1. Поняття господарського права, предмет правового регулювання

Предметом регулювання господарського права є господарська діяльність, що зв’язана з виробництвом і реалізацією продукції, виконанням робіт і наданням послуг, а також із забезпеченням їхніх виробників необхідними ресурсами.

Завдання господарського права — системне правове забезпечення господарської діяльності, що здійснюється на професійній основі. Вона є однією з невід'ємних умов ефективного функціону­вання народного господарства країни, комерційного і некомерційного господарського обороту.

Основним джерелом господарського права є Господарський кодекс, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003року, який вступив у дію з 1 січня 2004 року. Він встановлює відповід­но до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти гос­подарювання, споживачі, органи державної влади й органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетен­цією, а також громадяни, громадські та інші організації, які вис­тупають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські й внутрішньогосподарські відносини.

Загальними принципами господарювання в Україні є:

1. забезпечення економічної багатоманітності та рівний за­хист державою усіх суб'єктів господарювання;

2. свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

3. вільний рух капіталів, товарів і послуг на території Ук­раїни;

4. обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції в підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

5. захист національного товаровиробника;

6. заборона незаконного втручання органів державної влади й органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у госпо­дарські відносини.

Держава, органи державної влади та органи місцевого само­врядування не є суб'єктами господарювання.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:

1. державне замовлення, державне завдання;

2. ліцензування, патентування і квотування;

3. сертифікація і стандартизація;

4. застосування нормативів і лімітів;

5. регулювання цін і тарифів;

6. надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

7. надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та суб­сидій.

Суб'єктами господарювання визнаються учасники госпо­дарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відпо­відальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта (суб'єк­тів) господарювання з додержанням вимог законодавства.

Установчими документами суб’єкта господарювання є рішен­ня про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

Припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюєть­ся шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, пе­ретворення) або ліквідації — за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб — зас­новників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених Господарським кодексом, — за рішен­ням суду.