8. Західноукраїнські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини. Особливості їх політичного та соціально-економічного розвитку

Період між війнами (1921-1939 р.) у Західній Україні відзначений напруженою політичною боротьбою. У ній брали участь різні шари населення. Політичні режими, що існували в країнах, до складу яких входили західні українські землі (Польща, Чехословакія, Румунія), допускали можливість, до відомого ступеня, волі політичної діяльності, тому політична боротьба яскраво проявилася в діяльності партій.

Найбільшою політичною партією на підконтрольній Польщі території Західної України було Українське націонал-демократичне об'єднання (УНДО) - партія центристського напрямку. Вона орієнтувалася на одержання Україною незалежності без терористичних актів, на її демократичний розвиток. В другій половині 30-х років УНДО у відношенні польської влади проводило угодовську політику. Другий по впливі в Галичині була Радикальна партія, що прагнула об'єднати принцип демократичного соціалізму з перспективою національного відродження України, її незалежного існування. Незалежність радикали вважали необхідною передумовою земельної й іншої реформ.

Частина західноукраїнського суспільства схилялася до об'єднання Західної України з Радянською Україною в складі СРСР. Її інтереси виражала Компартія Західної України (КПЗУ), що була складовою частиною Компартії Польщі. Введення в Радянській Україні непу і процес українізації сприяли посиленню авторитету КПЗУ, впливу її на маси. Пізніше, коли почалися масова колективізація, голодомор, репресії, вплив КПЗУ істотний упало. Окремі члени КПЗУ виступали проти антиукраїнських акцій сталінського керівництва. Це було однієї з причин розпуску КПЗУ, рішення про цій прийняв Комінтерн у 1938 р., тобто напередодні другої світової війни, що діяв за вказівкою керівництва ЦК ВКП(б). Частина західноукраїнських комуністів була викликана в СРСР і репресована.

Переважна більшість населення Західної України після поразки у визвольному русі початок зневірятися в традиційні цінності західної демократії і надію за допомогою західних країн, домогтися незалежності України. Серед політиків, особливо молодих, зростало нетерпіння, схильність до безкомпромісних, крайніх методів боротьби, включаючи терор. З їхньою участю в 1923 р. у Відні на з'їзд офіцерського об'єднання Української військової організації радикальних студентських груп була створена організація українських націоналістів (ОУН). Керівником. ОУН до 1938 р. був Е. Коновалець, а після його убивства агентами НКВД - А.Мірошник. Ідеологічною основою ОУН був "інтегральний націоналізм", що розробив Д. Донцов як теоретик українського націоналізму.

Напередодні 1939 р. в ОУН було 20 тис. членів. СУП використовувала різні форми і методи боротьби. Найдійовішими вважалися акти саботажу, терору, експропріації. Після убивства оуновцями і 1934 р. міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пероцького були арештовані майбутні лідери ОУН – С. Бандера і Н. Лебідь.

У Закарпаття, що входило до складу Чехословакії, політичне життя мало свої особливості. Української партії, яка б діяла самостійно, так не було. Політичні групи Закарпаття перебували під "дахом" близьких їм політичних партій. Одночасно вони схилялися до визначених національно-культурних традицій, що історично склалися в краї: русофільства (його прихильники вважали, що карпатоукраїнці - це частина російського населення, що денаціоналізувалася під впливом визначених історичних умов); русинства (плин, що вважало жителів краю окремим слов'янським народом); українофільства. Але український плин було самим впливової, тому що глибоко відбивало настрої і традиції українців Закарпаття.

На окупованих Румунією землях України склалися менш сприятливі умови для діяльності українських політичних партій і суспільних об'єднань. Вони діяли нелегально і напівпідпільно. Коли в 1938 р. до влади в Румунії прийшли військові, а діяльність політичних партій була цілком заборонена, свої організації зберегли тільки лише добре законспіровані радикальні націоналістичні групи.

Сигуранца (політична поліція) жорстоко переслідувала навіть самі незначні прояви націоналістичного руху, до населення українського походження і влади і тим більше поліцейські структури відносилися дискримінаційно.

Таким чином, у центрі політичного життя західноукраїнського суспільства були такі головні питання, як визначення шляхів національного звільнення України, створення української незалежної держави, твердження справедливого суспільно-економічного ладу. Усі ці питання були сподіваннями не тільки політичних партій і об'єднань, українського населення, але і всього народу краю.