16. Вплив глобалізаційних процесів на діяльність центральних банків

Із глобалізацією пов'язані фундаментальні зміни у зовнішньому оточенні центральних банків, макроекономічних процесах, характері реалізації монетарної політики:

- в умовах глобалізації орієнтація на внутрішню рівновагу стає домінуючим принципом монетарної політики, який поступово підкоряє всі інші аспекти монетарної політики у ринковій економіці, зокрема мобільність капіталів та валютний курс. Водночас орієнтація на внутрішню рівновагу стає фундаментальною передумовою для розвитку процесів глобалізації;

- глобалізація створює ендогенні передумови для зниження інфляції, водночас ризик інфляційної дестабілізації зростає, а економічні наслідки для країни від послаблення контролю за інфляцією є пропорційними до того, наскільки інтегрована країна з глобальною економікою;

- глобалізація стає безпосереднім фактором підвищення нейтральності монетарної політики, із нею пов'язана закономірність, що довгострокові ставки починають вирівнюватися швидше, ніж короткострокові. З одного боку, це свідчить про те, що центральні банки зіткнулися з проблемою суттєвого послаблення своєї спроможності проводити політику стабілізації ВВП, але з іншого боку, можна констатувати відсутність повної інтеграції фінансових ринків;

- делегування центробанкам мандату на здійснення політики стабільності цін. Макроекономічний вимір цього напряму випливає з забезпечення жорсткого інституціонального захисту незалежності монетарних органів, а останній слугує засобом запобігання макроекономічній дестабілізації, викликаній неконтрольованою інфляцією;

- глобалізація детермінує складне переплетення затребуваності як гнучкості валютного курсу, так і підтримання його стабільності, що особливо яскраво простежується на прикладі країн, що розвиваються: попри оголошення плаваючого курсу, вони тяжіють до його фіксованого значення, породжуючи фундаментальні ризики для макрофінансової стабільності в умовах глобалізації;

- в умовах глобалізації традиційні уявлення про передумови та детермінанти формування валютних союзів, представлені в основному теорією оптимальних валютних зон, потребують перегляду на користь валютної уніфікації, що наглядно демонструє Євросоюз;

- незважаючи на істотні монетарні проблеми глобальної економіки, на сьогодні не існує передумов для формування цілісної системи глобального регулювання, попри те, що існують глобальні провали ринку; валютно-фінансова стабільність в окремій країні на сьогодні є одним з них, оскільки за сучасного розвитку ринків капіталу кризи мають тенденцію до міграції;

- у рамках трансформації глобальної фінансової архітектури зазнає фундаментальних змін функціонування МВФ як міжнародного кредитора останньої інстанції, а модифікація характеру валютних криз в умовах глобалізації створює передумови для того, що саме ця роль починає відводитись Фонду в системі глобального регулювання. За цих обставин та за підвищення монетарної ефективності центральних банків вплив МВФ на монетарну політику країн-реципієнтів радикально знижується;

- основний вплив глобалізації на монетарну політику перехідних суспільств справляється через канал високої торговельної відкритості, волатильності короткострокових капіталів, припливу прямих іноземних інвестицій. Валютно-фінансові кризи, які переживають більшість постсоціалістичних країн, відображають стереотипний зв'язок між глобальною волатильністю фінансових ринків та конфліктом цілей монетарної політики.

В Україні в кризових умовах значного скорочення валютних надходжень та падіння курсу гривні був отриманий кредит від МВФ для стабілізації грошової системи. Проте напрями використання позичених коштів свідчать, що органи державної та монетарної влади не змогли сформувати та реалізувати ефективні антикризові заходи. НБУ перетворився на арену протистояння різних корпоративних, політичних та класових інтересів, а проблеми стабільності та ефективності грошової системи відійшли на другий план. Непрозорий характер використання отриманого кредиту, його розподілу між банками підірвали довіру до заходів антикризового регулювання грошових систем. Після подолання кризи підходи до державного регулювання грошових систем можуть змінитися за рахунок посилення ролі держави.

Основним джерелом глобальної нестабільності залишаються розвинуті країни світу. Невизначеність з приводу перспектив вирішення боргової кризи в ЄС, зокрема в Єврозоні – одна із головних проблем, які перешкоджають стабільному відновленню зростання в регіоні і світі. Гальмування європейської економіки спричиняє негативний вплив на темпи зростання більшості країн світу, зокрема США. У вересні 2012 р. ЄС, США та Японія анонсували рішення про додаткові безпрецедентні монетарні стимули розвитку економік. Європейський центральний банк (ЄЦБ) започаткував програму «необмеженого» викупу державних боргових зобов’язань країн-членів ЄС, Федеральна резервна система США (ФРС) – програму викупу активів на суму 40 млрд дол. США щомісяця, Банк Японії виділив для подібної програми додатково 129 млрд дол. США. Зазначені заходи, окрім підтримки трьох найбільших економік світу, повинні полегшити країнам, що розвиваються, доступ до нових фінансових ресурсів.

Консолідація зусиль урядів європейських країн з метою проведення інституційних реформ та масованої фінансової підтримки ринків дещо послабила негативні очікування щодо розпаду Єврозони. Проте у перспективі 2013 р. загрози поглиблення макроекономічних дисбалансів в ЄС та скорочення кількості країн-членів єдиного монетарного союзу залишаються актуальними. Як прогнозує Світовий банк, у разі виходу із зони євро однієї або кількох країн, імовірною є чергова хвиля глобальної дестабілізації. Водночас МВФ наголошує, що невизначеність щодо подальшого розвитку глобальної економіки залежить не тільки від політичної та інституційної спроможності ЄС впоратися з дезінтеграцією, але й від спроможності США адекватно вирішити проблему державного боргу та мінімізувати ризики, що зберігаються у середньостроковій перспективі та можуть подсилити глобальну нестабільність за рахунок «фіскального обриву» – автоматичного підвищення податків та різкого скорочення державних витрат.

Голова Федеральної резервної системи Бен Бернанке підтримує програму "кількісного пом'якшення" при якій грошово-кредитна політика сприяє відновленню при збереженні інфляції на рівні близько 2%.

Таким чином, у 2012-2013 рр. збереглася тенденція до посилення стимулюючої спрямованості монетарної політики провідних центральних банків. У розвинених країнах відсоткові ставки знизили центральні банки Австралії, Ізраїлю, Швеції, Чехії, у нових ринкових економіках – центральні банки Бразилії, Південної Кореї, Філіппін, Польщі, Угорщини. Уперше в історичній практиці діяльності центральних банків ФРС США на засіданні в грудні 2013 року встановила цільовий орієнтир зайнятості. Банк Японії в листопаді 2013 року пом’якшив монетарну політику шляхом збільшення обсягу програми викупу активів. Фінансові регулятори Великої Британії та ЄС пом’якшили чинні нормативні вимоги стосовно достатності капіталу та ліквідності для активізації кредитування банками економіки. Пом’якшення монетарної політики провідними центральними банками сприяло створенню умов для відновлення зростання у світовій економіці та поновленню оптимізму щодо перспектив світового економічного розвитку, припиненню негативної тенденції до скорочення балансів фінансових установ, підвищенню привабливості фінансових активів з вищим ступенем ризику.