11.1. Кластер як елемент стійкого розвитку економіки

Сучасна економіка визначається глобалізацією, з одного боку, і регіональною спеціалізацією – з іншою. Розробники регіональних програм все частіше звертаються до кластерних технологій, що дозволяють досягати стійкість і стимулювати економічне зростання на території шляхом створення структурованих галузевих союзів.

Кластеризація економіки обумовлена двома чинниками:

обмеженими можливостями компаній в умовах глобальної конкуренції і зміни світової кон'юнктури;

необхідністю органів державної влади і місцевого самоврядування мати максимально прогнозовану податкову базу.

Проте, в сучасній науковій літературі немає однозначного визначення економічного терміну «бізнес-кластер».

М. Портер (Michael E. Porter) визначає кластер як географічно сконцентровану групу взаємозв'язаних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг фірм в споріднених галузях, а також пов'язаних з їх діяльністю організацій (наприклад, університетів, агентств по стандартизації, торгових об'єднань), що конкурують, і при цьому – ведучих спільну діяльність.

Рис. 11.1. Структура бізнес кластера

В економічній літературі країн СНД можна виділити три широкі групи визначень бізнес-кластерів (рис. 11.2).

Кластер

Рис. 11.2. Визначення «кластеру» у вітчизняній літературі

З вищенаведених точок зору бізнес-кластерами| можна рахувати будь-яку сукупність юридичних осіб на території, що мають ознаки спеціалізації. Визначення зарубіжних дослідників, з погляду розставлених акцентів, також можна структурувати в чотири великі групи (рис. 11.3).

європейська модель сконцентровані на обмеженій території конкуруючі ком-панії, що випускають продукт й та мають загальну маркетингову стратегію за її межами

Рис. 11.3. Визначення «кластеру» у зарубіжній літературі

М. Портеру розробив систему детермінант конкурентної переваги територій, що отримала назву «алмаз» (The Diamond of National Competitiveness). У її основі – чотири групи чинників (рис. 11.4).

За наявності вищеназваних чинників максимізовувалася вірогідність формування «бізнес-кластеру|» – сукупності одиниць, сприяючих зростанню конкурентоспроможності один одного. Услід за першим, як правило, утворюються інші бізнес-кластери|, і конкурентоспроможність території в цілому збільшується. Вона тримається на сильних позиціях кластерів, тоді як поза системою економіка може давати посередні результати.

М. Портер виділяє три головні ознаки бізнес-кластеру: територіальна спеціалізація; конкуренція; кооперація.

Рис. 11.4. Фактори конкурентних| переваг| кластеру за М. Портером

Територіальна спеціалізація промислового виробництва є ефективною формою суспільного розподілу праці. Спеціалізація веде до підвищення однорідності виробництва, що означає посилення конструктивної і технологічної спільності продукції, що випускається, обмеження різноманітності вживаного устаткування і технологічних процесів, початкових матеріалів, а також форм організації промислового виробництва.

Розрізняють спеціалізацію промисловості, підприємства, спеціалізацію усередині підприємства. Спеціалізація промисловості виражається в розщеплюванні існуючих галузей і створенні нових виробництв, що випускають певну продукцію, а також в розподілі праці між підприємствами даної галузі.

Спеціалізація підприємства і його окремих виробничих підрозділів означає зосередження їх діяльності на випуску певної продукції або виконанні окремих видів робіт. Напрямами спеціалізації є наступні (рис. 11.5).

М. Портер дослідив конкурентні позицій більше 100 галузей різних країн, звернув увагу на те, що найбільш конкурентоздатні в міжнародних масштабах фірми однієї галузі зазвичай не безсистемно розкидані по різних розвинених державах, а мають властивість концентруватися в одній і тій же країні, а деколи навіть в одному і тому ж регіоні країни. Це не випадково. Одна або декілька фірм, досягаючи конкурентоспроможності на світовому ринку, поширює свій вплив на найближче оточення: постачальників, споживачів і конкурентів.