Смерть, види, ознаки, посмертні зміни

В залежності від причини розрізняють природну (фізіологічну) смерть від старо-сті і зношування організму, насильницьку смерть від травми чи інших негативних дій на організм, які закінчуються смертю, та від хвороб. Залежно від розвитку зворо-тних або незворотних змін в організмі виділяють клінічну та біологічну смерть.

Клінічна смерть характеризується зупинкою дихання, кровообігу і триває 5-6 хвилин поки не загинули клітини кори головного мозку. Клінічна смерть є зворотнім процесом умирання. Зворотність залежить від ступеня гіпоксичних змін у головному мозку.

Біологічна смерть проявляється розвитком незворотних перетворень та початком аутолітичних процесів у всіх органах.

Тривалість клі­нічної смерті у кожному конкретному випадку залежить від ряду умов: три­валості вмирання, віку, температури оточуючого середовища і т.д.

Зі стану клінічної смерті хворого можна вивести за допомогою реані­маційних заходів, розробленим В.А.Неговським зі співробітниками у 30-40 роки XX ст. Цей комплекс включає в себе штучну вентиляцію легень, за­критий або відкритий масаж серця, електричну дефібриляцію серця.

Принципи класифікації хвороб.

Для зручності організації лікувальних та профілактичних міроприємств прове-дення наукових досліджень існують різні принципи класифікацій хвороб. Найпоши-ренішими серед них є:

1. Етіологічний: спадкові та набуті, інфекційні та неінфекційні хвороби.

2. Анатомо-топографічний: серцево-судинні хвороби, хвороби ендокринної систе-ми.

3. За віком і статтю: дитячі хвороби, гінекологічні і т.д.

4. Екологічні: тропічні хвороби (малярія), хвороби Крайньої Півночі.

5. Патогенетичний (за спільністю патогенезу): алергічні, запальні, пухлинні .

6. За перебігом: гострі, підгострі. хронічні.

7. Соціальний: професійні хвороби, "хвороби цивілізації" і т.д.

3. Загальна етіологія.

Термін "етіологія" походить від гр. "аеtіо"- причина і "Iogos" -вчення. Його ввів древньогрецький філософ Демокріт (приблизно 470-460 p.p. до н.е.), засновник каузального напрямку в медицині.

Етіологія - це вчення про причини та умови виникнення й розвитку хвороб. У вузькому розумінні цим терміном користуються для позначення причини виник-нення хвороби або ПП. Вивчаючи етіологію, ми відповідаємо на питання: чому виникло захворювання?

Будь-яка хвороба як явище має свою причину. Причиною хвороби треба рахувати той фактор чи явище, без якого дана хвороба не може виникнути при жодних умо-вах. Коли мова йде про хворобу конкретної людини, то єдино вірним є твердження: одна хвороба - одна причина. Іноді одна і та ж хвороба може виникати під дією різ-них за своєю природою факторів. У таких випадках го­ворять про поліетіологічність даної хвороби. Наприклад, причиною злоякіс­ного росту пухлин можуть бути хімічні канцерогени, віруси, іонізуюче ви­промінювання і т.д. Але поліетіологічність у цьому та інших подібних ви­падках є відносним поняттям. Оскільки кожний конкретний випадок виникнення пухлини має свою певну причину. Іноді за цим терміном ховається незнання істинної етіології даної хвороби.

За походженням всі етіологічні фактори поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні (екзогенні) етіологічні фактори включають: і) Фізичні: - механічні пошко-дження: удар, розтягнення, стиснення і т.д.; - температурні ушкодження; - дія шуму, іонізуюого випромінювання, електричного струму, тиску, невагомості і т.д.

2) Хімічні: - неорганічні та органічні сполуки природного та штучного пошкоджен-ня. Наприклад, утворення опіків від дії кислот, лугів, отруєння при попаданні їх в організм; дефіцит йоду в їжі і т.д.

3) Біологічні: - всі види живих істот: макрохижаки - тварини, які можуть механічно пошкодити людину: вкусити, отруїти; "мікрохижаки" - віруси, бакте­рії, грибки, гельмінти /більше 2000 видів/.

4) Соціальні: - фактори, які пов'язані зі соціальною формою існування людини; не­сприятливе соціальне оточення, яке викликає негативні емоції; не­сприятлива еколо-гічна ситуація внаслідок діяльності людей; психіч­на напруга при нестатках; непра-вильна, організація трудової діяль­ності; шкідливі звички; хронічні психостреси.

У зв'язку з наявністю соціальних хвороботворних факторів, які по­в'язані з сус-пільною діяльністю та розвитком економіки, виділяють "хво­роби цивілізації". Вони пов'язані з високим рівнем розвитку промисловос­ті. Для їх розвитку мають значення: забруднення довкілля; урбані­зація (неможливість швидкої адаптації до життя у міс-ті); гіподинамія; споживання високоенергетичних, рафінованих, штучних продуктів. До "хвороб цивілізації" належать інфаркт міокарду, атеросклероз, гіперто­нічна хво-роба, алергія, неврози.

5) Психогенні: - фактори, які впливають на процеси кори головного мозку. Вони мо-жуть викликати "ятрогенні" захворювання (від гр. іаtros - лікар, gеnnао-ствoрюва-ти), тобто хвороби, зумовлені необережною поведінкою медич­них працівників.

До внутрішніх (ендогенних) факторів відносять: спадковість (від­повідний набір генів і хромосом), конституцію, вік, стать, реактивність.

Є ще група захворювань, які розвиваються внаслідок дефіциту або по­вної відсут-ності факторів, необхідних для здійснення життєвих функцій організму, наприклад, кисню, білків, вітамінів, атмосферного тиску, ін­соляції і т.д.

Крім причин, на розвиток хвороби мають вплив умови - фактори, обставини або їх комплекс, які впливаючи на організм, самі по собі викликати захворювання не мо-жуть, але вони впливають на його виникнення та перебіг, ослаблюючи, посилюючи чи модифікуючи дію етіологічного фактору. Так, на­приклад, одна і та ж підвищена температура середовища при низькій воло­гості може не викликати порушень життє-діяльності, а в умовах високої во­логості стати для організму надмірною та обумови-ти гіпертермію та теп­ловий удар.

За походженням умови поділяють на зовнішні та внутрішні, а за впли­вом на орга-нізм - на сприятливі та несприятливі.

Роль причинного фактору у виникненні захворювання полягає у тому, що без нього не може розвинутися хвороба, він не може бути замінений су­купністю несприятли-вих умов, діючи на організм зумовлює той чи інший наслідок, надає специфічних рис хворобі.

Проблема причини хвороб цікавила медиків спокон віків і вирішува­лась у кожну епоху історії у відповідності з панівним у суспільстві сві­тоглядом. Представники од-ного з напрямків - монокаузалізму, який виник у другій половині XIX ст. і пов’яза-ний з успіхами в мікробіології та відкриттям Луї Пастером мікроорганізмів, визнава-ли верховенство єдиної причини хвороби, відкидаючи вплив умов. Але відомо, що навіть під чac великих епідемій не всі люди хворіли, і не всі хворі помирали, а мали різний ступінь важкості хвороби. У І894 р. Лефлер відкрив факт бацилоносійства. Все це викривало протиріччя та недієздатність поглядів монокаузалістів.

Криза монокаузалізму співпала у XX ст. з наростанням інтенсивності наукового розвитку, у т.ч. і вчення про причини та умови хвороб. Виник новий напрямок цього вчення кондиціоналізм, прибічники якого почали ігнорувати ведучу роль у виник-ненні хвороби причинного фактору, а осно­вне значення у цьому надавали сукупності іноді навіть випадкових чи ці­лком рівноцінних за значенням умов. Ще одним недолі-ком кондиціоналістів було недооцінювання ролі самого організму у виникненні за-хворювання.

Наступним напрямком етіологічного вчення став конституціоналізм. Згідно концепції конституціоналістів вирішальне значення для виникнення хвороби мали не фактори зовнішнього середовища, а сам організм, його кон­ституція. Помилковість їх вчення полягала у тому, що вони уявляли гено­тип як незмінну структуру, а, отже, і обов'язкову передачу хвороб по спадковості. Цим вченням озброїлися деякі організа-ції, найреакційнішою з яких є фашизм. Ним вони оправдовували винищування на їх думку генети­чно неповноцінних рас та людей зі спадковими захворюваннями.

Особливий внесок у розвиток етіологічної науки зробили прихильни­ки ще одно-го її напрямку - психосоматичного. Згідно їх уявлення в ос­нові розвитку хвороб ле-жать порушення психічної сфери людини, зокрема підсвідомих її впливів. Деякі вче-ні пояснюють причини виникнення захво­рювань у виникненні конфлікту між потре-бами організму та можливостями їх задовільнити.

Суть сучасних уявлень про співвідношення причин і умов у виникнен­ні хвороб розкривається у складному переплетенні всіх вищеперечисленних факторів. Має зна-чення у розвитку хвороб і спадковість, і конституція, і стан психічних процесів, і різ-номанітні зовнішні фактори (температура повітря, тиск, харчування, вживання меди-каментів, професійні шкідливо­сті тощо). Але при відсутності збудника, наприклад, жодна з умов не проявить себе. Тому захворювання кожної людини має свою конк-ретну першопричину. Однак дія цієї причини залежить від одночасного впливу ко­рисних чи шкідливих умов. Саме сукупність умов, які в популяції людей збільшують захворюваність певною хворобою, і скла­дає поняття "факторів ризику". Приналеж-ність тих чи інших умов до фак­торів ризику визначають за допомогою епідеміологіч-них методів, які охо­плюють великі контингенти людей.

На врахуванні причини захворювання базується етіотропний принцип профі-лактики та лікування. Наприклад, призначення антибіотиків при бактеріальних ін-фекійних захворюваннях. Знання причини хвороби полегшує також ії профілактику. Так, знаючи про можливість зараження СНІДом че­рез ВІЛ-інфекцію, продумано шляхи ефективноі стерилізації інструмента­рію тощо.