
- •Тема 1. Історія виникнення, сучасний стан та розвиток банківської системи
- •Тема 2. Центральний банк та його значення в банківській системі
- •Тема 3. Комерційні банки як фінансові посередники
- •Тема 4. Регулювання, нагляд і контроль банківської діяльності
- •Тема 5. Банківські ресурси як основа функціонування банку
- •Тема 6. Організація платежів і розрахунків
- •Тема 7. Обслуговування банками зовнішньоекономічної діяльності
- •Тема 8. Банківське кредитування як основа діяльності банку
- •Тема 9. Інвестиційна діяльність банків
- •Тема 1. Історія виникнення, сучасний стан та розвиток банківської системи
- •Сутність та еволюційні етапи розвитку банківської системи. Види банківських систем та особливості їх функціонування
- •Походження та розвиток банків
- •Зародження банків на територіях сучасної України
- •Радянська банківська система
- •Становлення та розвиток банківської системи України
- •Сучасні банківські системи та їх характеристика
- •Поняття, призначення, кластеризація банківського сектору за власністю, обсягах та регіонами
- •Банківські групи, холдинги, союзи та асоціації
- •Сучасний стан розвитку банківської системи України
- •Тема 2. Центральний банк та його значення в банківській системі
- •Еволюція розвитку центральних банків у світі.
- •Сутність роботи центрального банку та його функції.
- •Призначення та роль центральних банків розвинутих країн.
- •Статус та незалежність центрального банку, значення в його роботі.
- •Європейський центральний банк, його особливості.
- •Федеральна резервна система та її вплив на світову кон’юнктуру.
- •Вплив глобалізаційних процесів на діяльність центральних банків
- •Створення та розвиток Національного банку України.
- •Організаційно-правові основи функціонування Національного банку України.
- •Структура та діяльність Національного банку України.
- •Функції та операції Національного банку України.
- •Грошово-кредитна політика Національного банку України.
- •Тема 3. Комерційні банки як фінансові посередники
- •Банки як особливий вид фінансового посередника в ринковій економіці. Їхні відмінності від інших фінансових посередників.
- •Принципи роботи та функції комерційних банків.
- •Створення та реєстрація банку.
- •Організаційна структура банку. Органи управління банку. Права та обов’язки керівних, виконавчих та контролюючих підрозділів банків.
- •Ліцензування банків та банківської діяльності.
- •Реорганізація банку.
- •Особливості реєстрації іноземних банків. Порядок відкриття філії, відділень, обмінних пунктів комерційних банків в Україні.
- •Ліквідація банку та порядок відкликання ліцензії.
- •Тема 4. Регулювання, нагляд і контроль банківської діяльності
- •Основи регулювання, нагляду та контролю банківської діяльності.
- •Мета, етапи і методи банківського нагляду.
- •Фінансовий механізм державного регулювання банківської діяльності в Україні.
- •Особливості розробки стандартів Базельського комітету з питань банківського нагляду.
- •Складові адміністративного банківського регулювання та форми індикативного регулювання.
- •Суть та значення рейтингів. Рейтингові компанії Fitch Ratings, Moody’s Investors Service та Standard& Poor’s
- •Для оцінювання ризиків довгострокового інвестування, «Фітч» використовує наступну рейтингову шкалу:
- •Характеристика кредитних рейтингів:
- •Характеристика кредитних рейтингів s&p :
- •Система camels.
- •Економічні нормативи регулювання діяльності банків.
- •Тема 5. Банківські ресурси як основа функціонування банку
- •Загальна характеристика ресурсів комерційних банків, їхня структура, класифікація у відповідності з міжнародними нормами.
- •Власні ресурси банків: склад, характеристика, структура, функції.
- •Мінімальний розмір статутного та регулятивного капіталу банку, їхні складові елементи. Субординований борг.
- •Достатність капіталу.
- •Залучений капітал.
- •Система страхування вкладів фізичних осіб.
- •Динаміка граничного розміру відшкодування коштів за вкладами
- •Тема 6. Організація платежів і розрахунків план
- •Характеристика платіжного обороту.
- •Правова основа організації розрахунків в Україні.
- •Банківське обслуговування готівкового обігу.
- •Безготівкові розрахунки: суть, значення, класифікація та принципи організації.
- •Система електронних платежів Національного банку України.
- •Національна система масових електронних платежів.
- •Система електронних банківських послуг населення: «клієнт-банк», інтернет-банкінг, телефонний банкінг.
- •Платіжні карти, їх особливості.
- •Міжнародні платіжні системи swift, chips, FedWire, visa, MasterCard.
- •Тема 7. Обслуговування банками зовнішньоекономічної діяльності
- •Суть, значення та загальна характеристика валютних операцій банку.
- •Характеристика основних форм міжнародних розрахунків: банківський переказ, інкасо, акредитив.
- •Порядок здійснення міжнародних розрахунків за експортно-імпортними операціями.
- •Неторговельні операції банків в іноземній валюті.
- •Операції з купівлі та продажу та конвертації готівкової іноземної валюти та дорожніх чеків. Операції з приймання на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.
- •Тема 8. Банківське кредитування як основа діяльності банку
- •Суть, призначення та функції кредиту.
- •Класифікація банківських кредитів.
- •Форми забезпечення повернення банківських кредитів.
- •Забезпечення кредиту можна поділити на:
- •Залежно від вимог кредитних зобов’язань забезпечення поділяють на:
- •Виділяють
- •Кредитні ризики.
- •Оцінка кредитоспроможності позичальника.
- •Кредитна політика банку.
- •Порядок видачі та погашення банківських кредитів.
- •Банківське споживче кредитування.
- •Формування резервів за кредитними операціями.
- •Тема 9. Інвестиційна діяльність банків
- •Суть, значення та класифікація банківських інвестицій.
- •Банк як учасник ринку цінних паперів.
- •Інвестиційний портфель банку: концепція формування та класифікація.
- •Операції банку з цінними паперами (дилерські, брокерські, агентські, трастові та андерайтинг)
- •Формування резервів за цінними паперами.
- •Типові задачі
- •Розрахунок залишку кредиту
- •Розрахунок залишку кредиту
- •Розв’язок
- •Розв’язок
- •Типові тести
Залучений капітал.
Залучений капітал – це кредиторська заборгованість банку, що виникла внаслідок попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін.
Залучений капітал включає:
- кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів;
- кошти отримані від інших комерційних банків;
- кошти отримані від випуску та продажу боргових зобов’язань банку (облігацій, векселів);
- позики отримані від НБУ та ін. кредитних установ. – ширше трактування.
За іншою класифікацію – розрізняють депозитне та не депозитне залучення коштів, тобто залучений (у формі депозитів) і позичений капітал (позики мобілізовані на міжбанку та на фондовому ринку).
Види депозитів та їх характеристика
Більша частина ресурсів банку формується за рахунок залучених та позичених коштів, а не власних. Можливості банків у залученні коштів регулюються Національним банком України. Так, згідно з показником платоспроможності банку (адекватності капіталу), нормативне значення якого встановлює НБУ, залучені та позичені кошти не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.
Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб через виконання депозитних операцій, за допомогою яких використовують різні види банківських рахунків.
Депозит (вклад) — це грошові кошти в національній та іноземній валютах, передані їх власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Операції, пов'язані з залученням грошових коштів на вклади, називаються депозитними.
Практично всі клієнтські рахунки є депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти.
За формою використання рахунків вони поділяються на:
депозити (вклади) до запитання;
термінові, або строкові, депозити;
умовні депозити.
Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на розрахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. На вимогу клієнта кошти з поточного рахунку в будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплату чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця).
Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. Тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищений якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо.
Для покриття операційних витрат, пов'язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.
До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках. На цьому рахунку відбиваються всі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і здійснення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виручки від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок. Інакше кажучи, контокорентний рахунок — активно-пасивний рахунок, що поєднує ознаки поточного позичкового. Кредитове сальдо за контокорентним рахунком означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове — що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позичками.
Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте якщо останній відкривається надійним клієнтам, котрі активно кредитуються, то при овердрафті таке позичання допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердрафтом може відкриватися юридичним і фізичним особам, а також громадянам тоді, як контокорентний рахунок використовується тільки у відносинах банку з юридичними особами, отже, особовий рахунок з овердрафтом має ширшу сферу застосування.
Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками.
Строкові вклади — це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення байку за встановлений період (не менше одного місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається переказуванням грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.
Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власниками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно розробляють форму депозитної угоди. Вона укладається в двох примірниках, один з яких зберігається у клієнта, а другий — у банку. В угоді передбачається сума вкладу, термін, протягом якого вклад зберігатиметься у банку, розмір депозитного процента, обов'язки та права вкладника і банку, відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, великого).
У свою чергу, банк бере на себе зобов'язання своєчасно виконати всі умови угоди і відповідати за їх порушення, що виявляється в установленні пені або штрафів за невчасну видачу коштів власникові депозитного рахунку або виплату процентів.
Спори, що виникають між банком і вкладником, вирішуються у судовому порядку. Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму вкладу (зменшити або збільшити), то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів :і термінового депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому разі проценти знижуються до рівня, передбаченого за вкладами до запитання.
Отже, пасивні депозитні операції можна класифікувати:
1) за категорією вкладника:
- операції із залучення тимчасово вільних коштів юридичних осіб на поточні та вкладні (депозитні) рахунки;
- операції із залучення тимчасово вільних коштів фізичних осіб на поточні та вкладні (депозитні) рахунки;
- операції із залучення тимчасово вільних коштів банків-кореспондентів на кореспондентські та депозитні рахунки;
2 ) за строком:
операції із залучення тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб, банків-кореспондентів на банківські рахунки для обліку коштів на вимогу (поточні, кореспондентські) з метою по дальшого використання для проведення поточних розрахунків
операції із залучення тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб, банків-кореспондентів на вкладні (депозитні) рахунки для зберігання протягом обумовленого договором періоду.
Суть та види банківських сертифікатів
Однією з форм строкових вкладів є сертифікати. Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні - фізичним особам. Сертифікати можна класифікувати і за іншими ознаками:
За способом випуску вони поділяються на сертифікати, що випускаються одноразово і серіями,
за способом оформлення — на іменні та на пред'явника,
за терміном обороту — на термінові та до запитання,
за умовами сплати процентів - на сертифікати з регулярною сплатою процентів після закінчення визначеного розрахункового періоду( авансом) і з виплатою їх у день погашення сертифіката.
Депозитний сертифікат — це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку — втрату частини ресурсів.
Ощадні вклади слугують власникам для накопичення грошових заощаджень. Власникові ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника вкладу. Період завчасного попередження може бути визначений законом (як засіб державного регулювання) або встановлюватися за договором і ж банком і власником рахунку. Отже, ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних банківських операціях. За ощадними вкладами банки нараховують проценти.
Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує банки шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значного поширення в банківській практиці набув депозит, що відкривається клієнтові при оформленні ним поточного рахунку. Депозит має обов'язковий характер, а його величина і термін вкладення коштів на рахунок визначаються банком. Якщо клієнт не використовує умов даного депозиту, банк може припинити його обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з нього можливе лише у разі закриття клієнтом поточного рахунку. Він вважається безстроковим, що дає змогу банку використовувати його як довгостроковий кредитний ресурс. За аналогією із вкладами до запитання за даним депозитом нараховуються мінімальні проценти або вони зовсім не нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плати за ведення операцій на поточному рахунку.
Банки часто надають цьому депозиту характер заставного, тобто передбачають право вкладника на одержання кредиту на суму депозиту без додаткового забезпечення, отже, вклад у цьому разі є гарантією повернення позички.
Для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мірою примусовим, тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і пільгове розрахунково-касове обслуговування. Інакше банк не тільки втратить можливість залучати додаткову клієнтуру, а й може позбутися вже існуючої.
Банки використовують і такий метод залучення вкладів, як установлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням на його депозитному рахунку. У цьому разі між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов'язання надати клієнту кредит за умови накопичення і зберігання останнім протягом установленого терміну певної суми коштів. Формування коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному: або виходячи з можливостей клієнта, або на основі планових регулярних вкладів. Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безперешкодно одержати в банку кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту і сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процент за позичкою. У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення позички, оскільки він має право спрямовувати на погашення кредиту кошти, що зберігаються на депозитному рахунку.
Проте успіх такого методу залучення вкладів клієнтів багато в чому залежить від гнучкої процентної політики банку щодо кредитів. Якщо клієнт виявить, що за свій вклад у банку він одержує набагато менше, ніж сплачує банку за кредит (з урахуванням витрат на розрахункове обслуговування), він відмовиться від такої угоди, що для банку стане втратою як потенційних, так і наявних клієнтів.
У роботі банків щодо залучення вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання прибутків від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з активізації вкладів. Розмір депозитного процента банк установлює самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики.
Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти комерційні банки сплачують за рахунками до запитання, оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. За такими рахунками, відкритими юридичним особам, проценти взагалі не можуть нараховуватися. У цьому разі з клієнтів, як правило, стягується плата за розрахунково-касове обслуговування. Відсутність прибутків або незначна їх сума стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них і вкладати їх у прибуткові операції (термінові депозити, цінні папери тощо), що для банків не вигідно. Тому деякі з них намагаються заохочувати клієнтів підтримувати стабільні залишки на рахунках до запитання. Це досягається через установлення підвищених процентів або виплати клієнтам премій за значні залишки коштів Хоча за рахунками до запитання, відкритими для фізичних осіб, проценти нараховуються в обов'язковому порядку, прибуток за ними набагато нижчий, ніж за строковими депозитами.
При встановленні розміру процентної ставки за строковими депозитами визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Чим триваліший термін, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за строковим депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.
Банки можуть заінтересувати вкладників нарахуванням і сплатою простих і складних процентів. Прості проценти є традиційним видом обчислення прибутку за вкладами. Відповідно до встановленої періодичності відбувається нарахування і виплата прибутку за вкладом.
Для компенсації інфляційних витрат банки можуть пропонувати вкладникові виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми вкладу.
Велике значення для стимулювання вкладів має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягти страхуванням депозитів