Кейс Солодка проблема3

Цукор — енергетичний продукт, необхідний для відновлення і підтримки енергетичних функцій організму, живлення мозку. Останнім часом в країнах, де споживання цього продукту перевищило 40-50 кг на душу населення, ведеться робота по зменшенню його споживання. Особливо це важливо для людей, які страждають цукровим діабетом і іншими захворюваннями, що передбачають обмеження споживання цукру. Проте на сьогодні в світі споживається понад 140 млн. т цукру щорічно. Перенасичення світового ринку відбувається за рахунок збільшення виробництва цукру з тростини країнами Латинської Америки.

Аналізуючи баланс цукру на світовому ринку, слід зазначити, що його профіцит (надлишки) зростають з року в рік і вже складають від 5 до 7 млн. т. Відповідно падає його ціна. За станом на 1.11.2003 р. ціна на цукор-сирець на Нью-Йоркській біржі складала $119,9 (CІF порт Одеса — $153,9), в той же час білий цукор на Лондонській біржі коштує $174,5 за тонну. Але не слід забувати, що йдеться про цукор квоти «С», яка передбачає беззастережне вивезення за межі території виробника. Ціни на цукор на внутрішньому ринку (квоти «А») всі країни-виробники підтримують на високому рівні, оскільки дотепер цукор у всьому світі був і залишається стратегічним товаром, що визначає економічну незалежність держави.

Конкуренція між виробниками бурякового цукру⁴ і імпортерами цукру-сирцю⁵ (а за сумісництвом ще і виробниками цукру з сирцю) на українському цукровому ринку стає нормою. Сезонні стрибки цін, що супроводжують даний процес, — також. При цьому інтереси вказаних двох груп виробників останнім часом стикаються практично відкрито. Перші, яких більшість, — невеликі компанії, що володіють одним або декількома цукровими заводами і обмежені в коштах, лобіюють припинення ввезення цукру-сирцю до України і наполягають на підтримці урядом вітчизняного товаровиробника. Інші — 5-6 великих компаній, що розділили між собою регіони і мають понад 30% виробничих потужностей - лобіюють ввезення цукру-сирцю. Цінові ж коливання стають все відчутнішими.

На 2005 рік вітчизняні цукрові заводи виготовили цукру трохи більше 1,8 млн.т⁶, а ємність українського ринку цукру оцінюється до 2,1 млн.т.

Крім того, якщо у Франції, Німеччині і інших країнах Західної Європи виробництво цукру, згідно квоти «А» (внутрішнє споживання), дотується державою для підтримки ціни усередині країни на рівні близько $1 тис. за тонну білого цукру, то українські цукровиробники подібної підтримки не мають. Індикативна ціна на Лондонській біржі відноситься до цукру квоти «С» (надлишок продукту), що підлягає вивезенню, і формує його ціну. Експорт цукру неможливий ні в одну з країн ЄС у зв'язку із захистом ними власних ринків. На це виробники цукру України неодноразово звертали увагу уряду. Однак з 1994 року, коли було скасоване держзамовлення на цукор, бурякоцукровий комплекс реальної підтримки від уряду не отримує.

Як результат — практично припинилося цукрорафінадне виробництво. Українські споживачі перестали отримувати вітчизняний високоякісний цукор-рафінад подвійного очищення. Зовсім не виробляється цукор з харчовими добавками (пектин, крохмаль, ваніль тощо), відсутнє вітчизняне виробництво цукрової пудри, глюкозо-фруктозних сиропів, високоякісного порційного рафінованого цукру, фасованого цукру-піску в дрібній упаковці, а також продуктів дитячого харчування на цукровій основі. Бракує сахарози для виноробної промисловості.

Весь цей дефіцит ринок заповнює шляхом імпорту, як легального, так і контрабандного. А перш за все, це торкається ввезення цукру-сирцю на пільгових підставах.

Оскільки обсяги виробництва бурякового цукру в Україні в останні декілька років не покривають рівень його споживання, в країну імпортується тростинний цукор⁷. Однак залежно від того, як і коли це робиться, імпорт приносить вигоди різним категоріям гравців. Так, якщо цукор завозиться в березні-квітні, це дозволяє усунути весняно-літній дефіцит. Але якщо завозити цукор в липні-серпні, перед початком власного сезону виробництва цукру з буряка, то це приносить вигоди тільки імпортерам. Цукрові заводи, через збільшену пропозицію цукру на ринку, і бюджет, через недоотримання коштів від продажу дешевого товару, опиняються в програші.

Начебто, все за правилами — на ринку виживає сильніший. Але що ринок скаже завтра? Адже 2003 рік ясно показав, що сильні монополізують ринок і диктують йому свої ціни. А наслідком таких цін є відсутність на ринку вітчизняного цукру в асортименті, а також ряду виробів, що містять цукор (таких, наприклад, як дитяче харчування). Але поки прогнозувати розвиток ситуації просто проблематично — закономірності, які спричиняють цей розвиток, прогнозуванню не піддаються.