4. Загальний патогенез .

Патогенез (гр. patho - страждання, хвороба + génesis - зародження, по­ходження) - вчення про механізм розвитку, перебігу і завершення хвороби.

Розрізняють поняття патогенезу у вузькому та широкому (загальному) розумінні. Частковий патогенез розглядає механізм розвитку конкретних нозологічних форм (пневмонії, ішемічної хвороби серця тощо). Але для багатьох захворювань існують спільні механізми. Тому загальний патоге­нез аналізує найбільш загальні закономір-ності розвитку та протікання хво­роб.

Проблеми патогенезу тісно пов'язані з проблемами етіології, бо є наслідком впли-ву зовнішніх чи внутрішніх причинних факторів. Головний етіологічний фактор стає пусковим механізмом розвитку хвороби, патогенез якої починається з будь-якого пе-рвинного ушкодження за умов дії патоген­ного агенту. Характер ушкодження зале-жить від природи подразника, виду та індивідуальних особливостей живого орг-зму.

Етіологія та патогенез можуть бути пов'язані різними способами.

1. Етіологічний фактор запускає патогенез, але для подальшого його про­тікання ная-вність причини не є обов'язковою (променева хвороба, опіки).

2. Патогенез розвивається протягом усього періоду дії причини (більшість інфекцій-них хвороб).

3. Агенти, які викликали хворобу, затримуються в організмі довше, ніж продовжу-ється патогенез (бактеріоносійство після інфекційної хвороби).

У патогенезі захворювання розрізняють два типи процесів: пошкодження, руйну-вання, які зумовлюють порушення гомеостазу, та захисні, пристосу­вальні реакції і процеси. На початку хвороби ці процеси розвиваються на молекулярному та кліти-нному рівнях. Якщо дія хвороботворного фактору не сильна та не тривала, то хворо-ба цілого організму може і не розвину­тися .

Захисно-компенсаторні процеси - це механізми, які лежать в основі саногенезу (від гр. sanos - здоров'я). Саногенез - динамічний комплекс захисно-пристосувально-компенсаторних реакцій, який виникає при дії на організм надмірного подразника, розвивається протягом усієї хвороби або часу дії подразника і направлений на від-новлення саморегуляції.

Вчення про саногенез лежить в основі науки санології (оздоровлення організму), яку виділили в окрему галузь у зв'язку зi створенням, не дивлячись на наукові досяг-нення, критич­ної ситуації у сфері людського здоров'я, а також катастрофічним зни-женням середньої тривало­сті життя населення, особливо в нашій країні. Знання сано-тенетичних ме­ханізмів, які протидіють розвиткові захворювання, допомагають з ним справитися, а зачасту запобігають розвитку пошкодження організму, дозволя-ють зберігати його резерви та економно витрачати їх. Саме ці знання лягають в осно-ву профілактичної меди­цини, як медицини майбутнього і найбільш оправданої.

До саногенетичних реакцій належать захисні, компенсаторні та адап­таційні .

Більшість захисних реакцій здійснюється рефлекторно. Вони, як і компенсаторні чи адаптайні реакції, забезпечують оптимальну сталість внутрішнього середовища при дії шкідливих факторів. Наприклад, блювота, яка направлена на видалення чужорідного субстрату, чи кашель, за допо­могою якого «відбувається механічне видалення частинок з дихальних шля­хів.

Компенсаторні реакції направлені на заміщення пошкодженої функції чи струк-тури органами і системами, які не постраждали від дії патогенного агенту та беруть на себе функцію пошкоджених структур. Найчастіше вони включаються при трива-лій дії шкідливого фактору. Наприклад, розвиток гіпертрофії міокарду при вадах серця. Хоча компенсаторні реакції можуть бути і негайними. Так, при пошкодженні правої руки людина використовує ліву. А при гострій крововтраті одразу ж розвива-ється тахікардія та спазм судин.

Адаптаційні (пристосувальні) реакції розвиваються на більш інтенсивну дію зви-чайних факторів середовища. Вони не допускають пошкодження організму, але по-казники гомеостазу можуть бути в крайніх межах норми. Наприклад, при тривалому перебуванні у гірській місцевості, де природно знижений рівень кисню у повітрі, у людини збільшується кількість еритроцитів.

Положення патогенезу.

Спільні закономірності розвитку патологічних процесів можна роз­глянути на на-ступних положеннях патогенезу.

1. Один і той же причинний фактор, діючи на різні механізми або маючи різну то-чку прикладення, може викликати різні реакції організму. Напри­клад, гонокок, дію-чи на статеві органи дорослих, викликає гонорею, а на рогівку новонароджених - бленорею.

2. Різні причинні фактори, діючи на один і той же механізм або одну і ту ж точку прикладання, викликають однотипну реакцію організму. На­приклад, корчовий синдром розвивається у відповідь на дію електричного струму, стрихніну, гіпоксію, внаслідок порушення процесів у корі ГОЛОВного мозку.

3. Будь-який патологічний процес супроводжується зміною реактивності, яка може змінити розвиток патологічного процесу. Наприклад, внаслідок перенесеного грипу у людини з'являється антитіла до даного вірусу грипу і вона не може деякий час по-вторно заразитися ним, але одночасно вичер­пуються захисні сили організму і досить часто розвивається таке усклад­нення як пневмонія, але вже бактеріального генезу.

4. Будь-який патологічний процес у своєму розвитку супроводжується змі­ною при-чинно-наслідкових відносин. Тобто, будь-яка зміна в патогенетичному ланцюгу за-хворювання є наслідком попередньої зміни і причиною наступної. Первинною лан-кою у цьому ланцюгу є пошкодження, яке виникає під впливом патогенного факто-ру. Наприклад, внаслідок транспортної аварії у потерпі­лого виникла черепно-мозко-ва травма.

д пеоелом кі- крововилив ураження _поп„_иет,_ня . ~*

Аварія-^Р£^Л™ « ~*у ділянці -^ихальн.^Р{^^ня-^ гіпоксія^ ^и «у»»* дих. центру центру дихання

У цьому складному ланцюгу причинно-наслідкових відносин завжди ви­діляють головну ланку патогенезу, яка являє собою процес, необхідний для розгортання всіх інших. Він розвивається під дією етіологічного фактора і визначає специфіку хворо-би. Своєчасна ліквідація головної ланки веде до ліквідації патологічного процесу в цілому. На цьому базується голов­ний принцип патогенетичного лікування хвороб. Так, при черепио-мозковій травмі необхідно, перш за все, усунути кістки черепа з ділянки дихаль­ного центру, усунути кров'яний згусток, а лише пізніше стимулювати ди­хальну функцію та боротися з гіпоксією. Якщо своєчасно виправити головну лан-ку, то може настати видужання.

5. У складному ланцюгу причинно-наслідкових відносин виділяють місце­ві та зага-льні зміни. Місцеві зміни можуть переходи у загальні, а за­гальні у місцеві. Напри-лад, з фурункулів (гнійничків волосяних цибулин шкіри) при попаданні інфекції у кров може розвинутися сепсис. Тому для практичної медицини важливим є локалі-увати процес і не дати йому по­ширитися.

6. У розвитку будь-якої хвороби, як правило, проявляються специфічні та неспеци-фічні ознаки та механізми. Специфічні механізми залежать від властивостей причи-ни і визначають основні характеристики хвороби. Пошук специфічних ознак лежить в основі розпізнавання (діагностики) хвороб.

Неспецифічні механізми є спадковими і закріплені еволюційно. Це ме­ханізми ста-ндартної відповіді на дію будь-якого патогенного фактора. Во­ни направлені на збіль-шення резистентності організму до пошкодження і здійснюються за участю нервової та ендокринної систем. До нервових меха­нізмів належать парабіоз, патологічна домі-нанта, нейродистрофічний про­цес, до нейроендокринних - стрес, гарячка тощо.

7. У ході розвитку хвороби виявляється також взаємозв'язок між струк­турними та функціональними порушеннями. В основі будь-яких функціональ­них порушень ле-жать структурні зміни на тканинному, клітинному, субклі­тинному чи молекулярно-му рівні. Це свідчить про те, що чисто функціональ­них хвороб немає. Для лікування хворого важливо встановити, що є пер­винним - порушення функції чи структури та проводити перш за все корекцію основної пошкоджуючої ланки захворювання.

Шляхи генералізаціі патологічного процесу.

І. Тканинний шлях:

1)Контактний: поширення пошкодження здійснюється між різними ткани­нами. На-приклад, герпес верхньої губи переходить на нижню, або внаслідок холецеститу розвивається гепатохолецистит. 2) По подовженню: поширення процесу відбуваєть-ся в одній тканині. Наприклад, маленький абсцес легені переходить у великий. ІІ.Гуморальні шляхи:

1)Гематогенний: поширюються інфекційні збудники, саркома.

2) Лімфогенний: переносяться ракові клітини.

З) Лікворогенний: поширюються мікроорганізми, які викликають енцефа­літ, менінгіт і т.д.

4) Спутогенний (через слину): переносяться яйця гельмінтів, збудник туберкульозу і т.д.

III.Нервовий шлях. Існують інфекційні агенти, тропні до нервової тканини, які здатні поширюватися в анаеробних умовах. Це збудники сказу, пра­вцю, токсини дифтерії, поліомієліту, ботулізму і т.д.