1.3. Методика аналізу мовленнєвого жанру «відкритий лист»

Затвердженню комунікативного статусу МЖ ВЛ допоможе його паспортизація на основі «паспорта МЖ» Т.В. Шмельової [200: 88–98]. Дослідниця пропонує модель МЖ, стверджуючи, що «на відміну від моделей мовних (морфемна модель слова, модель речення), мовленнєвий жанр – модель об’ємна» [202: 60] і в ній представлено основні прагматичні і мовні характеристики МЖ. Опис мовленнєвої моделі жанру за Т.В. Шмельовою, передбачає анкету, що містить питання, відповіді на які дозволяють скласти характеристику кожного окремого МЖ. Розуміння жанру як типової моделі детермінує основний принцип його дослідження – аналіз жанроутворювальних параметрів, «необхідних і достатніх для впізнання, характеристики, конструювання МЖ» [200: 91]. Такий спосіб опису жанру у В.В. Дємєнтьєва отримав назву методики компонентного аналізу [47: 32], яка визнається оптимальною схемою дослідження МЖ в рамках даної роботи. Список релевантних для характеристики МЖ ознак містить: комунікативну мету; образ автора; образ адресата; подійний зміст; фактор комунікативного минулого; фактор комунікативного майбутнього; мовне втілення [201: 24].

Розглянемо запропоновану автором анкету МЖ детальніше.

Комунікативна мета, на думку Т.В. Шмельової, є центральним жанроутворювальним параметром, найбільш типологічно значущою ознакою, яка дає можливість адекватно інтерпретувати жанрову форму і визначити її місце у системі жанрів. За цією ознакою протиставлені чотири типи МЖ: інформативні, імперативні, етикетні та оцінні, кожен з яких об’єднує велику кількість жанрів, які різняться всередині названих типів за іншими жанроутворювальними параметрами.

Наступною конститутивною ознакою дослідниця вважає концепцію автора, який розглядається як носій соціального, статевого, вікового статусу, виконавець певної конвенціональної ролі, суб’єкт певної дії, що має чітко визначену мету, володар певної картини світу, носій особистісних якостей та суб’єкт психічного стану. Інформація про адресанта, як про учасника спілкування, закладена у типовий проект МЖ і містить, крім зазначеного, його ставлення до адресата та до подійного змісту, що передається. Дослідниця наголошує, що для автора МЖ чи не на першому місці стоять його стосунки з адресатом, тому наступною жанроутворювальною ознакою вона називає «образ адресата», що враховує ті ж характеристики. Ще М.М. Бахтін писав, що «кожен мовленнєвий жанр у кожній сфері мовленнєвого спілкування має свою типову концепцію адресата, яка визначає його як жанр» [11: 290].

Фактор минулого і фактор майбутнього окреслюють для мовленнєвого жанру попередній та наступний епізоди спілкування. Т.В. Шмельова пропонує ділити усі МЖ на жанри з минулим і жанри без минулого, або ініціативні МЖ та МЖ-реакції. Спрямованість реагуючих жанрів на певні мовленнєві стимули, тобто фактор минулого, визначає комунікативну мету і формальну організацію жанру. Фактор майбутнього передбачає подальший розвиток мовленнєвих подій, що втілюється в появу інших мовленнєвих жанрів. З точки зору фактора майбутнього необхідно враховувати як реакції – відповіді співрозмовника, так і перлокутивні ефекти, тобто подійне і комунікативне майбутнє [201: 28].

Диктумний (подійний) зміст, на думку автора, «вносить обмеження у відбір інформації про світ» [200: 97]. Подійний зміст визначається як структура комунікативної події і враховує такі параметри, як часова перспектива події, оцінка події, кількість мікроподій, які сукупно формують подію.

Останньою жанроутворювальною ознакою є мовне втілення жанру. На думку Т.В. Шмельової, «лінгвістично найбільш важливим є саме параметр мовного втілення, всі інші потрібні нам настільки, наскільки вони впливають на нього». Мовне втілення – «це перше, що отримує адресат, з чого він вичитує інформацію про автора, його комунікативні наміри, минуле і майбутнє жанру» [200: 96 – 97]. Згідно з анкетою Т.В. Шмельової, формальну організацію слід розглядати як систему прямих і непрямих способів вираження жанру, сукупність всіх лексичних і граматичних засобів, здатних маркувати жанрову належність висловлення.

Дана анкета зазнала критики сучасних дослідників за спрямованість у бік мовця та статичне розуміння сутності МЖ. На жаль, при аналізі мовленнєвого жанру за допомогою цього методу, фактор адресата не завжди враховується з належною повнотою. М.Ю. Федосюк зазначає, що «насправді шість перерахованих змістових ознак мовленнєвого жанру представляють не об´єктивні, як це могло б здатися на перший погляд, характеристики висловлення, його місця у процесі спілкування, а також учасників цього спілкування, а зафіксовану у даному висловленні оцінку всіх згаданих мовцем параметрів: ... концепція автора і концепція адресата, а також фактор комунікативного минулого і фактор комунікативного майбутнього – це відображення у висловленні уявлення мовця про те, в яких стосунках з ним знаходиться адресат, як кожного з них стосується те, про що йдеться у висловленні, і як дане висловлення співвідноситься з попереднім і наступним текстом» [179: 107].

Сучасними дослідниками вводяться нові ознаки МЖ. Так, Т.О. Багдасарян пропонує доповнити згадану анкету чинником тональності, оскільки «текст будь-якого МЖ має в своїй основі певний емоційно-когнітивний фрейм» [6: 241]. Під тональністю розуміється «спосіб подачі тексту автором, за допомогою якого він виражає своє ставлення до тексту, реципієнта, дійсності і самого себе у додаткових характеристиках, які надають пропозиції відповідний тон з урахуванням сфери спілкування і особистісних якостей комунікантів» [6: 242]. Дослідниця зокрема зазначає: «Тональність притаманна будь-якому тексту незалежно від жанру, а також від соціальної та етнічної належності його автора. Функція тональності полягає в передачі суб’єктивного ставлення автора до дійсності, його прагненні вплинути на адресата» [6: 242]. Т.О. Багдасарян виділяє 33 таких тональностей: офіційно, серйозно, жартівливо, захоплено, дружньо, вороже, саркастично, недовірливо, байдуже, песимістично, боязко, зневажливо, зверхньо, агресивно, з огидою, наполегливо, похмуро, здивовано, хвастовито, з тривогою, роздратовано, з образою, відчужено, радісно, удавано, задумливо, рішуче, зухвало, таємниче, грубо, налякано, ввічливо, ласкаво та ін. Дослідниця вважає, що тільки у поєднанні пропозиційного змісту і модальної рамки, частиною якої є тональність, модель мовленнєвого жанру буде представлена найбільш повно, оскільки саме експресивний момент є тим конструктивним елементом, що надає тексту індивідуальності, визначає його стиль і композицію.

Т.В. Матвєєва розуміє тональність як функціонально-семантичну текстову категорію, пов’язану з мовною категорією емоційності. На її думку, автор прагне розмістити у тексті ті чи інші «сигнали психологічної установки, свідомої чи підсвідомої», які «проходять крізь весь текст, скріплюють його в одне ціле» [118: 27]. За рахунок таких сигналів створюється певне психологічне забарвлення мовлення, психологічне саморозкриття автора, що має ефект емоційного зараження. Таким чином, тональність є такою текстовою категорією, у якій знаходить відображення психологічна установка автора тексту.

Категорія тональності нерозривно пов’язана з емоційним тоном твору. Емоційний тон містить весь спектр емоцій у тексті, а категорія тональності асоціюється з емоційними домінантами, представленими у тексті у вигляді різноманітних мовних і мовленнєвих засобів. У межах одного тексту можуть взаємодіяти декілька тональностей, які разом і будуть створювати загальний емоційний тон твору.

Засобами тональності дослідниця називає мовні одиниці, які безпосередньо виражають семантику емоційності (емоційно-експресивна лексика, експресивні конструкції), а також нейтральну лексику в емоційно-експресивному використанні, фразовий ритм, змістово-подійну передачу емоційної напруги [118: 27 – 28].

На думку Ф.С. Бацевича, «анкета МЖ» Т.В. Шмельової – досить жорстка структура. Крім категорії тональності, в цей «паспорт» має бути вписана ціла «низка категорій, що відображає вплив конситуації спілкування (час, місце, супутні обставини), специфіку і стан каналів комунікації» [12: 113]. Однією із найважливіших жанрових категорій, не представлених в «анкеті МЖ», є комунікативний смисл – стійкі, типові комбінації певних значень параметрів комунікативної ситуації, уведений Ф.С. Бацевичем стосовно МЖ у працях [12, 13, 14]. Дослідник виділяє два типи комунікативних смислів: узуальний комунікативний смисл – «вміння будувати типовий МЖ з притаманною йому інтенцією (мікростратегією) у конкретній конситуації спілкування та звичне сприйняття саме цього смислу адресатом» та оказіональний комунікативний смисл, який «виникає як результат впливу багатьох моментів, що визначаються перш за все особистістю адресата, способом організації мовного коду, конситуацією, та організацією каналу комунікації» [12: 118–119]. Вчений вважає, що «наявність узуального комунікативного смислу свідчить про те, що МЖ зберігаються у пам’яті носіїв мови як достатньо формалізовані утворення; наявність оказіонального комунікативного смислу – результат того, що МЖ – не просто тип, жорстка, застигла форма організації мовленнєвої дії, а «м’яка», гнучка категорія живої комунікації, формування дискурсів» [12: 122–123]. Володіння механізмами жанротворення та інтерпретації комунікативного смислу жанру є необхідною умовою вдалої комунікації; неволодіння цими механізмами чи небажання вичитувати поточний комунікативний смисл – причина різноманітних комунікативних невдач.

На наш погляд, наявність в описі МЖ таких ситуативно-залежних, обумовлених контекстом компонентів, як тональність та комунікативний смисл, дає можливість представити модель МЖ не як абстрактний конструкт, шаблон, а як реалію мовленнєвого спілкування, динамічне явище.

Незважаючи на критику деяких дослідників [49], [179], розроблений Т.В. Шмельовою «паспорт жанру» задає необхідні параметри для ідентифікації будь-якої жанрової форми, є дієвим інструментом опису МЖ, що підтверджують роботи, в яких успішно застосовувався цей метод.

Дослідження, що проводяться в рамках ТМЖ, також використовують методику ілокутивно-перформативного аналізу МЖ. У цьому випадку предметом уваги дослідників стає аналіз семантики МЖ. А. Вежбіцька розробила особливу мову для опису смислового наповнення МЖ. Семантична теорія елементарних смислових одиниць (“semantic primitives”) моделює кожен жанр «за допомогою послідовності простих речень, що виражають мотиви, інтенції та інші ментальні акти мовця, які визначають даний тип висловлення» [21: 103]. Спираючись на власну теорію семантичних примітивів, перевагу свого методу А. Вежбіцька бачить в тому, що застосовані у даній моделі семантичні одиниці мають властивості елементарності і повторюваності у різних поєднаннях, що дає можливість легко порівнювати різні жанри.

Головним фактором функціональності такого підходу слід визнати, перш за все, доступність опису, деформалізованість у граматичному відношенні. Елементарність семантичних одиниць, застосованих у моделі, та їх повторюваність забезпечує легке зіставлення різних жанрів та наочно демонструє структурні відношення, що їх поєднують.

Отже, універсальна методика дослідження й опису мовленнєвого жанру в сучасній лінгвістиці відсутня. Один і той самий жанр може аналізуватися багатоаспектно, а тому різні підходи до вивчення МЖ доповнюють один одного. У нашому дослідженні за основу аналізу МЖ ВЛ взято анкету Т.В. Шмельової, доповнену параметрами тональності та комунікативного смислу. Викладені в анкеті параметри моделі, звичайно, не вичерпують усіх аспектів опису МЖ, проте в них задані основні жанроутворювальні критерії. Ідентифікація жанру на основі «паспорта жанру» Т.В. Шмельової дозволяє побачити мовленнєву дійсність крізь призму МЖ, яка концентрує такі площини бачення, як модель жанру з усіма його складовими, реальний мовленнєвий твір – текст – на фоні моделі й спектр теоретичних інтерпретацій моделі та її реалізації. Як додатковий засіб опису МЖ використаємо методику ілокутивно-перформативного аналізу – моделювання жанру за допомогою семантичних примітивів.