Допускається переливання тільки одногрупної та однорезусної крові, еритроцитів та плазми.

Підготовка хворого до переливання включає:

1. Перевірити групу та резус донора та реципієнта

2. Перевірити флакон:

- паспорт,

- вміст,

- герметичність.

3. Проведення проб на сумісність (для проведення 1 і 2 проб потрібна сироватка – з вени беруть 5мл крові у пробірку, ставлять у штатив для відстоювання, або центрифугують).

1) Проба на індивідуальну сумісність – на тарілочку наносять краплю сироватки хворого, біля неї – у 10 разів меншу краплю крові донора, перемішують, оцінюють через 5хв при температурі 15-25ºС. Поява аглютинації свідчить про несумісність крові донора та реципієнта.

2) Проба на резус-сумісність (“водяна баня”) – на предметне скло наносять краплю сироватки хворого, біля неї – у 10 разів меншу краплю крові донора, перемішують. тоді скло ставлять в чашку Петрі, а її – на водяну баню при температурі 47ºС на 7-10хв, тоді оцінюють. Поява аглютинації свідчить про несумісність крові донора та реципієнта.

3) Проба біологічна проба – проводять безпосередньо після венепункції шляхом переливання струминно 3рази по 10-15мл через 3-5хв. оцінюють стан хворого після кожного етапу. Негативна проба, якщо стан хворого не змінюється, хворий почуває себе добре – переливають решту крові. Позитивна проба якщо з'являються болі в попереку, в кістках, стиснення в грудях, лихоманка, біль голови, – кров несумісна, припиняють переливання.

ДЕЯКІ МЕТОДИКИ ПРОВЕДЕННЯ ПРОБ НА СУМІСНІСТЬ КРОВІ ДОНОРА ТА РЕЦИПІЄНТА НАЯВНІ В СОЦІАЛЬНІЙ МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТУ «В КОНТАКТІ» В ГРУПІ «ІФБМК-AKOS».

Техніка та методи переливання.

1. Пряме переливання – безпосередньо від донора до реципієнта, використовується в екстремальних випадках. (часто в акушерстві при афібриногенеміях, коли йде мова про життя пацієнтки).

2. Непряме переливання – заготовлену кров з флакону за допомогою одноразової системи з фільтром до реципієнта.

3. Обмінне переливання крові – у реципієнта забирають до 250-300мл крові, а тоді переливають кров донора, і так до 2-3літрів, практично повністю замінюючи кров (при отруєннях, інтоксикаціях).

4. Аутогемотрансфузія – у хворого забирають кров за місяць до операції, консервують і переливають під час операції.

5. Аутогемотерапія – у хворого забирають кров з вени та вводять в м’яз для підвищення місцевого імунітету по схемі – 2, 4, 6, 8, 10, 10, 10, 8, 6, 4, 2мл.

6. Реінфузія – переливання хворому під час операції власної крові, яка витекла в природні порожнини тіла, і якщо вона неінфікована. Її фільтрують, та на 1л крові + 1тис ОД гепарину + 1л 0,9%NaCl.

7. Екстракорпоральний кровообіг (“Штучна нирка” або гемодіаліз) – система трубок, які з’єднують хворого із фільтром, що містить іонообмінні смоли. Кров, проходячи через фільтр, очищується та повертається до організму. Процес триває до 3год через день, використовується при другій-третій стадії ниркової недостатності та при важких отруєннях, особливо блідою поганкою.

За місцем введення рідин:

- внутрішньовенне,

- внутрішньоартеріальне,

- внутрішньокісткове.

Правила при переливанні крові.

1. Кров підігрівають у теплій воді до 30-36°С.

2. Проколотий флакон має бути негайно використаний.

3. Переливають за допомогою одноразової системи.

4. Оцінюють герметичність флакону та його вміст.

5. Після переливання залишають у флаконі 20мл крові, зберігають в холодильнику 2доби.

6. При відсутності ускладнень при гемотрансфузії сестра повинна зняти етикетку з використаного флакона і підклеїти її до карти стаціонарного хворого.

Документація:

- журнал реєстрації трансфузійних середовищ,

- протокол переливання крові,

- журнал реєстрації перелитих трансфузіцних середовищ,

- журнал замовлень компонентів та препаратів крові.

Ускладнення при переливанні крові.