41. Достатність капіталу.

Капітал банку— сума власних коштів банку, що становить фінансову основу його діяльності та джерело ресурсів. Капітал банку покликаний підтримувати довіру клієнтів до банку. Розмір власного капіталу банку залежить від:

• рівня мінімальних вимог НБУ до статутного фонду;

• специфіки клієнтури (з значної кількості невеликих вкладників власного капіталу буде потрібно буде менше, ніж за наявності великих вкладників);

• характеру активних операцій (наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого обсягу власного капіталу).

Для вирішення питання достатності власних коштів банку для його нормального функціонування органи нагляду за банківською системою встановлюють нормативні вимоги до капіталу.

Розмір і порядок визначення економічних нормативів капіталу

Н1. Для реєстрації банку необхідно забезпечити мінімальний обов'язковий розмір статутного капіталу (в Україні – мін. регулятивний капітал 120 млн. грн.) і підтримувати встановлені нормативи достатності капіталу протягом усього періоду діяльності. Розмір регулятивного капіталу банку не може бути меншим, ніж його статутний капітал. Ця вимога не поширюється на новостворений банк протягом одного року з дня отримання ним банківської ліцензії.

Норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов’язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника достатності (адекватності) регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її беруть на себе власники банку; і навпаки, чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку. Банку забороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал банку в будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл призведе до порушення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу. Норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку. Норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику після їх зменшення на суму:

-сформованих відповідних резервів за активними банківськими операціями;

- забезпечення кредиту (вкладень у боргові цінні папери) безумовним зобов'язанням або грошовим покриттям у вигляді застави майнових прав;

- необтяжених облігацій внутрішньої державної позики, що рефінансуються Національним банком, та боргових цінних паперів, емітованих Національним банком, придбаних за операціями репо (але не більше ніж основна сума боргу за окремою кредитною операцією) з переходом права власності на такі цінні папери.

Під час розрахунку нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику, додається сукупна сума відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами.

Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на групи за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження:

а) I група активів із ступенем ризику 0 відсотків;

б) II група активів із ступенем ризику 10 відсотків;

в) III група активів зі ступенем ризику 20 відсотків;

г) IV група активів зі ступенем ризику 35 відсотків;

ґ) V група активів зі ступенем ризику 50 відсотків;

д) VI група активів із ступенем ризику 100 відсотків;

Довгострокові активні операції, які здійснені з перевищенням строків розміщення над строками залучення коштів, додатково зважуються на коефіцієнт ризику 50 відсотків.

Сукупна сума відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами розраховується на звітну дату в гривневому еквіваленті в такій послідовності:

- визначається відкрита валютна позиція банку (довга або коротка) за кожною іноземною валютою та банківським металом. До розрахунку не включаються активи, на які зменшується регулятивний капітал банку (Н1);

• визначаються окремо сума довгих валютних позицій банку в усіх іноземних валютах та сума коротких валютних позицій банку в усіх іноземних валютах;

• визначається сума відкритої алютної позиції в усіх банківських металах;

• визначається більша сума довгих або коротких відкритих валютних позицій банку в усіх іноземних валютах;

• до більшої суми (довгої або короткої) відкритої валютної позиції банку в усіх іноземних валютах додається сума відкритої валютної позиції банку в усіх банківських металах (без урахування знаку). Отримане значення є сукупною сумою відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами.

Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків має бути не менше ніж 10 відсотків. Для банків, що розпочинають банківську діяльність, цей норматив має становити: протягом перших 12 місяців діяльності (з дня отримання ліцензії) - не менше 15 відсотків; протягом наступних 12 місяців - не менше 12 відсотків; надалі - не менше 10 відсотків

Норматив (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів ( Н3) відображає розмір регулятивного капіталу, необхідний для здійснення банком активних операцій. Норматив Н3 установлює мінімальний коефіцієнт співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів.

До сукупних активів банку під час розрахунку нормативу Н3 уключаються:

• готівкові кошти;

• банківські метали;

• кошти в Національному банку;

• казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

• кошти в інших банках;

• кредити, що надані органам державної влади та місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання, фізичним особам;

• дебіторська заборгованість за операціями з банками та з клієнтами;

• цінні папери в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

• запаси матеріальних цінностей;

• інші активи банку;

• суми до з'ясування та транзитні рахунки;

• інвестиції в асоційовані та дочірні компанії;

• основні засоби.

Під час розрахунку нормативу Н3 до сукупних активів не включається сума сформованих резервів за всіма активними операціями банку. Нормативне значення нормативу Н3 має бути не менше ніж 9 відсотків. У разі недотримання нормативу Н3 банк зобов'язаний ужити заходів для приведення його у відповідність

Норматив (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до зобов’язань (Н3-1) визначає достатність власних коштів банку для виконання зобов’язань перед вкладниками та кредиторами. Норматив Н3-1 установлює мінімальний коефіцієнт співвідношення регулятивного капіталу до зобов’язань банку.

До зобов’язань банку під час розрахунку нормативу Н3-1 уключаються:

- кошти Національного банку;

-кошти інших банків;

- кредити, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій;

- кошти клієнтів банку;

- кошти бюджету та позабюджетних фондів України;

- цінні папери власного боргу та похідні фінансові зобов’язання;

- кредиторська заборгованість;

- субординований борг;

- зобов’язання з кредитування та за всіма видами гарантій;

- вимоги за андеррайтингом цінних паперів. Нормативне значення нормативу Н3-1 має бути не менше ніж 10 відсотків У разі недотримання нормативу Н3-1 банк зобов’язаний ужити заходів для приведення його у відповідність.

Основними причинами підтримання банками показників достатності капіталу вище мінімально встановлених значень є:

1. Конкурентоспроможність. Наявність додаткового (понад міні­мально встановлений рівень) капіталу позитивно впливає на їх рейтинг, який присвоюють рейтингові агентства. У зв'язку з цим багато банків, активно працюючих на міжнародних ринках, підтримують розмір пока­зника достатності капіталу на рівні, вищому за рівень мінімальних ви­мог відповідно до першого компонента Базеля II.

2. Гнучкість. Зміни макроекономічної ситуації, виду і масштабу діяльності можуть спричинити коливання розміру капіталу. Циклічний розвиток ринку й економічної ситуації також може вплинути на розмір показника достатності капіталу. Щоб зберегти гнучкість і протистояти таким змінам, банк повинен підтримувати капітал на рівні, вище міні­мально встановленого.

3. Ефективність. Залучення додаткового капіталу може виявитися дуже витратним для банку, що особливо актуальне у випадках, якщо таке залучення потрібно здійснити в стислі терміни або за несприятливих ринкових умов.

4. Обачність. Зниження показника достатності капіталу нижче мінімально встановленого рівня означає порушення закону, у зв'язку з чим наглядові органи повинні негайно вжити коригуючих заходів. Така ситуація надзвичайно серйозна, що може мати як короткострокові, так і довгострокові фінансові наслідки, які варто завчасно унеможливлювати.

5. Впевненість. Існують ризики як специфічні для окремого банку, так і ризики загального характеру, пов'язані з поточним рівнем економічного розвитку, які не були своєчасно виявлені і можуть бути для банку неприємним сюрпризом. Підтримуючи капітал на рівні вище мінімально встановленого, банк може захистити себе від впливу чинників, не врахованих першим компонентом Базеля II або внутрішньобанківсь-кою стратегією управління достатністю капіталу.

Нормативні вимоги органів нагляду до капіталу банку полягають у: визначенні складу базового капіталу (капіталу першого рівня) і допоміжного капіталу (капіталу другого рівня); класифікації балансових активів за ступенем ризику; класифікації позабалансових активів за ступенем ризику; встановлення коефіцієнтів для визначення достатності капіталу.

У 2004 р. Базельським комітетом з банківського нагляду було прийнято нову Угоду про достатність капіталу, відому як Базель II.

Положення нової редакції Угоди про достатність капіталу в різних країнах вже враховані в національному законодавстві.

Слід зазначити, що Базель II не замінює попередні редакції Угоди про капітал, а лише доповнює її. Із формальної точки зору Базель II є черговою поправкою до Угоди, а не новим самостійним документом. Тому в Базелі II не подається ні порядок розрахунку регулятивного капіталу, ні вказівки щодо мінімально необхідного значення адекватності капіталу— ці вимоги лишаються незмінними з попередніх версій до­кумента. Водночас у Базелі II окреслився новий концептуальний підхід до нагляду взагалі та до поняття адекватності капіталу зокрема.

Капітал, що визнається органами нагляду як джерело покриття неочі-куваних збитків (регулятивний капітал), складається з акціонерного капіталу і нерозподіленого прибутку (капітал 1-го рівня, або основний капітал), і додаткового капіталу (капітал 2-го рівні, або «підлеглий» капітал).

Банки можуть залучати і так званий капітал 3-го рівня, заснований на короткострокових субординованих запозиченнях, який за певних умов може використовуватися для дотримання мінімальних вимог до достатності капіталу.

Позичений капітал.

Позичені (запозичені) ресурси – це грошові кошти кредиторів та інвесторів, мобілізовані банками на певних умовах на міжбанківському та фондовому ринках, тобто кошти, які банк отримує у вигляді позики від інших банківських установ, у тому числі НБУ, а також шляхом продажу власних боргових зобов’язань на грошовому ринку.

Міжбанківське кредитування.

Свої кредитні ресурси комерційні банки можуть поповнювати за рахунок коштів інших банків, тобто за рахунок міжбанківського кредиту.

Міжбанківський кредит – це позичковий капітал КБ, що передається іншому банку у тимчасове користування на умовах повернення і платності. Вільними кредитними коштами торгують фінансово стійкі банки, в яких завжди є надлишок коштів, і щоб вони приносили дохід, банки прагнуть розмістити їх в інших банках-позичальниках. У наш час банкові вигідніше позичити кошти іншому банку, аніж підприємству, тому що гарантія повернення кредиту банком більша, ніж підприємством. Крім того, міжбанківський кредит - це досить ліквідні кошти, для них характерна короткостроковість і оперативність одержання.

КБ залучають міжбанківські кредити для:

• розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами;

• отримання прибутку на купівлі-продажу ресурсів;

• регулювання банківської ліквідності та виконання вимог щодо обов’язкового резервування;

• встановлення більш тісних ділових стосунків між банками.

Рівень процентної ставки за міжбанківський кредит банки мають право встановлювати самостійно, залежно від попиту та пропозиції на міжбанківське кредитування, рівня облікової ставки Національного банку.

Ринок міжбанківських кредитів - один із сегментів ринку кредитних ресурсів. Він дає банкам додаткове джерело доходів як за рахунок різниці між цінами купівлі та продажу кредитів, так і за рахунок диверсифікації процентних ставок за кредитами різної категорії терміновості.

Структура ринку міжбанківських кредитів характеризується наявністю:

- учасників ринку - продавців і покупців (банки);

- набором фінансових інструментів (короткострокові кредити, депозити);

- організацій, що утворюють розгалужену інфраструктуру ринку (система і комунікацій, інформаційна система, система електронних платежів);

- керівних органів, що впливають на конкуренцію.

Традиційним фінансовим інструментом міжбанківського ринку є короткострокові кредити, «короткі гроші», строком до одного місяця, кредити на 2-3 місяці вже вважаються довгостроковими - «довгі гроші».

Сьогодні досить поширені міжбанківські кредити на один день -овернайт, їх мета - підтримати ліквідність банку.

Іншим фінансовим інструментом є короткострокові і довгострокові міжбанківські депозити, які використовуються для підтримки ліквідності кореспондентських рахунків банків і для надання кредитів підприємствам.

Банки, що виходять на ринок міжбанківських кредитів, повинні чітко сформулювати для себе - з якою метою вони займатимуться діяльністю на ринку. Використання ринку може здійснюватися для надійного розміщення коштів (тоді банк виступає в ролі кредитора) або оперативного залучення коштів (тоді банк виступає як позичальник), або банк здійснює операції для одержання прибутку.

Якщо банк має вільні кошти, які він може розмістити на ринку, то його кредитна позиція позитивна (довга), якщо банк хоче залучити кошти - то знак його позиції буде від'ємним (коротка позиція). Одним із завдань на ринку міжбанківських кредитів є приведення позиції до нуля.

Практика здійснення міжбанківського кредитування.

На ринку міжбанківських кредитів використовується кілька способів розміщення чи залучення грошових ресурсів іншими банками:

• безготівкові міжбанківські кредити, що здійснюються через коррахунки, відкриті в НБУ;

• використання кореспондентських рахунків, що відкриваються банками один в одного, для кредитування;

• використання векселів і ощадних сертифікатів. Міжбанківський кредит банки можуть одержати:

• самостійно, шляхом укладення угод;

• через фінансових посередників.

У разі, якщо банки самі домовляються про міжбанківський кредит, їх відносини оформляються спеціальним договором. Основна маса міжбанківських договорів укладається в строковій формі - угоди тод (розрахунки сьогодні), угоди том (розрахунки завтра), угоди спот (розрахунки протягом 48 годин), угоди форвард (розрахунки більше ніж за 48 годин). Щодо організації цього кредитування можна виділити два види оформлення угод:

• разові кредитні угоди;

• генеральні угоди.

Надання кредитів за разовою угодою.

При кредитуванні за разовими кредитними угодами банк-позичальник подає банку-кредиторові стандартний набір документів:

• заяву;

• установчий договір;

• копію статуту, завірену нотаріально;

- копію ліцензії на проведення банківських операцій, завірені нотаріально;

- картку із зразками підписів і відбитком гербової печатки, також завірена нотаріально;

• балансна поточну звітну дату;

• розрахунок економічних нормативів на поточну звітну дату;

• показники діяльності банку;

• форму забезпечення і строкове зобов'язання.

Банк-кредитор визначає кредитоспроможність банку-позичальника за такими даними:

• питомою вагою активів балансу;

• достатністю власних коштів банку;

• прибутком до оподаткування;

• залишком кредитної заборгованості;

• сплаченим розміром статутного фонду;

• часткою одержаного міжбанківського кредиту в пасивах балансу банку;

• часткою строкових депозитів у пасивах балансу;

• виконанням економічних нормативів тощо.

Після прийняття рішення про можливість надання міжбанківського кредиту укладається кредитний договір, але сума кредиту обмежується двократним розміром власних коштів банку-позичальника.

Надання кредиту і його погашення здійснюється безготівково через кореспондентські рахунки банків, що відкриті в установі Національного банку.

Надання кредитів за генеральною угодою.

Виконання угоди за наведеною схемою - процес трудомісткий і тривалий, для скорочення часу на оформлення разових угод використовують спеціальну генеральну угоду. Для цього переговори між банками можуть здійснюватися телефоном, факсом, системою СВІФТ, дилерами банків. Сторони узгоджують основні умови угоди:

• суму та валюту угоди;

• дату і час надання міжбанківського кредиту (МБК);

• дату, час повернення МБК;

• процентну ставку;

• реквізити надання та повернення коштів;

• умови забезпечення МБК.

Цього ж дня сторони обмінюються ключовими підтвердженнями електронною поштою НБУ. А протягом п'яти днів обмінюються юридично оформленими документами.

Датою надання кредиту вважається дата надходження коштів на рахунок по начальника, дата повернення кредиту - це дата надходження суми заборгованості на рахунок кредитора. Проценти за користування кредитом нараховуються за фактичну кількість календарних днів користування ним. Якщо кредит надається на строк до 30 днів, проценти виплачуються одночасно мри погашенні основної суми боргу, в інших випадках проценти виплачуються щомісяця.

Порядок рефінансування банків НБУ.

Національний банк здійснює підтримку короткострокової (миттєвої) ліквідності банку в національній валюті через постійно діючу лінію рефінансування шляхом надання кредиту овернайт. Так, відповідно до положення "Про регулювання Національним банком України ліквідності банків України", затвердженим Постановою Правління НБУ від 30.04.2009 № 259 НБУ для регулювання ліквідності банків, виконання функції кредитора останньої інстанції, з урахуванням поточної ситуації на грошово-кредитному ринку застосовує такі інструменти:

- операції з рефінансування (постійно діюча лінія рефінансування для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансування строком до 90 днів);

-операції репо (операції прямого репо, операції зворотного репо);

- операції з власними борговими зобов'язаннями (депозитні сертифікати овернайт та до 90 днів, тобто укладання депозитних договорів; емісія депозитних сертифікатів);

- операції з державними облігаціями України (операції на відкритому ринку);

- надання стабілізаційного кредиту.

Обсяг наданих Національним банком банку кредитів рефінансування (крім кредиту овернайт) та коштів за операціями прямого репо, у тому числі з урахуванням поданої заявки, не повинен перевищувати 50 процентів розміру регулятивного капіталу банку, розрахованого за даними балансу на останню звітну дату.

Національний банк з метою вилучення надлишкової ліквідності може проводити з банками операції зворотного репо та здійснювати емісію власних боргових зобов'язань на відповідний період. Національний банк з метою регулювання грошово-кредитного ринку, активізації проведення міжбанківських операцій з цінними паперами, а також для сприяння встановленню котирувальних цін на них здійснює операції з державними облігаціями України та, ураховуючи стан грошово-кредитного ринку, може проводити операції купівлі (продажу) інших цінних паперів на відкритому ринку.

Базовою кількістю днів для нарахування процентів за операціями, що визначені в Положенні, уважається 365 днів.

Національний банк укладає з банками договори за операціями, що визначені в цьому Положенні, не пізніше наступного робочого дня після надання банку повідомлення про можливість проведення операції.

Національний банк залежно від стану грошово-кредитного ринку розпорядчими документами встановлює:

- додаткові вимоги до банків залежно від інструментів, строків рефінансування, виду забезпечення кредиту рефінансування;

- розмір співвідношення кредиту рефінансування до наданого банком забезпечення;

- частоту звернень банків до Національного банку за видами інструментів рефінансування;

- технічний порядок проведення операцій з банками, який передбачає терміни виконання операцій, послідовність дій структурних підрозділів Національного банку та банків, а також зразки договорів та інших документів, що свідчать про проведення операцій.

Національний банк може прийняти рішення про підтримання ліквідності банку через відповідні інструменти рефінансування, якщо банк дотримується таких основних вимог:

- строк діяльності - не менше ніж один рік після отримання банківської ліцензії;

- має банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій;

- має активи, які можуть бути прийняті Національним банком у заставу;

- здійснює своєчасне погашення одержаних від Національного банку кредитів та сплату процентів за користування ними та є платоспроможним.

Національний банк здійснює рефінансування банків за процентною ставкою, що не нижча, ніж облікова ставка Національного банку, і яка протягом дії кредитного договору не підлягає коригуванню.

Позитивним кроком є розширення інструментів рефінансування щодо підтримки НБУ ліквідності комерційних банків:

- проведення тендерів строком до 360 днів, відповідно до Постанови Національного банку № 249 від 19.06.2012,

- надання платоспроможним банкам стабілізаційних кредитів для підтримки ліквідності на строк до двох років (раніше на 90 днів). Національний банк має право приймати рішення про продовження строку користування стабілізаційним кредитом на строк до одного року. Загальний строк користування стабілізаційним кредитом з урахуванням усіх продовжень строку користування ним не може перевищувати п'яти років (раніше 450 днів).

Процентна ставка за кредитами рефінансування встановлюється на рівні не нижчому облікової (зараз 6,5%), тоді як в розвинутих країнах облікова ставка є суттєво низькою (ЄЦБ - 1%).

Порядок проведення банками операцій на відкритому ринку.

Національний банк може проводити з банками операції прямого репо з державними облігаціями України або банківськими металами та зворотного репо з державними облігаціями України згідно із Положенням й укладеними договорами на визначену суму та строк не більше ніж на 90 календарних днів.

Національний банк здійснює операції з власними борговими зобов'язаннями шляхом емісії депозитних сертифікатів за такими строками:

• один день (овернайт);

• до 90 днів.

Національний банк з метою регулювання грошово-кредитного ринку може здійснювати операції з купівлі (продажу) державних облігацій України шляхом участі в торгах, які проводяться організаторами торгівлі цінними паперами, що офіційно зареєстровані відповідно до законодавства (далі - організатори торгівлі), згідно з установленими ними правилами.

Національний банк з метою регулювання грошово-кредитного ринку може здійснювати операції з купівлі (продажу) державних облігацій України на позабіржовому ринку. Ініціатором такої операції, як правило, є сторона, яка зацікавлена в терміновому проведенні операції з купівлі (продажу) таких цінних паперів.

Одним із способів залучення коштів є облігація – цінний папір, що емітується банком для залучення коштів. Власники облігацій фактично надають банку довгострокову позику, за що отримують фіксований прибуток по ній протягом терміну дії позики. З настанням терміну погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість облігації.

Кошти, отримані комерційним банком за допомогою облігацій, не можуть вважатися власним капіталом, тому що облігації випускаються на певний строк, після закінчення якого ці кошти повертаються інвесторам. Вони свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі довгострокової позики.

Облігації, якщо це передбачено умовами емісії, можуть бути конвертовані й прості акції. Тоді залучені з їх допомогою кошти переходять у власний капітал комерційного банку. До акціонерних банків, що випускають облігації, застосовуються такі ж самі вимоги, як і при випуску акцій. Емісія облігацій регламентується законами України від 10 вересня 1991 р. «Про господарські товариства» і від 24 червня 1991 р, «Про цінні папери та фондовий ринок», Закон від 23.02.2006 № 3480-IV, тобто тими законодавчими актами, що й випуск акцій.