2.2. Рольова структура мовленнєвого жанру «відкритий лист»

У науковій літературі з проблем жанрознавства акцентується увага на тісному взаємозв’зку жанрової організації мовлення із соціальною взаємодією учасників спілкування. М.М. Бахтін зазначав, що «особливий характер мають віддзеркалені у висловленнях побутових і ділових сфер мовленнєвого спілкування соціальний стан, ранг і статус адресата» [11: 277]. Жанрова організація мовлення підтримує соціальну орієнтацію комунікантів.

Особистість сприймає світ відповідно до свого статусу. Статуси обумовлюють характер, зміст, тривалість, інтенсивність людських взаємин. МЖ ВЛ функціонує в інституціональному дискурсі, де учасники спілкування постають як представники певного соціального інституту в рамках встановлених статусно-рольових і ситуаційно-комунікативних норм. Як зазначає В.І. Карасик, «ознаки інституціональності фіксують рольові характеристики агентів та клієнтів інститутів, типові хронотопи, символічні дії, трафаретні жанри та мовленнєві кліше. Інституціональне спілкування – це комунікація у своєрідних масках» [83: 12]. Отже, комуніканти виступають не лише як особистості, індивіди, але й як носії певного соціального статусу. Статус визначає постійні соціальні ознаки мовця (стать, вік, освіта, домінувальна або залежна позиція) та виявляється у соціальній дистанції між учасниками спілкування. Чим більшою є різниця між соціальним становищем учасників спілкування, тим більшою є соціальна дистанція між ними. Дистанційний план статусу виражається в актуалізації стосунків нерівноправності між учасниками спілкування [83: 15].

Крім статусних характеристик, важливе місце у структурі спілкування належить рольовим характеристикам адресанта й адресата. Рольові характеристики учасників спілкування виявляються, передусім, у їхніх соціальних і комунікативних взаєминах. У лінгвістиці прийнято говорити про соціальні, мовленнєві та комунікативні ролі.

Соціальна роль – комплекс стандартних загальноприйнятих очікувань, набір психологічних, соціальних та лінгвістичних характеристик поведінки особистості, співвідносних з її статусним положенням. Суттєвим компонентом соціальної ролі Л.П. Крисін називає саме очікування: «Те, що є правом одного рольового партнера, є обов’язком іншого, і навпаки. «Я маю право на щось» означає: я очікую від інших певних дій та вчинків, які відповідають їхнім ролям, входять у структуру цих ролей як обов’язки» [103: 43]. Більшість членів суспільства знає, чого можна очікувати від поведінки особи при виконанні таких довготривалих та ситуативних ролей, як Президент, священик, пасажир, покупець тощо, тому навіть просте вимовляння імені ролі викликає у свідомості уявлення про комплекс властивих цій ролі прав і обов’язків.

Мовленнєва роль, за І.П. Тарасовою, – «певний можливий і допустимий репертуар мовленнєвих засобів, які можна вжити у різних ситуаціях спілкування» [169: 65]. До складових мовленнєвої ролі належать: певний лексичний і граматичний мінімум, інтонація, фонаційні та просодичні особливості тощо.

Комунікативні ролі – це «більш-менш фіксовані стандарти поведінки і діяльності, що актуалізують взаємозв’язок соціальних характеристик особистості та її мовлення» [195: 77]. У нашому дослідженні під комунікативною роллю, слідом за Й.А. Стерніним, розуміємо «той образ, який людина свідомо створює у спілкуванні для досягнення певної мети» [163: 79].

Отже, адресант у побудові певного мовленнєвого жанру, презентує себе як носія відповідного статусу і виконавця відповідної комунікативної ролі. Одночасно він враховує ті ж характеристики при зверненні до адресата, тобто формує свою мовленнєву поведінку залежно від того, ким є адресат, яку комунікативну роль він виконує у даному тексті.