. — 49—44 рр. до н.е.) характеризується поступальним розвитком економіки і культури, що був перерваний нападом гетів. На наступному етапі (друга половина І ст. до н.е. — середина III ст. н.е.) Ольвія зазнає інтенсивного тиску з боку місцевих племен і, зрештою, потрапляє в політичну залежність від Риму.

Стародавня Тіра знаходилася на території сучасного Білгоро-да-Дністровського Одеської області. Як свідчать античні автори, місто заснували наприкінці VI ст. до н.е. вихідці з Мілета. Основу економіки античного міста становило сільське господарство: землеробство, виногра­дарство, виноробство, а також розведення худоби. Значну роль відігравала рибна ловля. З кінця V ст. до н.е. Тіра встановлює тісні економічні, по­літичні І культурні зв'язки з античними центрами Західного Причорномор'я та Ольвією. У середині І ст. до н.е. Тіра зазнала нашестя гетів, але життя в місті досить швидко відновилося. У перших століттях нової ери воно розви­валося під впливом Риму. Намагаючись перетворити Тіру у свій опорний пункт, римські імператори у II ст. н.е. розміщують тут свої військові легіони. УIII ст. н.е. на Тіру напали племена, що входили до складу р і зн о етнічного готського союзу. Дослідження показали, що життя в Тірі тривало приблизно до 70-х років IV ст. н.е. Пізніше на місці Тіри зводиться середньовічний Білгород — золотоординський осередок ХІП-ХІУ ст., потім з'являються фортечні мури XV ст,, турецький Акксрман і, нарешті, сучасний Білгород-Дністровський.

Античне місто Херсонес (поблизу сучасного Севастополя) засновано у 422-421 рр. до н.е. як колонію Гераклеї Понтійської. Є деякі підстави вважати, що на місці Херсонеса ще у VI ст. до н.е. існувало неве­лике іонійське поселення чи факторія.

Керкінітіда — одне із значних античних міст Північно-Західного Кри­му. Воно знаходилося там, де сьогодні розташована Євпаторія. Місто ви­никло у VI ст. до н.е. Його площа становила близько 8 га. Потужність культурного шару на городищі сягає 6 м. Найбільш ранні комплекси дату­ються кінцем VI — початком IV ст. до н.е., а масові припадають на другу половину IV — початок II ст. до н.е. Місто мало регулярну прямокутну систему забудови. ЖитЛові будинки з підвалами порівняно невеликі за площею.

Економічною основою античних міст-держав Північного При­чорномор'я були сільське господарство, різні ремесла і промисли. Важливу роль відігравала торгівля з населенням причорноморських степів і з цент­рами Середземномор'я. У спорудженні міст Північного Причорномор'я пе­реважають загальногрецькі античні містобудівельні традиції, проте з часом тут були вироблені особливості, які проявилися у змішаному греко-вар-варському характері архітектури. У великих містах площею понад 50 га при забудові виділяються портові, торговельні, адміністративні й культурні райони. У середніх за площею містах (до 15 га) та містечках квартали безпосередньо тяжіли до акрополів, зміцнених оборонними мурами. Для елліністичного часу характерне значне посилення диференціації забудови за соціальною та виробничою ознаками. Ремісничі квартали і найбідніші житла розміщу валися, головним чином, на околицях міста.

Основу сільського господарства становило вирощування зернових зла­кових культур. Значну роль відігравало й скотарство. Починаючи з еллініс­тичного часу, важливе місце зайняло виноградарство. Городництво, садів­ництво, баштанництво відігравали допоміжну роль. Головними злаковими культурами були ячмінь, просо, пшениця, жито, гречка. З бобових вирощу­вали сочевицю, чину, горох. Серед городніх і баштанних культур перева­жали огірки, кавуни і дині. В садах вирощували яблука, груші, інжир, миг­даль, каштани, грецькі горіхи. Цікаво, що одне з міст Боспору VI ст. до н.е. — Кепи — означає "сади".

Сільськогосподарські знаряддя тих часів становили залізні наральники, мотики, сокири, коси, серпи, виноградні й садові ножі. Зерно і крупу пере­мелювали за допомогою круглих кам'яних жорен та ступок.

Рівень розвитку зернового виробництва не тільки забезпечував потреби населення, але й давав можливість вивозити зерно у Середземномор'я. Найбільшим північнопонтІйським постачальником хліба в Афіни був Боспор. Боспорську пшеницю вивозили також в Мітілену і на Родос.

Тваринництво північнопричорноморських античних держав складалося з таких основних напрямів: 1) велика рогата худоба (бики, воли, буйволи); 2) дрібна рогата худоба (кози, вівці); 3) свині; 4) коні, а також осли і верблю­ди. З домашньої птиці розводили курей, качок, гусей.