11. Характеристика економічної безпеки підприємства

До головних цілей формування економічної безпеки підприємства належать:

- забезпечення фінансової стійкості та незалежності;

- досягнення лідерства у технологіях;

- забезпечення високого конкурентного статусу;

- підвищення ефективності менеджменту;

- оптимізація використання потенціалу підприємства;

- мінімізація руйнівного впливу зовнішнього середовища;

- забезпечення функціонування підприємства у межах правового поля;

- захист власної комерційної таємниці

Аналізуючи Ужгородської швейної фабрики, можна виокремити певні специфічні причини, які негативно впливають на зниження рівня економічної безпеки і можуть привести підприємство до критичної межі, тобто до фінансової неспроможності його життєдіяльності. Типовими наслідками негативного впливу на економічну безпеку і зниження її до критичної межі можуть бути:

- втрата клієнтів і покупців готової продукції;

- зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;

- неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей, підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

- збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів;

- виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та підвищення плинності кадрів;

- зниження цін на продукцію, не залежних від діяльності підприємства;

- істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виторгу від реалізації продукції.

Все це наближає підприємство до економічної кризи.

Таким чином, можна констатувати, що ефективність функціонування підприємства і саме його існування, особливо в нестабільних умовах перехідної економіки значною мірою залежить від системи економічної безпеки, яку загалом можна розглядати як невід’ємну частину системи управління промисловістю, спрямовану на протидію зовнішнім та внутрішнім загрозам його функціонування.

12. Оцінка ризиків підприємницької діяльності та ймовірність банкрутства підприємства

У будь-якій господарській діяльності завжди існує небезпека того, що поставлені цілі можуть бути частково або повністю не досягнуті. При виробництві швейної продукції на Ужгородській швейній фабриці оцінка ризику проводитися за стадіями проекту: підготовчої та функціонування.

На підготовчій стадії враховують доступність сировини.

На стадії функціонування враховують три види ризику:

- комерційний, при якому передбачають відповідні дії конкурентів, тому що вони можуть, наприклад, змінити ціни або збільшити обсяг продажів (можливий також і ризик з відсутністю попиту);

- організаційний включає складності з підбором кадрів і організацією збуту продукції; неритмічність виробництва;

- технічний можливий через необхідність доопрацювати технологічний процес, з-за неякісних матеріалів або комплектуючих, з-за неправильно проведеної реклами.

Одним з найбільш поширених способів зниження ступеня ризику є страхування. Договір про страхування на випадок зниження планованого рівня рентабельності укладений з місцевою страховою компанією, яка відшкодує втрати прибутку при тарифі 15% від обсягу застрахованої прибутку.

Ужгородська швейна фабрика працює на експорт, на давальницькій сировині, наявне високе податково-регуляторне навантаження, спостерігається висока залежність галузі від кон’юнктури на міжнародних ринках. Ужгородській швейній фабриці більше притаманна схема виживання, а не тривалого розвитку.

Спроба діагностики та моніторингу життєздатності вказали на розбалансованість розвитку формоутворюючих сфер життєздатності. Констатувати абсолютну наявність життєздатного та довгострокового життєздатного розвитку аналізованого підприємства не вдалося, що обумовлено слабким рівнем самоорганізації та чутливістю до дії факторів зовнішнього оточення.

Для досягнення вищих рівнів життєздатності запропоновано такі управлінські заходи: використання стратегій у відповідності до фаз їх розвитку, перехід від виробничо-збутової до маркетингової стратегії діяльності; використання мотивації працівників через їх навчання, впровадження інновацій та активізація інвестиційної діяльності, використання довгострокових кредитів та залучення коштів інвесторів на тривалі періоди; створення власних торгових марок та залучення у процес виробництва українських модельєрів дизайнерів, створення швейного кластеру і т.д.