Сутність роботи центрального банку та його функції.
У переважній більшості випадків функції центральних банків склалися історично, виходячи з завдань, які перед ними ставилися. Роль центральних банків головним чином зводиться до забезпечення довгострокової стабільності національної грошової одиниці, насичення економіки кредитними ресурсами, а також гарантування ліквідності банківської системи.
Отже, роль центральних банків значною мірою визначається функціями, які вони виконують.
Основними функції центральних банків є:
емісійного центру готівкового обігу;
провідника монетарної політики;
банку банків;
органу банківського регулювання та нагляду;
валютного центру;
банкіра і фінансового агента уряду;
інформаційно-статистичний та аналітичний центр грошової та банківської системи.
Емісійний центр грошового обігу. Функція центрального банку як емісійного центру країни є визначальною в його діяльності. На сучасному етапі центральний банк має виключне право на випуск в обіг готівки. Це відбувається під час кредитування комерційних банків, уряду, купівлі цінних паперів, визначених в іноземній валюті. У період золотомонетної валютної системи банкноти центрального банку мали забезпечення як золотом, так і комерційними векселями. Після відмови від системи золотомонетного стандарту емісія банкнот здійснюється здебільшого за кредитування уряду. Це призводить до послаблення зв'язку банкнот із товарним обігом.
Отже, центральний банк як емісійний центр:
– користується монопольним правом емісії банкнот і розмінної монети;
– організовує виготовлення грошей
– регулює к–ть грошей в обороті;
–вилучає з обігу фальшиві та зношені гроші і здійснює їх утилізацію. Крім готівкової емісії, центральні банки здійснюють також безготівкову емісію. Основні інструменти (канали) безготівкової емісії центральних банків: операції з цінними паперами на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків, проведення девізної політики.
Центральний банк як провідник монетарної політики використовує стратегічні, проміжні і тактичні цілі та інструменти: політику відкритого ринку, облікова (дисконтна) політика, політика обов'язкових резервів, та селективні методи(встановлення лімітів облікових операцій, лімітування окремих банківських операцій, регламентація умов видачі окремих видів позик різним категоріям позичальників)
Здійснення грошово-кредитної політики полягає в розробці та реалізації заходів центрального банку, які впливають на зміну грошової маси в обігу, на обсяги кредитів, а також на рівень процентних ставок та інших показників грошового обігу та ринку позичкових капіталів.
Проведення грошово-кредитної політики — це найважливіший напрям діяльності центрального банку, оскільки саме в цій діяльності найповніше реалізується призначення центрального банку, а саме: регулювання грошового обороту з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці і сприяння у такий спосіб стабільному економічному розвитку.
Банк банків. Центральний банк функціонує як банк банків, виступаючи кредитором останньої інстанції та гарантом стабільності фінансової системи країни. З метою недопущення дестабілізуючих процесів у кредитній системі країни центральний банк під час складних періодів на грошовому ринку виступає для комерційних банків кредитором останньої інстанції. Він здійснює короткострокове кредитування банківських установ переобліком векселів чи заставою цінних паперів у разі тимчасової втрати ліквідності комерційних банків. Тобто, ЦБ як банк банків здійснює касове, кредитне і розрахункове обслуговування комерційних банків.
У процесі касового обслуговування комерційних банків він забезпечує їх готівкою в обмін на їхні резерви, що зберігаються на рахунках у центральному банку. У процесі кредитного обслуговування комерційних банків центральний банк забезпечує їх додатковими резервами з метою підтримання їх ліквідності. У процесі розрахункового обслуговування комерційних банків центральний банк зазвичай виступає посередником при проведенні міжбанківських розрахунків.
Центральні банки відіграють провідну роль у функціонуванні платіжних систем: вони створюють електронні системи міжбанківських розрахунків, розробляють нормативно-правові документи, що окреслюють процедури і правила роботи платіжних систем, стандарти платіжних документів, стосунки між учасниками системи, права та обов’язки сторін.
Орган банківського регулювання і нагляду. Регулятивна діяльність центрального банку відносно комерційних банків зумовлена тим, що одним із його основних завдань, визначених, як правило, на законодавчому рівні, є сприяння ефективному розвитку банківської системи та її надійності. Як орган банківського регулювання, центральний банк визначає певні правила і нормативи, що регламентують діяльність комерційних банків. Центральний банк здійснює нагляд і регулювання процесу проведення фінансових платежів окремих осіб, фірм і депозитних вкладів із метою забезпечення нормальної щоденної роботи фінансової системи. Таку функцію центрального банку називають гарантуванням стабільності фінансової системи.
Рис.2.1. Суть функції центрального банку як органу банківського нагляду
Рис.2.2. Суть функції центрального банку як органу банківського регулювання
Банкір і фінансовий агент уряду. Центральні банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування уряду, беруть участь у забезпеченні касового виконання державного бюджету, відіграють помітну роль в управлінні державним боргом, зокрема в розміщенні державних цінних паперів та в їх обслуговуванні за дорученням уряду, виконують функції радника, консультанта уряду з питань грошово-кредитної політики, в деяких країнах вони можуть надавати кредити уряду.
Виконуючи функцію банкіра і фінансового агента уряду, центральні банки здійснюють комплекс операцій з його обслуговування, а саме
- обслуговування державного боргу використовуючи податкове, боргове фінансування та фінансування шляхом емісії грошей;
- касове виконання державного бюджету;
- ведення поточних рахунків урядових установ(уряду, казначейства);
- здійснює емісію держ. боргових зобов'язань та розміщення державних цінних паперів на вторинному ринку;
- вживає заходи для підтримання курсу державних цінних паперів;
- переказ валютних коштів для здійснення розрахунків уряду з іншими країнами;
- в окремих випадках пряме кредитування уряду (відповідно до закону України «Про національний банк України» НБУ заборонено здійснювати дану операцію).
Орган валютного регулювання і контролю. Центральний банк, як правило, є головним органом проведення валютної політики, тісно пов’язаної з грошово-кредитною політикою. Центральний банк регламентує валютні відносини економічних суб’єктів та їх діяльність на валютному ринку, проводить курсову політику, спрямовану на підтримання обмінного курсу національної валюти, управляє міжнародними ліквідними резервами (золотовалютними резервами), забезпечує валютну ліквідність держави, здійснює контроль за дотриманням економічними суб’єктами встановлених державою законів, норм і правил проведення валютних операцій. За часів золотовалютного стандарту в основі валютного курсу лежав валютний паритет. Це створювало відносну стійкість валютних курсів, що забезпечувалося обміном банкнот на золото. У паперових грошових системах, коли межі коливань валютного курсу фактично відсутні, виникають ситуації, коли, центральний банк мусить втручатись у політику курсоутворення національної грошової одиниці з метою недопущення значних коливань валютного курсу.
Інформаційно-статистичний та аналітичний центр грошової і банківської систем. Центральні банки з метою здійснення своєї діяльності проводять аналіз і прогнозування стану економіки країни, і насамперед грошово-кредитних, валютних і цінових відносин. Макроекономічний аналіз і прогнозування дають змогу центральному банку ув’язати грошово-кредитну політику, яку він розробляє, з іншими заходами загальноекономічної політики держави: зі структурною, фіскальною, бюджетною, зовнішньоекономічною політикою тощо.
Макроекономічний аналіз та прогнозування неможливо здійснювати без статистичної інформації, тому центральні банки розробляють монетарну і банківську статистику; публікують статистичні дані, аналітичні та інформаційні матеріали.
Отже, основою діяльності центрального банку в кожній країні є чітке визначення у законодавчому порядку задач і функцій цього важливого органу державного регулювання економіки.
З-поміж багатьох функцій центральних банків можна вирізнити основні, які забезпечують виконання головного завдання центрального банку - збереження стабільності національної грошової одиниці, і додаткові, що сприяють вирішенню цього завдання.
Основні функції центральних банків поділяються на регулятивні, контрольні та обслуговувальні.
Зміст регулятивних функцій полягає у здійсненні:
– управління сукупним грошовим оборотом у країні;
– регулювання грошово-кредитними інструментами фінансового сектора економіки та впливу на реальний сектор через механізми монетарної трансмісії;
– регулювання попиту і пропозиції на кредитні ресурси та інші активи.
Контрольні функції центрального банку опосередковуються здійсненням системного контролю за функціонуванням грошово-кредитної сфери. До них відносять:
– організацію системи банківського нагляду;
– валютний контроль.
Обслуговувальні функції центрального банку реалізуються в організації платіжної системи країни, забезпеченні розрахункових операцій усередині банківської системи, проведенні міжнародних розрахунків і виконанні ролі агента уряду.
Додаткові функції центрального банку, які безпосередньо не пов'язані з його головним завданням, усе ж таки сприяють його вирішенню.
До додаткових функцій належать:
– здійснення статистичного та економіко-математичного аналізу і моделювання кон'юнктури у фінансовому та реальному секторі економіки;
– відстеження тенденцій розвитку попиту і пропозиції на грошові активи, публікація статистичних даних і результатів проведених досліджень;
– виготовлення банкнот;
– інкасація та убезпечення виготовлення і транспортування готівки;
– надання послуг різноманітним клієнтам комерційних банків через установлення кореспондентських відносин з іншими банками;
– касове виконання бюджету;
– агентське управління державним боргом;
– представництво держави у міжнародних організаціях тощо.