1.3. Процеси ринкової трансформації ргк

Під реструктуризацію РГК, передусім його промислової підсистеми, будемо розуміти планомірний і збалансований структурний розвиток і удосконалення усіх елементів виробничої системи регіону.

Таким чином, ринкова трансформація РГК включає процеси:

1. структурної трансформації,

2. функціональної трансформації,

3. організаційної трансформації.

4. управлінської трансформації.

До процесів структурної трансформації відносяться:

зміна потужностей і обсягів виробництва – це свідчить про те, що ринкові перетворення супровод­жуються переважно виведенням із ладу та ліквідацією значних вироб­ничих потужностей, що зумовлює спад виробництва, закриття значної кількості підприємств, виникнення масового безробіття у багатьох економічних центрах і РГК загалом. Правда, в ряді випадків зміна потужностей в РГК супроводжується і позитивними явищами, зокрема технічним переозброєнням застарілих, еконебезпечних, фондо-, матеріало-, енерго- трудомістких виробництв.

зміна секторально-галузевої структури РГК. В основі змін секторальної струк­тури лежать зміни структури видів економічної діяльності та інституційної структури.

Сутність галузевої структури зводиться до такої сукупності співвідношень між галузями: за масштабами розвитку (профілюючі й непрофілюючі галузі), географічними (добувні й обробні), технологічними (традиційні й новітні) та виробничими (важкої й легкої промисловості) особливостями, економічним призначенням продукції (виробництва групи "А" та групи "Б"), функціональними характеристиками (галузі спеціалізації, допоміжні, обслуговуючі).

зміна цілісності та типу РГК. За умов планової економіки РГК конструювалися за принципом районних комбінатів, що формувалися на основі сприятливого поєд­нання природних, трудових та інших ресурсів. Відповідно їх каркас складали жорсткі виробничо-технологічні зв'язки. У ринкових умовах жорсткий каркас РГК практично розпався. Отже, важливим завданням структурної перебудови РГК стає під­вищення їх цілісності.

До процесів функціональної трансформації відносяться:

звуження спеціалізації РГК. Звичайно, про повну зміну спеціалізації РГК, особливо мезо- і макрорегіонального типу, мова не може йти в принципі, тому що вона базується на об'єктивних регіональних факторах, які створюють вигоди в системі територіального поділу праці. Однак ринкові перетворення здатні викликати кардинальні зміни у спеціалізації будь-якого типу. Першою ознакою таких змін є зниження ступеня диверсифікації галузевої структури РГК. Оскільки ринок витісняє неконкурентоспроможні галузі, то спеціалізацію комплексів можуть визначати одна-дві галузі.

впливу ринкової кон'юнктури на регіональне зосередження й розміщення виробництва. Ринкова кон'юнктура означає постійну зміну співвідношення між попитом і пропозицією на регіональному ринку товарів, а відтак - зростання чи скорочення обсягів виробництва загалом і його зосередження в регіоні і в конкретному місці зокрема.

Регіональний ринок - це регіональна сфера обміну між виробниками й споживачами певних товарів, параметри якої залежать від попиту, пропозиції, ціни тощо.

формування регіональних ринкових структур та зміні характеру відтворення виробництва. Цей процес супроводжується виникненням нових форм кругообігу факторів відтворення (каналів руху товарів, капіталу, робочої сили, форм постачання тощо), що дозволяють закріпитися на високотехнологічних ринках.

До процесів організаційної трансформації відносяться:

зміни форм регіональної організації виробництва. Серед них найбільше значення мають регіональне зосередження, регіональна інтеграція та територіальна поляризація промислового виробництва.

Регіональне зосередження промислового виробництва означає не тільки розміщення його у певному регіоні, але й зростання його частки. Під регіональною інтеграцією виробництва мається на увазі взаємодія та взаємозв'язки у певному регіоні економічних об'єктів, завдяки чому у РГК з'являються нові суттєві властивості.

Ринкові зміни у регіональній організації виробництва обумовлю­ються також територіальною поляризацією виробництва, тобто виник­ненням економічних полюсів та спеціалізованих виробничих центрів. Для формування перших важливими факторами є наявність висококваліфікованих кадрів, університету і/або транспортного вузла, великих підприємств обробної промисловості тощо. Формування других найчастіше обумовлене якимось одним винятково важливим чинником, наприклад запасами мінерально-сировинних ресурсів. Він означає передусім поглиблення інноваційного та інвестиційного розриву між центром, і периферією. Основною його рушійною силою є те, що концентрація інновацій та інвестицій у економічних полюсах дозволяє ефективніше використовувати інноваційні та інвестиційні ресурси оскільки створює ефект Перру.

Згідно Перру, всі економічні суб'єкти нерівноправні й зв'язані один з одним відносинами супідрядності, які формуються природно в міру укрупнення компаній, впровадження деякими з них нових технологій.  Ті ж відносини Перру поширював і на окремі держави й території. Центри прийняття рішень і генерування прибутку названі Перру «полюсами росту», які в ході свого розвитку роблять сприятливий ефект на свою периферію. Завданням державного регулювання економіки, відповідно, є не макроекономічне стимулювання, а політика, спрямована на створення й підтримку «полюсів росту» і розширення зони їхнього впливу.

зміни ефективності й конкурентоспроможності виробництва Для підвищення конкурентоспроможності виробництва РГК важли­ве значення має поєднання промислових полюсів і периферії у вигляді регіональних виробничо-інноваційних систем. Останні спроможні виробляти чимало зразків продукції світового рівня. Поодинці ж під­приємства, економічні центри не в змозі подолати системну кризу, що супроводжує ринкові перетворення, і вийти на необхідний рівень конкурентоспроможності виробництва.

До процесів управлінської трансформації відносяться:

перехід до програмування розвитку РГК. За умов планової економіки розвиток РГК директиво планувався у центрі, як правило, без участі регіональних планових органів і, часто, не рахуючись з інтересами регіонів. В умовах ринкової економіки на перший план виходить програмно-цільове планування РГК, яке орієнтується на визначення стратегічних пріоритетів у його розвитку.

зміна форм власності й утворення регіональних корпоративній структур, як правило, удосконалюються старі та ви­никають нові організаційні форми управління РГК.

становлення нового механізму регулювання РГК. Це пов'язано з тим, що втрачають значення адміністративні методи регулювання, а на перший план виходять організаційно-правові та економічні, передусім програмування розвитку РГК. Що­правда, останнє вирішує далеко не всі питання, пов'язані з регулю­ванням стійкого розвитку РГК. Тому важливо задіяти й інші важелі та інструменти регулювання, а саме: оптимальний розподіл повноважень між центром та регіонами, участь центру у фінансуванні регіональних програм розвитку промисловості (дотації, субвенції, податкові пільги, цільове кредитування, регіональне замовлення тощо), упорядкування відносин власності, введення реальної плати за регіональні ресурси, створення регіональних корпоративних структур тощо.

зміцнення фінансового стану РГК. Передбачає систему практичних заходів з оптимізації Бюджетного й позабюджетного процесів у регіоні та залучення необхідних інвести­ційних ресурсів.

Змістовий модуль 2. Формування ринків капіталу в умовах перехідної економіки

2.1. Поняття про ринок капіталів та його місто в системі фінансових ринків.

2.2. Роль ринків капіталу у перехідної економіці.

2.3. Регулювання ринків капіталу.