2.4. Сучасний стан та перспективи розвитку вітчизняного ринку капіталів

На сьогодні в Україні проблема становлення повноцінно функціонуючого ринку капіталу, орієнтованого на задоволення потреб розширеного фінансування реального сектору, є особливо актуальною. Упродовж докризового періоду ринок капіталу активно розвивався – банки, страхові та пенсійні фонди, фондовий ринок пройшли стадію свого становлення, а також наростили активи, підвищили фінансову стійкість. Однак ці позитивні зрушення не супроводжувалися адекватною трансформацією реального сектору економіки, що зумовило неузгодженість процесів формування національних заощаджень та інвестицій. Так, впродовж 2006–2008 рр. середньосвітові показники частки заощаджень у ВВП становили 23,9, 24,4, 24,2 % від ВВП, інвестицій – 23,2, 23,7, 24,0 % від ВВП відповідно. У США частка національних заощаджень у ВВП у 1995–2002 рр. була на рівні 16,9 %, у 2004–2007 рр. – коливалася на рівні 13–15 % ВВП (11,9% у 2008 р.), що вважається еталонним значенням. В окремих країнах, особливо тих, що активно розвиваються, частка заощаджень у ВВП сягала 35 % ВВП, інвестицій – 30 % [1, р. 217]. В Україні ж протягом 2005–2008 рр. частка інвестицій в основний капітал коливалася у межах 8–11 % ВВП, частка заощаджень населення становила 3–4 %. У 2008 р. обсяг інвестицій зменшився на 2,6 % порівняно з 2007 р., при цьому частка прямих іноземних інвестицій в основний капіталу в Україні впродовж останніх 4 років становила 3–4 %. Наслідком стали «інвестиційний голод» та постійне старіння основного капіталу.

Починаючи з 1995 р. і до цього часу ринки капіталу в Україні розвиваються дискретно і фрагментарно, недостатньо виконують основні свої функції - зосередження попиту та пропонування інвестиційного капіталу, формування справедливих ринкових цін, використання фінансових інструментів для забезпечення розвитку економіки.

На ринках капіталу накопичилися проблеми, які потребують невідкладного розв’язання. Насамперед це стосується

розвитку інфраструктури ринків капіталу,

зосередження укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів на фондових біржах та інших організаторах торгівлі цінними паперами,

розбудови Національної депозитарної системи,

удосконалення механізму захисту прав інвесторів та системи розкриття інформації на ринку цінних паперів,

випуску та обігу фінансових інструментів.

Ринки капіталу України суттєво відстають за середньостатистичними показниками від відповідних показників Російської Федерації, Польщі та Угорщини. Співвідношення капіталізації ринку акцій до внутрішнього валового продукту у 2006 році в цих країнах становить 69 %, тоді як в Україні - 41,6 %, а в країнах Західної Європи (Німеччина, Франція, Греція, Ірландія, Великобританія та Іспанія) - 108 %. Середнє співвідношення обсягу торгів акціями на організованому ринку до капіталізації, що є однією з основних характеристик ліквідності ринку, в Російській Федерації, Польщі та Угорщині у 2006 році становило 58%, а в Україні - 3,1%.

Основними причинами відставання національних ринків капіталу є:

відсутність скоординованої державної політики, спрямованої на перетворення ринків капіталу в один з головних механізмів реалізації інвестиційного потенціалу національної економіки;

недосконалість законодавства, що регулює діяльність на ринках капіталу;

недостатньо сформована інфраструктура ринків капіталу;

наявність проблем в корпоративному секторі та незахищеність прав інвесторів;

низький рівень торговельної активності на вітчизняному ринку акцій внаслідок того, що контрольні пакети акцій належать великим власникам, які не зацікавлені у додаткових їх випусках;

нерозвинутість сектору інституційних інвесторів, зокрема відсутність інвестиційних банків, потужних інвестиційних компаній, страхових компаній із спеціалізацією на інвестиційному страхуванні, венчурних фондів інноваційного спрямування;

недостатнє висвітлення інформації про емітентів, професійних учасників ринку цінних паперів, ризиків стосовно фінансових інструментів, що перешкоджає оцінці інвестором реальної вартості і потенціалу українських підприємств, прийняттю ним інвестиційних рішень;

відсутність належної концентрації торгівлі цінними паперами та іншими фінансовими інструментами в системі біржової торгівлі.

Світові ринки капіталу протягом останнього десятиріччя стрімко модернізувалися за всіма напрямами їх функціонування — правовим, інституційним та технологічним.

Основними світовими тенденціями розвитку ринків капіталу є:

створення глобальних торговельних та розрахунково-клірингових систем для обслуговування світової торгівлі;

підвищення рівня використання новітніх інформаційних і фінансових технологій, впровадження фінансового інжинірингу;

універсалізація діяльності фінансових установ, внаслідок чого увага приділяється якості, швидкості та мінімальній ризикованості послуг, а не спеціалізації цих установ за видами фінансових послуг;

зростання ролі інституційних інвесторів (інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній тощо) у здійсненні фінансових інвестицій через ринки капіталу;

комерціалізація центральних ринкових інституцій, тобто остаточний перехід від публічних форм управління системоутворюючими організаціями до приватних;

консолідація корпоратизованих інституцій інфраструктури ринків капіталу, яка відбувається згідно з утвореною природним шляхом формою того чи іншого регульованого ринку (горизонтальна консолідація), що має здебільшого наднаціональний характер, або здійснювана за ініціативою держави і за згодою учасників ринків у межах однієї країни (вертикальна консолідація);

консолідація системи державного регулювання всіма складовими ринків капіталу, що завершилася в багатьох країнах утворенням єдиного державного органу консолідованого нагляду за фінансовими послугами та ринками, з одночасною дерегуляцією окремих складових ринків капіталу та посиленням їх саморегулювання.

Альтернативними варіантами формування ринків капіталу можуть бути:

варіант пасивної державної політики, що передбачає невтручання держави у розвиток ринків капіталу та надання пріоритету законам ринку;

варіант залучення іноземних коштів, що передбачає відкриття ринку для притоку іноземного фінансового капіталу без будь-яких законодавчих обмежень на впровадження в Україні іноземними інвесторами сучасних технологій та інституцій;

варіант, що передбачає активну участь держави у регулюванні розвитку ринків капіталу та дасть можливість забезпечити конкурентоспроможність національної економіки та її сталий розвиток.