3.5. Система ефективного регулювання фондового ринку

Фондовий ринок - більш складний об'єкт державного регулювання в порівнянні з іншими сегментами фінансового ринку. Це проявляється в тим, що існує велика розмаїтість видів цінних паперів. Для кожного виду характерна специфічна технологія функціонування (випуску, обігу, витягу доходів, строків існування тощо) на ринку. Ступінь ризику операцій із цінними паперами в порівнянні з валютними й грошовими операціями також відносно більше висока, що обумовлюється більшим складом учасників фондового ринку й розмаїтістю взаємозв'язків між ними, розходженнями в стабільності їхнього економічного становища, різним юридичним статусом.

Механізм державного регулювання ринком цінних паперів представлений у Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні». Відповідно до цього закону державне регулювання ринку цінних паперів - це здійснення державою комплексних заходів щодо впорядкування, контролю, спостереженню за ринком цінних паперів й їхніх похідних і запобігання зловживань і порушень у цій сфері.

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється Державною комісією з коштовних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР). Інші державні органи, такі як Національний банк України, Антимонопольний комітет, Державна податкова адміністрація, Фонд державного майна здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах повноважень.

З метою координації діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів створюється Координаційна рада. До складу Координаційної ради входять керівники державних органів, які в границях своєї компетенції здійснюють контроль й інші функції регулювання фондовим ринком й інвестиційної діяльності в Україні. Очолює Координаційна рада Голова ДКЦПФР.

Державна комісія з коштовних паперів і фондового ринку є державним органом, підлеглим Президентові України й підзвітним Верховній Раді України. Складається із центрального апарата й територіальних органів. ДКЦПФР розробляє й затверджує законодавчі акти, обов'язкові для виконання центральними й місцевими органами виконавчої влади, учасниками ринку цінних паперів й їхніх об'єднань, контролює їхнє виконання.

З метою підвищення ефективності системи регулювання ринком цінних паперів і контролю діяльності його професійних учасників, зниження державних витрат на регулювання ринку цінних паперів і здійснення нагляду, держава забезпечує створення саморегульованих організацій професійних учасників ринку.

Саморегулююча організація - це добровільне об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів, метою якого не є одержання прибутку, воно створюється з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів й інших учасників ринку цінних паперів.

У зв'язку з тим, що український фондовий ринок ще не має достатніх механізмів саморегулювання, необхідною умовою його розвитку є посилення системи державного регулювання. Одним із самих пріоритетних національних інтересів України у фінансово-кредитній сфері є перетворення вітчизняного фондового ринку в ефективний і гнучкий механізм перерозподілу фінансових ресурсів, трансформації заощаджень в інвестиції, адекватний умовам ринкової економіки. В Україні політика держави відносно ринку цінних паперів повинна здійснюватися відповідно до таких принципів:

Рис. 3.7. Принципи державного регулювання ринку цінних паперів

З метою реалізації механізму державного регулювання ринком цінних паперів, держава може використати прямі й непрямі методи впливу на інвестиційну активність.

До методів прямого впливу ставляться:

емісія державних цінних паперів (облігацій внутрішньої державної позики). Держава є одним з основних емітентів цінних паперів й у такий спосіб воно впливає на встановлення котирувань на фондовому ринку;

продаж пакетів акцій приватизованих підприємств. Держава визначає перелік пакетів акцій, які будуть запропоновані на продаж у першу чергу, і встановлює їх початкову ринкову вартість. Саме так держава здатна впливати на пропозицію цінних паперів на фондовому ринку;

створення системи захисту інвесторів від втрат залученням до цієї сфери державних й іноземних страхових компаній;

запобігання монополізації фондового ринку. Держава, проводячи антимонопольну політику, установлює обмеження на володіння пакетами акцій, проводить реєстрацію, ліцензування й атестацію фінансових посередників, створює умови для сумлінної конкуренції на фондовому ринку.

Держава може здійснювати непряме регулювання фондового ринку по коштам податкової політики, визначення обсягів грошової маси й кредитів, установки дисконтної ставки й резервної норми, регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій, операцій з іноземними цінними паперами.