17. Створення та розвиток Національного банку України.

Центральним банком нашої країни є Національний банк України (НБУ).

Національний банк України згідно з Законом України «Про Національний банк України» – є центральним банком України, особливим центральним органом управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України» та іншими законами України.

Банківська система незалежної України і відповідно Національний банк України створювалися протягом 1991 р. у зв'язку з дезінтеграцією радянської банківської системи. Правовою основою банківської системи нашої держави став Закон України «Про банки і банківську діяльність», ухвалений Верховною Радою України 20 березня 1991 року. Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність"» цей законодавчий акт було введено в дію з 1 травня 1991 року.

Згідно із зазначеною постановою Верховної Ради дія Закону України «Про банки і банківську діяльність» поширювалася на всі наявні в нашій країні банки. Було також оголошено власністю України Український республіканський банк Держбанку СРСР, Український республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку (Укрпромбанк), Український республіканський банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їхньою мережею, обчислювальними центрами, всіма активами, пасивами, а також Українське республіканське управління інкасації Держбанку СРСР з підпорядкованою йому мережею установ та організацій.

Особливо важливим було те, що окремо, в п. З постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність"» передбачалося «створити на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР Національний банк України». Власне, цим пунктом постанови Верховної Ради України організаційно було вирішено питання про створення центрального банку незалежної держави — України.

Цією самою постановою Національний банк України було зобов'язано до 1 травня 1991 р. розробити проект свого Статуту, визначити структуру і чисельність центрального апарату, підпорядкованої мережі установ і подати на затвердження Президії Верховної Ради України. Одночасно Раді Міністрів України і Національному банку України доручалося внести до Верховної Ради України про­позиції щодо розміру та джерел формування статутного фонду Національного банку України.

Отже, на підставі зазначених вище законодавчих актів було скасовано державну монополію у банківській системі та створено дворівневу банківську систему:

- перший рівень — Національний банк України,

- другий — комерційні банки.

Процес становлення та розвитку інституту центрального банку у незалежній Україні, доцільно поділити на декілька етапів: І етап - 1991-1994 рр.; ІІ - 1995-1997 рр.; ІІІ - 1998-1999 рр.; IV - 2000-2004 рр.; V - 2005-2008 рр.; VI - з осені 2008 р. до сьогодні.

На першому етапі діяльності (1991-1994 рр.) НБУ був створений як центральний банк незалежної України. Декларація про державний суверенітет України, ухвалена Верховною Радою України в липні 1990 р., проголосила курс на політичну та економічну самостійність України як незалежної держави. Для реалізації цього курсу потрібні були власні банківська система та гроші. Законом "Про банки та банківську діяльність", прийнятим у березні 1991 р., проголошено створення самостійної дворівневої банківської системи ринкового типу, перший рівень якої становить НБУ, а другий - комерційні банки. Прийнятою одночасно постановою Верховної Ради України про порядок введення в дію цього закону передбачалося: ввести в дію вказаний закон з 1 травня 1991 року; проголосити власністю України всі філії банків колишнього СРСР, які діяли на території України, включаючи Український республіканський банк Держбанку СРСР; створити на базі Українського республіканського банку (Держбанку СРСР) Національний банк України; розробити до 1 травня 1991 року проект статуту НБУ, визначити структуру та чисельність центрального апарату, мережу установ тощо. Вказаними нормативно-правовими актами були закладені організаційно-правові основи створення та подальшого розвитку НБУ.

Формування НБУ в наступні роки відбувалося у надзвичайно складних умовах перехідної економіки, побудови принципово нової системи державного управління, докорінної зміни політичної ситуації в країні, наростання хронічних економічної та фінансової криз. За таких умов НБУ було дуже складно вирішувати не тільки загальноекономічні та політичні завдання, такі як:отримання належного центральному банкові статусу і місця в системі державного управління, розробка і реалізація адекватної умовам грошово-кредитної політики, управління грошовим оборотом, регулювання валютного ринку тощо, а й конкретні практичні завдання, пов'язані зі створенням матеріально-технічної бази, формування персоналу, розробкою нормативно-правової бази банківської діяльності. Вирішення цих завдань ускладнювалося ще й тим, що НБУ в своєму розвитку не мав підготовчого періоду і йому доводилося вирішувати все негайно.

Таким чином, відбулося становлення центрального банку незалежної України, що по праву можна назвати першим етапом діяльності НБУ. На цьому етапі були закладені основи функціонування Національного банку як головного банківського інституту, що виконує функції єдиного емісійного центра держави, відповідає за управління всією грошово-кредитною системою та стабілізацію валютного ринку.

Виконуючи ці функції, Національний банк України влітку 1991 року видав цілу низку інструкцій, які запроваджували його верховенство над комерційними банками. Вже в серпні того року було встановлено розмір мінімальних статутних фондів для комерційних банків, висунуто вимогу всім банкам, зареєстрованим колишнім Державним банком СРСР, перереєструватися в Національному банку України.

У цей же час розпочинається робота над розробкою організаційно-функціональної структури НБУ та механізмів нагляду за діяльністю кредитних установ. У 1992 році в центральному банку України було організовано управління банківського нагляду, яке розпочало роботу над створенням нормативної бази для нагляду за комерційними банками. Серед перших нормативних актів - тимчасове положення "Про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення нагляду за їх діяльністю", затверджене протоколом Правління НБУ від 17.08.1992 № 16, Положення "Про економічні нормативи регулювання діяльності комерційних банків, затверджене Постановою Правління НБУ від 21.12.1993 № 114. Ці документи свідчили про усвідомлення ролі та значення ефективного банківського нагляду, покликаного надійно захищати інтереси вкладників і кредиторів, забезпечувати їхнє довір' я до вітчизняної банківської системи, сприяти її вдосконаленню і зміцненню.

Влітку 1992 року Національний банк запровадив порядок надання ліцензій на право здійснення операцій з валютними цінностями, почав встановлювати валютний контроль та легалізувати свою присутність на міжнародній арені як незалежного фінансового інституту, розпочалося налагодження кореспондентських відносин з іншими країнами СНД. Фактично валютний ринок було започатковано у серпні 1992 року після створення Валютної біржі Національного банку України, яку згодом у липні 1993 року було реформовано в Українську міжбанківську валютну біржу. У листопаді в безготівковий обіг було запроваджено український карбованець, і Україна офіційно вийшла з групи країн, які використовували рубль як законний платіжний засіб. У вересні 1993 р. Україна стала другою, після Росії, країною СНД, яка приєдналася до міжнародної електронної системи банківських платежів СВІФТ.

З січня 1994 р. Національним банком відповідно до покладених на нього функцій організатора міжбанківських розрахунків запроваджена національна платіжна система з використанням прогресивних електронних технологій у банківській діяльності, до якої залучена уся банківська система України. Впровадження її в дію відіграло важливу роль у розвитку банківської системи України. Вона спричинила до фундаментальних зрушень у банківській технології, піднесла на новий якісний рівень стандарт обробки інформації в банківській сфері. Завдяки цій системі стала неможливою несанкціонована емісія (виникнення дебетових залишків на кореспондентських рахунках). Функціонування системи електронних платежів дало змогу відмовитись від використання паперових платіжних документів, що поклало край використанню фальшивих авізо, а також значно підвищити швидкість, якість та надійність виконання платежів у державі. За допомогою програмно-технічних засобів забезпечено надійну захищеність платежів від зовнішнього втручання.

Однак на цьому етапі спостерігається також те, що відсутність правонаступництва в розрахунково-кредитних відносинах знову створених банків, організація їх діяльності на зовсім іншій основі, нерозвинене банківське законодавство мали й негативні наслідки, які накопичувалися, і вже в середині 93-го - на початку 94-го років почали проявлятися негативні тенденції.

Більшість комерційних банків були не в змозі якісно виконувати свої функції: не було кадрового забезпечення, процес створення банків супроводжувався високими темпами інфляції. До недоліків цих банків можна віднести й невиправдано міцну прив'язку банківського капіталу до промислового. Це виявлялося у тому, що переважна більшість їх статутних фондів формувалися за рахунок держпідприємств, а це обумовлювало залежність банків від їх засновників, втрату зацікавленості в роботі з незалежними клієнтами.

На першому етапі діяльності НБУ грошово-кредитна політика підпорядковувалася емісійній підтримці безперспективної економічної системи та емісійному фінансуванню дефіциту державного бюджету. Наслідком такої експансіоністської політики Національного банку України стали гіперінфляція та катастрофічний спад виробництва. Індекс споживчих цін становив у 1993 р. 10256 %. Реальний обсяг ВВП скоротився у 1993 р. майже на 14 %, а у 1994 р. ще більше - на 23 %.

Із 1995 р. Національний банк змінює курс своєї політики відповідно до зміни курсу загальноекономічної політики держави. Уряд проводить низку структурних реформ, запроваджує ринкові інструменти регулювання економіки, зокрема перехід на боргове фінансування дефіциту Державного бюджету, тобто фінансування за рахунок запозичення урядом коштів на ринку державних цінних паперів.

Другий етап діяльності центрального банку охоплює період з 1995 до 1997 р. В економіці України спостерігається загострення кризи і насамперед у сфері виробництва, відсутня стратегія та тактика роботи в ринкових умовах.

Аналізуючи цей етап, слід відзначити певну активність розвитку банківського законодавства. Зокрема, Національним банком України прийняті такі нормативні акти, як Порядок ведення касових операцій у народному господарстві України, Положення НБУ "Про кредитування", Інструкція про порядок відкриття розрахункових, поточних та бюджетних рахунків в установах банків, Порядок надання ліцензій на право здійснення комерційними банками операцій з валютними цінностями та багато інших. За цей час було внесено зміни до законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про заставу" та до Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Грошово-кредитна політика Національного банку на другому етапі була спрямована на гальмування темпів інфляції, досягнення стабілізації банківської системи, проведення грошової реформи. Національний банк поступово опановує ринкові інструменти грошово-кредитного регулювання економіки. Так, з метою забезпечення рівного доступу всіх банків до кредитів центрального банку НБУ запроваджує кредитні аукціони та ломбардні кредити під заставу державних цінних паперів. Розвиток ринку державних цінних паперів дав змогу Національному банку започаткувати проведення операцій на відкритому ринку, зокрема проведення операцій репо. Результатом загальноекономічної політики держави, рестрикційної грошово-кредитної політики НБУ та вдало проведеної грошової реформи стало зниження темпів інфляції та темпів падіння реального обсягу ВВП. Індекс цін споживчого ринку становив у 1997 р. 110 %, а реальний обсяг ВВП скоротився на 3 %.

Третій етап діяльності НБУ охоплює період 1998-1999 рр. На цьому етапі Національний банк України запустив повномасштабну реформу бухгалтерського обліку та звітності в Україні, завдяки якій вітчизняні банки дістали можливість більш широко використовувати у власних потребах переваги глобалізації фінансових ринків. Окрім того, цей етап знаменний прийняттям Закону України "Про Національний банк України", який визначив особливості правового статуту центрального банку країни, його повноваження та обов'язки на ринку банківських послуг.

Відсутність єдиної цілісної методологічної бази бухгалтерського обліку в банках України до 1997 року спонукала НБУ розробити відповідну програму реформування обліку та звітності у банківській системі України, яка б докорінно змінила правила та положення Держбанку СРСР, які ще дотримувалися банківськими структурами. Реформа полягала у впровадженні нових економічних категорій, формуванні фінансової звітності на основі реальних фактів діяльності банку, застосуванні принципово нових форм організації збору інформації.

Реформування бухгалтерського обліку та звітності в банківській системі охоплювало такі ключові моменти: зміна норм обліку фінансових інструментів, перехід до нових форм звітності; зміна Плану рахунків бухгалтерського обліку та підходів до його формування; запровадження нових параметрів аналітичного обліку, на базі яких задовольнялися потреби в статистичній інформації; виокремлення з фінансового обліку управлінського та податкового видів обліку; перехід до прогресивного методу збору інформації - за економічними показниками; технічне забезпечення зазначених проектів із одночасною заміною всіх підсистем, які обслуговували бухгалтерський облік, звітність. З 01.01.98 усі банки України перейшли на новий План рахунків бухгалтерського обліку та складання нових форм фінансової звітності, які відповідають міжнародним стандартам обліку.

Верховною Радою України 20 травня 1999 р. прийнято Закон України "Про Національний банк України". Зазначимо, що Закон України "Про банки і банківську діяльність", який заклав основи створення банківської системи України, на цьому етапі розвитку вже не забезпечував повною мірою правову регламентацію функціонування Національного банку. Стрімкий розвиток банківської системи обумовив необхідність прийняття окремого закону про Національний банк, який би підвищував відповідальність центрального банку за забезпечення монетарної стабільності, чітко окреслював би його статус, місце і роль у системі державних органів.

Упродовж третього етапу Національний банк проводив політику, спрямовану на утримання стабільності гривні, він неодноразово підвищував норму обов' язкових резервів, облікову процентну ставку, ввів мораторій на рефінансування комерційних банків, використовував такий мобілізаційний монетарний інструмент, як депозитні сертифікати НБУ.

Четвертий етап діяльності НБУ охоплює період з 2000 до 2004 р. Для нього характерним є запровадження більш жорсткої системи регулювання та нагляду за діяльністю банків. Так, Національним банком було суттєво вдосконалено систему банкрутства та ліквідації комерційних банків, підвищено вимоги до мінімального розміру статутного капіталу банків (для міжрегіонального банку - 5 млн. євро, регіонального - 3 млн. євро, кооперативного - 1 млн. євро); встановлено нові нормативні показники ліквідності, які сприяли веденню банками більш виваженої політики узгодження активів та пасивів, запроваджено нагляд за спорідненими з банками особами, інсайдерами та власниками понад 10 % у статутному капіталі банку.

На цей період припадає формування системи захисту прав вкладників-фізичних осіб, які активно розміщують кошти на депозитних рахунках у комерційних банках. Зокрема, НБУ посилив нагляд за порядком розрахунку норм обов' язкових резервів, які банки зобов' язані зберігати на рахунках в НБУ і перерахував кошти у розмірі 20 млн. грн. на формування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Засади функціонування Фонду, порядок відшкодування депозитів вкладникам банків-учасників та визначення чітких меж зобов' язань банків перед Фондом висвітлюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Фонд гарантує кожному вкладнику банку - учаснику Фонду відшкодування коштів за його вкладами, включаючи проценти, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів. Це значно підвищило довіру до банківської системи України і сприяло швидкому нарощенню ресурсної бази вітчизняних банків.

Важливим чинником мобілізації ресурсів банківською системою стало розширення сфери безготівкових розрахунків на основі Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП). Координатором процесу її створення виступив саме Національний банк України. Метою створення НСМЕП стала розробка та впровадження в Україні відносно дешевої надійно захищеної автоматизованої системи безготівкових розрахунків. Із упровадженням НСМЕП громадяни України отримали змогу оплачувати товари і послуги у безготівковій формі за допомогою смарт-карток, а також зберігати і накопичувати заощадження у банках на поточних і карткових рахунках. Окрім того, технологією НСМЕП передбачено також широке застосування платіжних карток юридичними особами (корпоративні та бізнес-картки). Створення НСМЕП по праву вважається завершальною стадією у побудові системи електронних платежів в Україні. НСМЕП за своєю масштабністю, складністю та обсягом витрат на створення, запровадження і експлуатацію значно перевищує існуючу систему електронних платежів Національного банку України.

Не можна залишити поза увагою і формування Національним банком системи фінансового моніторингу, яка спрямована на запобігання легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом. Національний банк своїми нормативними актами зобов' язав банки здійснювати фінансовий моніторинг, а саме: в обов' язковому порядку ідентифікувати осіб, котрі здійснюють фінансові операції; виявляти та реєструвати ті з них, які підлягають фінансовому моніторингу; забезпечувати зберігання та надання отриманої інформації відповідним уповноваженим контролюючим органам.

Інтенсивна наглядова діяльність з боку НБУ та поетапна реалізація спільної Програми уряду та Національного банку щодо протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, сприяли позитивним результатам. Так, у лютому 2004 р. на пленарному засіданні РЛТР (м. Париж) Україну було виключено із "чорного списку" країн і територій, які не співпрацюють у сфері боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму.

Грошово-кредитна політика протягом цього періоду була спрямована на забезпечення монетарної підтримки економічного зростання і структурних змін, спрямованих на поступове створення умов для переходу до стабільних темпів розвитку. Політика поступової лібералізації грошово-кредитного ринку, зменшення облікової ставки, диференційоване зниження норм обов' язкового резервування мали позитивні наслідки і сприяли підвищенню ліквідності банківської системи і зниженню середньої ставки за кредитами.

На п'ятому етапі (2005-2008 рр.) НБУ інтенсивно працює над вдосконаленням нормативно-правового поля діяльності комерційних банків, зокрема у напрямку гармонізації вітчизняного правового регулювання з європейським банківським правом. НБУ провів повномасштабну роботу з формування підґрунтя для імплементації вимог Базеля ІІ, щоб якнайкраще забезпечити відповідність мінімальних вимог до капіталу новим ризикам поточної міжнародної банківської діяльності.

Упродовж п'ятого етапу Національний банк інтенсивно працював над імплементацією Основних принципів ефективного банківського нагляду, затверджених Базельським комітетом з питань банківського нагляду. Зокрема, Національним банком було впроваджено низку положень ефективного банківського нагляду за такими напрямками: зміцнення нормативно-правового забезпечення пруденційного регулювання, а саме: підвищення нормативу адекватності регулятивного капіталу, встановлення більш жорстких економічних нормативів, що регулюють кредитні операції з пов' язаними особами (включаючи кредитування на пільгових умовах), більш жорстких вимог до формування резервів за кредитними операціями (принципи 6-17); доведення до банків конкретних вимог до систем управління ризиками, а також упровадження системи оцінки ризиків під час здійснення нагляду (хоча процеси запровадження в банківському секторі адекватних систем управління ризиками та оцінки ризиків ще не завершені) (принципи 7-16, 19, 20); створення нормативно-правової бази з питань боротьби з відмиванням грошей, одержаних злочинним шляхом та фінансуванням тероризму, яка відповідає міжнародним стандартам (принцип 18).

З метою мінімізації ризиків банківської діяльності Національним банком було розроблені Методичні рекомендації щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України (28.03.2007). Цей документ заклав підвалини для оптимізації діяльності всіх гілок управління у структурі банку для досягнення ним стабільного фінансового розвитку, що безпосередньо впливає на формування фінансової стійкості банківської системи.

У зазначений період часу (2005-2008 рр.) продовжувалася робота над лібералізацією банківського ринку. Із прийняттям Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 16.11.2006 іноземні банки отримали право на відкриття філій на території України. У зв' язку з цим триває робота над вдосконаленням системи нагляду за діяльністю банків, зокрема у частині нагляду за філіями іноземних банків.

Грошово-кредитна політика НБУ була спрямована на підтримку стабільності грошової одиниці як монетарної передумови фінансової рівноваги та економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі. Пріоритет у грошово-кредитній політиці поступово зміщувався до забезпечення цінової стабільності. Вдосконалення валютного регулювання здійснювалося у напрямку подальшої лібералізації з врахуванням необхідності дотримання принципів поступовості послаблення керованості валютного ринку.

Шостий етап діяльності НБУ розпочався восени 2008 р. і триває до сьогодні. Цей етап пов' язаний з діяльністю НБУ в умовах кризи банківської системи. Діяльність НБУ в першу чергу була спрямована на подолання проблеми ліквідності банківських структур. До 01.01.2009 інтенсивно використовувалися інструменти рефінансування з метою відновлення платоспроможності низки банківських інститутів. У зв' язку із політичними чварами та нестачею вільних ресурсів у 2009 р. НБУ значно скоротив обсяги програми рефінансування. Зважаючи на загрозливий стан низки банків, НБУ ввів новий додатковий інструмент нагляду під назвою "особливий режим контролю". Цей інструмент передбачає введення інституту кураторства. Суть його полягає у призначенні у банківську структуру особи, уповноваженої від НБУ, для контролю над виконанням менеджерами банку вимог регулятора. На куратора покладається забезпечення контролю за ефективністю використання кредитів рефінансування та забезпечення збалансованої політики управління активами та пасивами у банку. В окремих банках було введено тимчасову адміністрацію та накладено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

На сучасному етапі діяльність НБУ спрямована на пошук нових ефективних інструментів відновлення ліквідності банківської системи, на вдосконалення процедур реорганізації, ліквідації та банкрутства банків, розробку оптимального механізму участі держави у капіталі банків, які мають фінансові труднощі.

Отже, Національний банк України у своєму розвитку пройшов шість етапів. На кожному етапі розвитку центральний банк України здійснював діяльність, яка визначала правила гри для подальшої інтеграції вітчизняного банківського сектора у фінансовий світовий ринок. Подальша оптимізація його діяльності в Україні можлива за умов забезпечення його економічної та політичної самостійності, розробки дієвих заходів антикризового регулювання.