5. Підходи до формування стратегії

Організації та керівники вирішують завдання формування стратегії по–різному.

В невеликих організаціях, що управляються господарем, формування стратегії здійснюється неофіційно. Часто ця стратегія ніколи не висловлюється в письмовому вигляді, а існує тільки в голові підприємця та передається усно основним підлеглим.

Проте у великих організаціях є тенденція розробляти стратегії в межах різного циклу стратегічного планування, що включає широку участь керівників, численні дослідження та наради для обговорення та схвалення.

Підхід головного стратега. За такого підходу, керівник організації, котрий є головним стратегом і головним її власником, сильно впливає на оцінку ситуації, вибір стратегічних альтернатив і деталей стратегії. Це не означає, що керівник особисто виконує всю роботу, проте він є головним розробником стратегії та активно приймає участь у формуванні деяких або всіх її основних частин.

Керівник діє як командир і робить ставку на вибрану стратегію. Сила стратегії залежить від стратегічних здібностей однієї особи, а тому такий підхід непридатний до використання у великих організаціях. Його можна застосовувати тільки в дрібних організаціях.

Підхід, пов’язаний з делегуванням повноважень підлеглим. Керівник організації делегує повноваження на формування стратегії іншим людям (цільовій групі, утвореній з довірених підлеглих або відділу стратегічного планування). Керівник особисто не приймає участь в розробці стратегії; він лише надає неформальні рекомендації.

Розроблена в таких умовах стратегія, орієнтується на досягнення тільки короткострокових цілей і не спрямована на використання майбутніх можливостей.

Підхід, пов’язаний із співробітництвом. Керівник організації залучає своїх основних підлеглих до формування такої стратегії, яка підтримувалась би всіма її розробниками, а тому кожний з них намагався б її успішно реалізувати.

Змагальний підхід. При використанні цього підходу керівник організації не зацікавлений ні в суттєвій персональній участі в розробці складових стратегії, ні в керівництві співробітниками під час "мозкової атаки", ні в колективному обговоренні.

Ідея полягає в стимулюванні підлеглих до розробки, захисту та реалізації сильних стратегій. Керівник виступає в ролі судді, котрий оцінює подані підлеглими стратегічні пропозиції

Такий підхід ефективний у великих диверсифікований організаціях, в яких директор–розпорядник не може особисто керувати процесом формування стратегії кожного з багаточисельних бізнесів.

6. Методологія стратегічного менеджменту

Стратегічне управління є технологією управління організацією в умовах підвищеної нестабільності факторів зовнішнього середовища та їхньої невизначеності в часі. Стратегічне управління передбачає розробку стратегії, яка забезпечує досягнення цілей організації шляхом оптимального використання внутрішнього та зовнішнього середовищ для приведення потенціалу організації у відповідність з вимогами зовнішнього середовища на довгострокову перспективу.

Стратегічний менеджмент – це багатоетапний поведінковий процес, спрямований на розробку та реалізацію стратегії організації з урахуванням змін, виникаючих у зовнішньому середовищі.

Основні завдання стратегічного управління організацією

Процес формування та реалізації стратегії складається з вирішення 5 основних взаємно пов’язаних завдань:

6. Рішення про те, в якому бізнесі організація буде працювати та формування стратегічного бачення

7. Формування цілей і завдань діяльності організації на основі стратегічного бачення та вибраної місії.

8. Розробка стратегії досягнення встановлених цілей.

9. Кваліфіковане та ефективне впровадження та реалізація стратегії.

10. Оцінка результатів діяльності, вивчення нових тенденцій і коректування дій щодо довгострокових напрямків розвитку, цілей стратегії або методів її реалізації.