Тема 7. Міжнародна передача технології (4 години)

(Література: 1,2,3,4,5,6,7)

Контрольні питання

1.В яких випадках технологія може вважатися фактором виробництва?

2.Що таке міжнародна передача технології і в яких формах вона здійснюється?

3.Який технічний прогрес вважається нейтральним, який - працезберігаючим і який - капіталозберігаючим?

4.Який вплив кожного з типів технічного прогресу на умови торгівлі?

5.В чому полягає основна ідея динамічних моделей технологічного розвитку?

6.Опишіть технологічний цикл життя товару в міжнародній торгівлі.

7.Які існують механізми правового захисту технології і форми її міжнародної передачі?

8.В чому полягають економічні умови ліцензійних домовленостей?

9.Як визначається технологічна ємність торгівлі?

10.Які форми міжнародної технічної допомоги Вам відомі?

11.В чому полягає державне регулювання передачі технології?

Задачі

1.Світова ціна деревини складає 10 дол. за одиницю, світова ціна алюмінію – 24 дол. за одиницю. На виробництво одиниці деревини всередині країни необхідно 2 години, а на виробництво одиниці алюмінію - 8 годин. На виробництво одиниці третього, неторгового товару - цегли - треба 100 годин.

А.Які товари буде країна експортувати і яка буде ціна цегли?

Б.В результаті працезберігаючого технічного прогресу кількість годин, необхідних для виробництва алюмінію, скоротилось до 6. Якою буде відповідь на питання А?

В.В результаті працезберігаючого технічного прогресу кількість годин, необхідних для виробництва одиниці алюмінію, скоротилось би до 4. Якою буде відповідь на питання А?

2.Американська компанія "Майкрософт" продає за ліцензіями нову версію програмного продукту. Який спосіб оплати за ліцензію - роялті, паушальний платіж, участь в прибутках чи участь у власності - Ви включили би в ліцензійну угоду при продажу програми:

а)індивідуальним користувачам;

б)компаніям, що розробляють прикладні програми, які працюють в даному програмному продукті;

в)компанії, яка прагне стати генеральними дистриб’ютором всієї продукції "Майкрософт"?

Кейс Основні напрями становлення інноваційної економіки12

Європейський вибір України і, відповідно, необхідність її інтеграції у високотехнологічне конкурентне середовище зумовили необхідність формування інноваційної моделі розвитку, в якій роль головного джерела довготривалого економічного зростання відіграють наукові надбання та їхнє технологічне застосування, яке дасть можливість, передусім, підвищити конкурентоспроможність економіки, гарантувати їй економічну безпеку та чільне місце в Європейському Союзі за стабільних і високих темпів економічного зростання. Водночас інноваційна модель розвитку має розглядатися як інструмент формування засад інформаційного суспільства в Україні.

Реалізація інноваційної стратегії економічного зростання потребує прискореного розвитку високотехнологічних виробництв, спроможних виробляти наукоємну продукцію з високою доданою вартістю, формування експортного потенціалу цих виробництв, підвищення технологічного рівня підприємств завдяки прогресивним вітчизняним і світовим науково-технічним досягненням.

На відміну від розвинутих країн, які до 85-90% приросту ВВП забезпечують через виробництво та експорт наукоємної продукції, Україна, посідаючи за кількістю науковців одне з перших місць у світі, поки що розвивається без суттєвого використання результатів наукових досліджень. Частка вітчизняної наукоємної продукції становить близько 0,1% на світовому ринку високотехнологічної продукції, який оцінюється в 2,5-3,0 трлн.дол. Україна представлена на цьому ринку переважно продукцією оборонно-промислового комплексу та авіаційної промисловості.

Продовжує деградувати внутрішній ринок науково-технічної продукції. Ознаками цього є:

• низький рівень попиту на інноваційні розробки всередині країни;

• неплатоспроможність вітчизняних споживачів, які мають потреби у високотехнологічній продукції;

• недостатність конкуренції на внутрішніх ринках з боку виробників та постачальників нової техніки та технологій;

• прагнення західних замовників без істотних інвестицій використати наукові результати виробничої сфери (насамперед за технологіями подвійного призначення).

Все це призводить до того, що інноваційна активність українських підприємств залишається низькою. Так, у 2000 р. інноваційну діяльність здійснювало лише 1491 промислове підприємство (14,8%), у 2001 р. - 1503 (14,3), у 2002 р. – 1506 підприємств (14,6%). Протягом 2003 р. інноваційною діяльністю в промисловості займалося лише 12,7% загальної кількості промислових підприємств.

Таблиця 3.3.1

Основні показники інноваційної діяльності промислових підприємств України

	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
Кількість підприємств, що впроваджували інновації	1491	1503	1506	1238
у % до загальної кількості	14,8	14,3	14,6	12,7
Кількість освоєних нових видів техніки, найменувань	631	610	520	710
Кількість впроваджених нових технологічних процесів	1403	1421	1142	1482
з них ресурсозберігаючих	430	469	430	606

Про переважно екстенсивний характер інноваційних процесів свідчить те, що інноваційна продукція освоюється здебільшого шляхом використання наявних обладнання і технологій. У 2003 р. дещо пожвавилась робота підприємств по створенню і освоєнню нових видів техніки та впровадженню нових технологічних процесів. Такий тип інноваційного розвитку має досить вузькі межі і практично неспроможний підтримувати конкурентоспроможність вітчизняних підприємств протягом тривалого часу. У 2003 р. порівняно з 2002 р. кількість освоєних видів нових машин, устаткування, апаратів, приладів збільшилась на 36,5%, впроваджених нових технологічних процесів - на 29,8%.

Основними чинниками, які обумовлюють недостатній розвиток інноваційної діяльності, є такі:

• недосконалість законодавства в частині стимулювання з боку держави науково-технологічної та інноваційної діяльності;

• відсутність сформованої інноваційної інфраструктури, яка б із залученням промислового, банківського та торговельного капіталу поєднувала ланки “освіта” - “наука” - “виробництво”;

• відсутність механізмів комерціалізації результатів завершених науково-технічних розробок та передачі їх до сфери виробництва;

• відсутність системи стимулювального інноваційного пільгового оподаткування у зв’язку з припиненням дії Закону України “Про інноваційну діяльність” у частині запровадження таких пільг;

• високий економічний ризик залучення інвестицій до сфери високотехнологічного виробництва;

• слабкий розвиток малого та середнього інноваційного підприємництва як провідника інноваційного продукту до масового виробництва.

Стратегічні орієнтири

Світовою практикою напрацьовано три типи стратегій інноваційного розвитку:

• стратегія перенесення, яка полягає у використанні зарубіжного науково-технічного потенціалу і перенесенні його досягнень на терени власної економіки;

• стратегія запозичення, сутність якої полягає в освоєнні виробництва високотехнологічної продукції, що вже вироблялася в інших країнах, шляхом використання власної дешевої робочої сили та існуючого науково-технічного потенціалу;

• стратегія нарощування, при якій використовується власний науково-технічний потенціал, залучаються іноземні вчені й конструктори, досягається інтеграція фундаментальної та прикладної науки. Для України перші два підходи менш прийнятні. Для реалізації цих стратегій потрібні значні фінансові ресурси на купівлю ліцензій, які на даному етапі розвитку відсутні. Водночас стратегії перенесення та запозичення несуть загрози, пов’язані з тим, що шляхом трансферу до країни надходитимуть морально застарілі технології.

Зазначені типи стратегій прийнятні лише по відношенню до таких сфер діяльності, де відсутні наукові надбання, але є висококваліфікований виробничий потенціал, що дозволить створити спільні підприємства з поступовим нарощуванням експорту високотехнологічної продукції.

Домінуючим для України повинен стати останній шлях розвитку, що ґрунтується на використанні стратегії нарощування інноваційного потенціалу на заздалегідь визначених державою пріоритетних напрямах науково-технічного прогресу. У зв’язку з цим вітчизняна наука має бути визнана вищим національним пріоритетом, ресурсне забезпечення якого слід здійснювати першочергово.