Комплексна теорія модель Портера–Лоулера)

Модель Портера-Лоулера – комплексна теорія мотивації, що містить елементи попередніх теорій. На думку авторів, мотивація є одночасно функцією потреб, очікувань і сприйняття працівниками справедливої винагороди. В моделі Портера-Лоулера фігурує п’ять основних ситуаційних факторів:

- витрачені працівником зусилля;

- сприйняття;

- отримані результати;

- винагорода;

- ступінь задоволення.

Відповідно до моделі Портера-Лоулера:

• рівень зусиль, що витрачаються, залежить від цінності винагороди і від впевненості в наявності зв'язку між витратами зусиль і винагородою;

• на результати, досягнуті працівником, впливають три фактори: витрачені зусилля, здібності і характерні особливості людини, а також усвідомлення нею своєї ролі в процесі праці;

• досягнення необхідного рівня результативності може привести до внутрішньої винагороди, тобто відчуття задоволеності роботою, компетентності, самоповаги, і зовнішньої винагороди – похвала керівника, премія, просування за службою тощо;

• люди роблять власну оцінку ступеня справедливості винагороди;

• задоволення є результатом зовнішнього і внутрішнього винагородження з урахуванням їх справедливості.

Значення моделі Портера-Лоулера для теорії та практики мотивації важко переоцінити. Основні положення цієї моделі засвідчують, що мотивація не є простим елементом у ланцюгу причинно-наслідкових зв'язків. Модель показує, наскільки важливо об'єднати такі складові, як зусилля, здібності, результати, винагороди, задоволення і сприйняття в рамках єдиної взаємопов'язаної системи. Чи не найважливіший для практики управління висновок теорії Портера-Лоулера полягає в тому, що саме результативна праця дає задоволення. Цей висновок суперечить твердженням багатьох науковців, які виходять з того, що тільки задоволення людини веде до високих результатів праці, тобто що більше задоволені люди, то вони ліпше працюють. При цьому не береться до уваги результативність їхньої праці.

Значний вплив на розробку проблеми мотивації здійснили теорії “Х” та “Y” Д. Мак-Грегора.

На його дум­ку політику і практику управління визнача­ють дві протилежні групи передбачень, які характеризують уявлення менеджерів про ставлення працівників до праці.

• Теорія X . Базується на припущеннях, що працівника, який вороже ставиться до роботи, потрібно всіляко контролювати, спрямовувати, погрожувати йому покаранням.

• Теорія У. Люди за своєю природою не відмежовані від завдань організації, їм притаманні внутрішня мотивація, бажання самовдосконалюватися, здатність брати на себе відповідальність. Тому завдання керівника полягає у створенні для них умов, які б забезпечили усвідомлення і реалізацію цих якостей.

• Про домінування цього мотиву говорять тоді, коли людина отримує задоволення від контролю над іншими людьми, від можливості судити, встановлювати норми і правила поведінки.

• У основі цього мотиву лежить комплекс переваги, який, на думку А. Адлера, є природженим і фундаментальним мотивом людського життя. Вперше це прагнення до переваги починає усвідомлюватися дитям на 5-м року життя, коли починає формуватися життєва мета. Будучи неясному і в основному неусвідомленому на початку життю, ця мета з часом стає джерелом мотивації, силоміць, організуючою наше життя і що додає їй сенс. На думку А. Адлера перевагу як мета може приймати як деструктивний, так і конструктивний напрям. Деструктивний напрям характерний для людей, що погано адаптуються до суспільства, що вимушує їх в боротьбі за перевагу над іншими удаватися до егоїстичної поведінки. Люди, що добре пристосовуються, проявляють свою перевагу в конструктивному напрямі, так, щоб воно співвідносилося з благополуччям інших людей.

• Деякі дослідники, зокрема Р. Мейлі, до мотиваційних рис особи відносять тривожність, агресивність і опірність фрустрації. Строго кажучи, всі ці властивості швидше відносяться до психодинамічних параметрів індивіда, оскільки вони визначають динаміку психічної діяльності. Проте важко оспорювати їх потужний вплив на поведінку людини, особливо в дитячому, підлітковому і юнацькому віці, коли психічній діяльності все ще властиві риси мимовільності.

• Афіліація — прагнення бути в товаристві інших людей, потреба людини в створенні теплих, емоційно значимих стосунків з іншими людьми. Прагнення до зближення з людьми, дружба, любов, спілкування — все це підпадає під поняття афіліація. Формування даної потреби обумовлено характером взаємин з батьками у ранньому дитинстві, з однолітоками і може порушуватися при провокуванні ситуацій, пов'язаних із тривогою і невпевненістью у собі, та призводять до виникнення почуття самотности, безпорадности. При цьому суспільство інших людей дозволяє перевірити вибраний спосіб поведінки і характер реакцій на складну і небезпечну обстановку. Певною мірою близькість інших спричиняє і пряме зниження тривожности, пом'якшуючи наслідки фізіологічного та психологічного стресу.

• Блокування афіліації викликає такі почуття, як самотність, відчуженість, фрустрація.

• Афіліáція (прив'язаність, грец. affiolio)- прагнення бути в оточенні інших людей, що дозволяє перевірити обраний спосіб поведінки і характер реакцій.

• Генрі Мюррей в 1938 р. описував мотив (потребу) афіліації таким чином:

• "Заводити дружбу і відчувати прихильність. Радіти іншим людям і жити разом з ними. Співпрацювати і спілкуватися з ними. "