2. Загальна нозологія

Поняття "нозологія", "здоров'я, "хвороба".

Нозологія (з грецької – хвороба) - це вчення про хворобу. Термін "патоло-гія" - це також вчення про хворобу. Різниця між нозологією і патологією по-лягає в тому, що патологія вивчає зміни у людському організ­мі в результаті патологічного процесу, як в біологічному об'єкті, тобто зміни в будові і життєдіяльності організму. Але людина на відміну від тварин, є істотною соціальною і духовною. Саме нозологія вивчає хворобу як стан людини, при якому патологічний процес порушує виконання нею її соціальних функцій та може відображати кризу навіть духовної сфери. Предмет вивчення патології - зміни біологічних функцій організму в результаті па­тологічного процесу, що порушив його структуру. Предмет нозології - люди­на в її цілісності, соціальні функції якої порушені патологією організму. Ця особливість зафіксована в преамбулі Статуту Всесвітньої організації охорони здоров'я при визначенні поняття «здоров'я» як «стану певного фізичного, духовного та соціального благополуччя організму, що допускає най­більш повноцінну його участь у різ-номанітних видах суспільної трудової ді­яльності". Т.ч., здоров'я - це не тільки відсутність хвороби або фізичних дефектів. Але саме поняття "благополуччя" досить не конкретне, бо його не можна виразити кількісно. Тому згідно нього заходи для покращення здоров’я теж не можна визначити конкретно.

Конкретизувати поняття "здоров'я", а за ним і "хвороби" пробували дав­но. Був такий напрямок в медицині, прихильники якого ототожнювали "здо­ров'я" з нормою, а відхилення від неї вважали хворобою.

Вияснимо, що ж таке норма? Раніше вважалося, що це те, що найчастіше по-вторюється. Сучасна наука визначає норму, обраховуючи середньостатистичні показники і допустимі межі їх коливання. Наприклад, визначена таким чи­ном норма для систолічного артеріального тиску становить 100-120 мм рт.ст. Але одночасно відомо, що у багатьох провідних спортсменів тиск знижений. То їх треба вважати хворими людьми? Чи можна вважати хворою людину, яка дея-кий час жила в горах і у неї як адаптаційна реакція до гіпоксії розви­нувся ери-троцитоз?

З цього випливає, що поняття норми і здоров'я не завжди співпадає і це спонукало вчених-медиків до пошуку інших критеріїв здоров'я.

В 1975 р. І.А.Кагермазов сформулював поняття «здоров'я» як «стан, який до­зво-ляє здійснити найбільшу кількість видоспецифічних функцій при най­більш економ-ному енергетичному режимі». Виходячи з цього визначення, мірою здатності люди-ни зберегти нормальну життєдіяльність у неадекватних умовах довкілля можна вва-жати адаптаційні здібності людини. Щоб краще зрозуміти, що таке адаптаційні мож-ливості, наведемо приклад. У двох людей у стані спокою артеріальний тиск відпові-дає нормі, тобто 120/80 мм рт.ст. Після однакового навантаження у одного тиск під-нявся до I70/110 мм рт.ст. і довго не нормалізувався, а у другого до 140/90 мм рт.ст. і через невели­кий проміжок часу прийшов до норми. Це свідчить про набагато кращі адап­таційні можливості другої людини у порівнянні з першою. Такі та аналогічні критерії оцінки є набагато ефективнішими в оцінці стану здоров'я, ніж критерії, яки-ми користувалися раніше: ріст, вага, народжуваність і т.д. З огляду на це М.М.Амо-сов у 1987 р. ввів таке поняття, як "кількість здо­ров'я", яке може бути визначене ре-зервними можливостями організму. А в 1988 р. головним санологом України профе-сором Г.Л.Апанасенком зі співав­торами була запропонована "Експрес-оцінка рівня фізичного здоров'я чоло­віків та жінок", у якій використовувались такі показники як «життєвий індекс», «силовий індекс», ваго-ростове співвідношення і т.д.

З огляду на значення, яке надається адаптаційним можливостям людини існує і більш практичне визначення поняття «здоров'я», яке варто взяти на озброєння кож-ній людині: «Здоров'я людини (індивіду) - це процес збе­реження і розвитку психіч-них, фізіологічних, біологічних та духовних здібностей людини, її оптимальної пра-цездатності, соціальної активності при максимальній тривалості життя». А зберегти і розвинути всі ці властивості людина може дотримуючись принципу «економізації функцій".

З вищевикладеного стає зрозумілим, що трактувати хворобу як процес відхилення від норми є неоправданим. То що з це таке хвороба?

Ще древні зауважили, що для виникнення хвороби має бути якась при­чина, яка діє на людину або в людині. І хоч вони не могли часто пра­вильно її визначити, подальші дослідницькі пошуки привели до висновку, що причина викликає не тільки «полом-ку», руйнування в живому організмі, але й обов'язковий опір цьому руйнуванню. При чому, доки організм живий, доти цей опір існує. Інша справа, що ефективність протидії організму є різна. Якщо резервні можливості органів і систем збережені, то організм може без додаткового (наприклад, медикаментозного) втручання справити-ся з пошко­дженням. І навпаки, при виснаженні його адаптаційних можливостей, роз-вивається захворювання або навіть виникає смерть.

Виходячи з цих положень, одне з найвдаліших визначень хвороби дав видатний вітчизняний патофізіолог професор Д.О.Альперн. «Хвороба - це особливий вид стра-ждання, викликаний пошкодженням організму або окремих його систем різними по-шкоджуючими факторами, який характеризується по­рушенням функцій регуляції, адаптації та зниженням працездатності".