За функціями та роллю у виробничому процесі виділяють такі види виробництва:
основне виробництво – належать процеси, безпосередньо спрямовані на перетворення предмета праці у продукт праці, тобто на виробництво характерної для даного підприємства продукції (товарних та номенклатурних груп, або відповідних послуг);
обслуговуюче виробництво - призначене для виконання обслуговуючих функцій, наприклад, зберігання, транспортування;
допоміжне виробництво – основне завдання якого є забезпечення можливості виконання основних виробничих функцій, безперебійності виробничого процесу і включають, наприклад, ремонт інструменту і оснащення та його виготовлення, ремонт устаткування, надання енергетичних послуг (носіїв енергії, електроенергії, пара, повітря) та технічних контроль.
За рівнем складності кожен з названих процесів класифікують на:
прості - виробничий процес, який складається з певного ланцюжка, низки послідовних операцій, результатом яких є готовий виріб, послуга;
складні – виробничий процес, який передбачає поєднання кількох виробничих процесів.
3. Типи виробництва. Техніко-економічна характеристика одиничного, серійного і масового виробництва.
Розрізняють три основні типи виробництва: одиничне, серійне, масове.
Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою виробів, малим обсягом їх випуску на робочих місцях, які не мають певної спеціалізації.
Серійному виробництву властива обмежена номенклатура виробів, що виготовляються періодично повторюваними партіями, і порівняно великий обсяг випуску.
Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою і великим обсягом випуску виробів, що виготовляються безперервно протягом тривалого часу [1, с. 90-91]. За такого типу виробництва найкраще проявляється ефект економії на масштабі виробництва, проте масовий випуск продукції не завжди забезпечує задоволення потреб споживачів.
4.Організація виробничого процесу в часі.
Однією з найважливіших вимог до раціональної організації виробничих процесів є забезпечення найменшої тривалості процесу виробництва продукції.
На тривалість виробничого процесу впливає кількість різних факторів. При цьому дуже важлива роль у формуванні тривалості процесу належить вибору виду руху предметів праці в процесі їх обробки або вибору форм сполучення виробничих операцій. В практиці організації виробничих процесів в часі розрізняють три види руху: послідовний, паралельний та змішаний або паралельно-послідовний. Залежно від прийнятої форми руху, прийнятої форми сполучення операцій тривалість виробничих процесів може суттєво відрізнятися, Кожний з цих видів характеризується певними умовами передачі виробів від одного робочого місця до іншого, роботи устаткування і пролежування деталей.
6. Види сполучення операцій: послідовний, паралельний, паралельно-послідовний.
Сутьпослідовної форми організації праці полягає у тому, що кожна наступна операція починається лише тоді, коли виконана попередня на всіх об'єктах; устаткування в межах обробки партії виробів працює без простоїв. При такому підході тривалість процесу буде найбільшою в порівняні з іншими формами. Це пов'язано з тим, що вся група об'єктів значний час простоює, очікуючи початку робіт на кожній наступній операції. При цьому загальна тривалість процесу тим більша, чим більша група об'єктів виробництва.
В окремих випадках, тривалість процесу при послідовній формі сполучення операцій можна скоротити за рахунок введення додаткових робочих місць на окремих операціях - розширення фронту робіт,
Із наведеного вище можна зробити такі висновки:
1. Обладнання при послідовній формі поєднання операцій працює безперервно, але загальна тривалість виробничого процесу значна через простоювання об'єктів.
2. Велика тривалість процесу призводить до зниження ефективності виробництва і нераціонального використання матеріальних ресурсів. Це пов'язано з тим, що значних розмірів досягають оборотні кошти у вигляді незавершеного виробництва.
3. Ніякі зміни структури виробничого процесу при незмінній загальній тривалості всіх операцій не впливають на тривалість процесу. Таким чином, послідовна форма сполучення операцій найчастіше використовується для виробництва з широкою номенклатурою продукції, тобто в умовах одиничного та дрібносерійного виробництва.
Паралельна форма сполучення операцій характеризується тим, що роботи на кожному об'єкті розпочинаються зразу після закінчення відповідної операції на попередньому об'єкті незалежно від інших об'єктів даної групи.
В даному випадку скорочення тривалості виробничого процесу відбувається за рахунок одночасного виконання робіт на різних об'єктах. Тут об'єкти не простоюють, але з'являються простої обладнання у зв'язку з різною тривалістю окремих операцій. При цьому, головним обмежуючим фактором є операція найбільшої тривалості,
Із наведеного вище можна зробити такі висновки:
1. Тривалість виробничого процесу при паралельній формі сполучення операцій залежить від тривалості робіт на одному об'єкті, кількість об'єктів, величини групи та тривалості найдовшої операції.
2. Будь-які зміни складу, структури та послідовності виконання операцій при незмінній сумарній тривалості всіх операційта тривалості найдовшої операції на загальну тривалість процесу не впливають.
3. Паралельна форма сполучення операцій забезпечує максимальне скорочення тривалості процесу, але при цьому на всіх операціях, крім найдовшої, виникають простої обладнання. Таких простоїв уникнути неможливо, оскільки операції процесу мають різну тривалість.
Змішана ( паралельно-послідовна)форма характеризується тим, що обробка предметів здійснюється безперервно, а перехід з одної операції на іншу забезпечує часткове суміщення часу виконання сусідніх операцій. При цій формі сполучення операцій:
1. Тривалість виробничого процесу залежить від загальної тривалості всіх операцій процесу, загальної кількості об'єктів, величини групи та співвідношення між довгими і короткими операціями процесу.
2. Зміна в складі та структурі виробничого процесу навіть при незмінній тривалості операцій призводить до зміни тривалості процесу в результаті зміни співвідношення між довгими і короткими операціями [2, с. 116-121].
7. Шляхи та резерви скорочення тривалості виробничого циклу.
В окремих випадках, тривалість процесу при послідовній формі сполучення операцій можна скоротити за рахунок введення додаткових робочих місць на окремих операціях - розширення фронту робіт,
В даному випадку скорочення тривалості виробничого процесу відбувається за рахунок одночасного виконання робіт на різних об'єктах. Тут об'єкти не простоюють, але з'являються простої обладнання у зв'язку з різною тривалістю окремих операцій. При цьому, головним обмежуючим фактором є операція найбільшої тривалості,
Зміна в складі та структурі виробничого процесу навіть при незмінній тривалості операцій призводить до зміни тривалості процесу в результаті зміни співвідношення між довгими і короткими операціями
8. Стратегія розвитку нового товару. Етапи життєвого циклу товару.
У маркетингу розглядаються чотири стратегії виходу на ринок з новим товаром у залежності від того, як відноситься до нього споживач, який рівень конкуренції, наскільки добре організована реклама:
1) стратегія інтенсивного маркетингу;
2) стратегія вибіркового проникнення;
3) стратегія широкого проникнення;
4) стратегія пасивного маркетингу.
Стратегія інтенсивного маркетингу - відрізняється тим, що встановлюється висока ціна і витрачається багато коштів на стимулювання збуту. Високою ціною забезпечується значний прибуток, а великі зусилля по стимулюванню збуту дозволяють швидко проникнути на ринок.
Згідно з Котлером, таку стратегію можна застосувати, якщо:
o більшість покупців не інформовані про товар;
o ті, хто знають про товар, не стоять за ціною.
Стратегія вибіркового проникнення пропонує призначення високої ціни при незначному стимулюванні збуту, тобто низьких витратах на маркетинг. Вона використовується тоді коли:
o ємність ринку невелика;
o товар більшості покупців відомий;
o покупці готові платити високу ціну за товар;
o конкуренція незначна.
Стратегія широкого проникнення - ціна низька, а витрати на маркетинг високі. Ця стратегія найбільш успішна для швидкого виходу на ринок і захоплення максимальної частки ринку.
Застосовується, якщо:
o велика ємність ринку;
o покупець погано обізнаний про товар;
o висока ціна не прийнятна для більшості покупців;
o сильна конкуренція;
o збільшення масштабу виробництва, зниження витрат на один виріб (ефект масштабу).
Стратегія пасивного маркетингу - низька ціна і незначні витрати на стимулювання збуту.
Ця стратегія виправдана, якщо рівень попиту регулюється ціною, оскільки в цьому випадку низькі витрати на маркетинг забезпечують достатню прибутковість продажів.
Умови проведення такої стратегії:
o велика ємність ринку;
o гарне поінформованість про товар;
o відмовлення покупців від придбання дорогих товарів;
o незначна небезпека конкуренції.
Марочна та асортиментна стратегії змінюються впродовж життєвого циклу товару (ЖЦТ), тобто стадій, які він проходить від розробки та появи на ринку до зростання, зрілості та спаду. ЖЦТ складається з п'яти чітко виражених етапів (рис. 5.7).
1. Розробка — упродовж цього періоду підприємство розробляє і втілює в життя нову ідею. У цьому разі обсяг продажу дорівнює нулю, а обсяги інвестицій зростають разом із наближенням до завершальної стадії етапу.
Виведення на ринок починається з першої появи товару на ринку. Завоювання ринку потребує часу, тому обсяг продажу зростає повільно. Прибутки на цьому етапі від'ємні або невисокі через незначний обсяг продажу чи високі витрати на реалізацію маркетингових заходів. Витрати на просування товару порівняно високі, оскільки необхідно проінформувати покупців про новий товар і надати їм можливість випробувати його.
2. Зростання. Якщо новий товар користується попитом, він переходить на етап зростання. На цьому етапі зростає обсяг продажу товару і, відповідно, розмір прибутку. Головним завданням реклами стає не ознайомлення споживачів із товаром, а переконання та підтримка прихильності до товару. У певний момент підприємство може знизити ціну, щоб залучити нових покупців. На етапі зростання виникає потреба у пошуку компромісу між великою часткою ринку та високим поточним прибутком. Витрачаючи великі кошти на вдосконалення товару, просування та розподіл, підприємство може завоювати панівне становище на ринку. У цьому разі, однак, воно відмовляється від максимального поточного прибутку, сподіваючись повернути його на наступному етапі.
3. Зрілість — зростання обсягу продажу сповільнюється, оскільки більшість потенційних покупців уже придбала товар. Рівень прибутку залишається незмінним чи знижується внаслідок збільшення витрат на заходи маркетингу, спрямовані на захист товару від конкурентів. Етап зрілості триває довше, ніж попередні етапи. Сповільнення темпів зростання обсягів продажу відбувається внаслідок появи багатьох виробників і великої кількості товару.
4. Спад — зниження обсягів продажу та скорочення прибутків. Такий стан може пояснюватися багатьма причинами: технічний прогрес, зміна смаків споживачів, посилення конкуренції тощо. Підприємства можуть припинити свою діяльність на ринку після того, як обсяги продажу та прибутку почнуть зменшуватися. Ті підприємства, що залишаються, можуть скоротити бюджет просування, знизити ціни або відмовитися від менших сегментів ринку та другорядних каналів збуту. Підтримка слабкого товару може виявитися надто дорогою.
9. Зміст та основні етапи підготовки виробництва.
Виробництво промислового підприємства слід розглядати як складну динамічну систему, що функціонує в умовах швидкозмінного зовнішнього середовища. Центральним елементом цієї системи є процес трудової діяльності, який пов’язаний з витратами розумової та фізичної енергії людини, що визначаються потребами розширеного суспільного виробництва. Відтак процеси трудової діяльності повинні бути максимально раціональними та ефективними щодо використовуваних методів та засобів праці.
Разом з тим, незалежно від специфіки виробництва, можна виділити загальний склад робіт щодо комплексної підготовки виробництва, який описується схемою, наведеною на рис. 3.1, [17, с.138]. Сюди слід віднести: наукову, конструкторську, технологічну, організаційну, економічну, матеріальну та психологічну підготовку виробництва.
