Історія написання[ред. • ред. Код]
Восени 1843 р. поет після тринадцятирічного вигнання вперше відвідав свій рідний край. У рідному місті він пробув з 29 жовтня до 7 грудня, побачивши матір та старих друзів. Потім Гайне від’їхав до Парижа. На шляху виникли перші задуми. А вже в лютому поет сповіщає Юліусу Кампе, що він написав «гумористичний шляховий епос». У квітні 1844 р. Гайне надіслав видавцю рукопис.
Композиційний прийом[ред. • ред. Код]
Складний життєвий матеріал втілений у поемі. Основний композиційний прийом – фабула подорожі. Рух дозволяє насичувати шляхові спостереження ліричними відступами, екскурсами в історію. Вірш відрізняється більшою рухливістю («все безумно дерзкие рифмы и бурлескная игра слов, тысяча и один намек на местные обстоятельства и злободневные события» – Гайне писав у передмові до французького видання поеми).
Образ Німеччини[ред. • ред. Код]
Німеччина, якою її бачить і описує поет, – стара, добре відома поетові Німеччина відсталих соціально-політичних порядків. Сатира автора спрямована і на військових («Смертельно тупой, педантичный народ! // Прямой, как прежде, угол…»), і на служителів церкви («Здесь церковь на трупах плясала канкан, // Свирепствуя беспредельно…»), і на французів («Они филистеры, так же как мы, // И даже худшей породы»), і на окремих письменників («Тотчас прибежит Альфред де Мюссе, // Задира желторотый, // И первый пробарабанит мне // Свои дрянные остроты»). Палкими словами Гайне закликає Німеччину пробудитися від темряви, минулого. Німецька земля надає поетові сили, він чує дихання Рейна. Ніч солодкого сну можлива лише на рідній землі. Гайне любить свою батьківщину. Німеччина для нього – це край сили, це його Всесвіт, його призначення.
Фантастична форма поеми[ред. • ред. Код]
Роздуми і почуття поета виливаються в дуже своєрідну фантастичну форму і поет розмовляє з «батьком Рейном» (глава V); за поетом ходить привид, що ховає під плащем сокиру (глава VI); йому сниться, як за його наказом цей примарний наглядач розбиває ожилі кістяки трьох східних царів (глава VIII); поет звертається з промовою до вовків (глава ХІІ); він переказує легенду про Ротбарта і свариться з ним у сні (глави XV-XVII); поета мучить нічний кошмар (глава XVIII); він зустрічається з богинею-покровителькою Гамбурга – Гаммон і розмовляє з нею (глави XXIII-XXVI). Ця своєрідна форма відкриває перед Гайне багаті ідейні та художні можливості. Вона надає роздумам і почуттям поета велику образну виразність, загострює сатиричну спрямованість окремих епізодів.