5. Суть процента та процентний ризик
Важливим етапом вивчення теми кредиту та його ролі в ринковій економіці є оволодіння теорією відсотка та напрацювання практичних вмінь та навичок його практичного використання. Студенти мають правильно оцінювати величину відсоткової ставки як плати за користування кредитом, вивчити джерела формування величини відсотка, навчитися розрізняти і використовувати різні види відсоткових ставок, вміти прогнозувати механізм дії тих факторів, які впливають на зміну ринкових ставок відсотка, розраховувати норму відсотка залежно від рівня ризику.
Відсоток за кредит або позичковий відсоток означає плату позичальника у боргових (кредитних) відносинах за надані в позику гроші чи матеріальні цінності. Відсоток належить до числа категорій товарного виробництва, яке і визначає суть кредитних відносин. Величина норми відсотка відображає економічні відносини між власником позичкового капіталу і підприємцем, який прибутково використовує у своєму обороті чужу власність, і становить собою ціну капіталу, що взятий у кредит.
Норма відсотка (N) розраховується за формулою
У ринковій економіці суть показника рівня відсотка тлумачиться як кількісна характеристика плати за кредит, яка показує міру реалізації власності у формі отри- маного доходу від її реалізації. Норма відсотка — динамічна величина, що залежить насамперед від середньої в даній країні норми прибутку як міри прибутковості капітальних вкладень у виробництво. Дж. Кейнс суть відсотка розглядав як «плату за розставання з ліквідністю» і відносив до дії загального психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найліквіднішій формі багатства. Величина позичкового відсотка, за Кейнсом, залежить від двох факторів:
1) прямо пропорційна перевагам ліквідності;
2) обернено пропорційна кількості грошей, що перебувають в обігу.
Реальна динаміка норми відсотка не перевищує норми прибутку. Зокрема, середня норма прибутку становить максимальну межу норми прибутку. Мінімальної межі норми відсотка не визначають. Водночас її розмір має покривати витрати кредитора, пов’язані з даною кредитною операцією, і приносити йому хоча б мінімальний дохід. Якби мінімальна межа норми відсотка становила 0. то кредитні відносини втратили б свій економічний сенс.
Розмір відсоткової ставки на макроекономічному рівні залежить від попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, стабільності монетарного рин- ку в країні, рівня облікової ставки національного банку. Як правило, комер- ційні банки за основу позичкового відсотка беруть облікову ставку національ- ного банку з додачею маржі. Маржа (від франц. marge — край) — різниця між відсотковою ставкою за наданий банком кредит і ставкою, яку сплачує банк за куплені ресурси. Її розмір, як правило, не регламентується, але в певних ситу- аціях НБУ може це робити, особливо коли кредити комерційними банками надаються за рахунок куплених ресурсів у національному банку.
На розмір відсоткової ставки на мікроекономічному рівні впливають мета використання кредитних ресурсів, розмір кредиту, термін його використання та рівень ризику. Як правило, кредитна ставка за надання кредиту на поточне фінансування виробничих потреб — найнижча і визначається короткостроковим її використанням, а найдорожчою стає відсоткова ставка, що надається торгово-посередницьким фірмам, операції яких носять спекулятивний характер з підвищеним ризиком. Розмір ставки користування дрібними кредитами вища, ніж за користування великими кредитами, бо останні потребують порівняно менших витрат банків і надаються надійним позичальникам. Залежність величини позичкового відсотка від терміну використання позичкових ресурсів позичальником залежить не тільки від величини ризику неповернення, а й від вірогідності знецінення позичених коштів унаслідок інфляції.
Проблема захисту позичкового капіталу особливо актуальна в періоди економіч- ної нестабільності й інфляції, коли реальна кредитна сума, що надавалася в кредит, може виявитися значно меншою від тієї, що була на момент кредитування. Ось чому потрібно відслідковувати номінальну і реальну відсоткові ставки. Номінальна від- соткова ставка — це ціна грошової позики, що визначається як відношення річно- го доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми позики без урахування зміни рівня цін під тиском інфляційного процесу. Реальна ставка відсотка визначається порівнянням між собою товарних еквівалентів з урахуванням інфляційного впливу.
Економічні межі кредиту – це межа відносин з приводу зворотного руху вартості. Як матеріальний процес кредит має просторову, часову та якісну визначеність. Це означає, що кредитні потоки відособлені від інших вартісних потоків, мають закінченість в часі, мають сукупність властивостей, що притаманні лише кредиту.
На макроекономічному рівні виділяють зовнішні та внутрішні межі кредиту.
Під зовнішніми межами розуміють якісне відособлення в часі і просторі кредитних відносин від усіх інших, вони визначають місце кредиту в економічних відносинах суспільства.
Фактори, що впливають на зовнішні межі кредиту, впливають насамперед на попит на кредит, а також на можливість його надання. До них належать:
- рівень розвитку виробництва;
- об’єм і структура кредитних ресурсів;
- забезпеченість грошового обороту платіжними засобами;
- фінансовий стан господарських суб’єктів;
- співвідношення між формами кредиту;
- соціально-економічна політика держави;
- структура кредитної системи;
- діючий кредитний механізм;
- рівень цін та система ціноутворення.
Внутрішні межі вказують на допустиму міру розвитку окремих форм кредиту (банківського, комерційного, державного, споживчого, міжнародного). Це співвідношення може змінюватись і залежить теж від вищезгаданих факторів.
Виділяють функціональні межі кредиту:
- перерозподільча межа (на практиці означає, що активні операції банків пов’язуються з пасивними);
- емісійна межа (об’єм кредиту не може бути довільним, поскільки впливає на грошову масу).
На мікрорівні межі кредиту приймають форму меж кредитування, що визначається поняттям кредитоспроможності позичальника і ліквідності банку.
Позичковий процент – об’єктивна економічна категорія, що представляє собою особливу ціну позиченої у тимчасове користування вартості.
Він виникає тоді, коли окремий власник передає іншому певну вартість у тимчасове користування з метою її виробничого користування. Ця вартість має риси товару і найголовнішу з них – споживчу вартість, яка полягає в отриманні прибутку, що з однієї сторони є доходом виробника (позичальника); з іншої є доходом кредитора (у формі процента).
Існують різні форми позичкового процента, їх класифікація визначається рядом ознак: за формами кредиту; за видами кредитних установ; за видами інвестицій з залученням кредитів (процент за кредитами в основні фонди, в оборотні засоби, в цінні папери); за терміном кредитування; за видами операцій кредитної установи.
Позичковий процент більшістю економістів розглядається як ціна капіталу, узятого в кредит. Величина позичкового процента характеризується його нормою у вигляді процентної ставки. Норма процента визначається:
Н= (ДР /К)х100%,
де ДР – річний дохід на позичений капітал;
К – сума кредиту (вкладеного капіталу).
Нарахування відсотків проводиться, як правило, дискретно, тобто через певні періоди часу (дискретні відсотки).
Інтервал часу, за який нараховано відсотки, називається періодом нарахування (рік, півріччя, квартал, місяць, день). Відсотки можуть нараховуватись наприкінці періоду (рекурсивні відсотки) або наперед, на початку періоду (авансові відсотки).
Процес збільшення суми грошей через приєднання відсотків до суми боргу називається нарощенням, нагромадженням, капіталізацією.
Під відсотковими грошима (або коротко – відсотками) розуміють грошову винагороду за позичені гроші (капітал). Відсотки є з одного боку – доходом кредитора, з іншого боку – це плата, яку здійснює позичальник за право тимчасово користуватися певною сумою позичкового капіталу.
У найпростішому вигляді для розрахунку відсотків можна скористатись такою формулою
де Z – розмір плати за користування коштами (відсоткові гроші, відсотки);
К – сума кредиту чи депозиту (початкова сума боргу);
p – відсоткова ставка, % (річна);
t – термін користування грошима (у днях);
Т – тривалість року, в днях.
Відсоткові гроші сплачуються кредитору у процесі їх нарахування або приєднуються до суми боргу. Таким чином будь-який борг має початкову та кінцеву величину.
Початкова сума боргу – це зобов’язання боржника на початок дії фінансової угоди. Кінцева сума боргу – це заборгованість на кінець терміну дії угоди, і вона більша від початкової суми на величину відсоткових грошей. Кінцева сума утворюється нагромадженням відсоткових грошей та їх додаванням до початкової суми, тому часто її ще називають нарощеною сумою боргу.
Якщо кожне нарахування відсотків проводиться від однієї суми (постійна база), то використана при цьому відсоткова ставка називається простою.
Якщо база (сума) для нарахування відсотків змінюється з кожним періодом нарахування, то говорять про складний спосіб нарахування відсотків, а відсоткову ставку називають складною.
Розглянемо процес нагромадження простих відсотків, увівши умовні позначення:
S – кінцева сума боргу(нарощена сума);
і – ставка відсотків у вигляді десяткового дробу (р/100%);
n – термін позички.
Згідно з (3), формула простих відсотків матиме вигляд:
Z=K×n×i
Нарощена сума боргу зa простими відсотками:
S=K+Z
Продовжимо перетворення формули:
S=K+Z=K+ K×n×i=K×(1+n×i)
Отже:
S=K×(1+n×i)
Вираз (1+n×i) називається множником нарощення простих відсотків.
Слід пам’ятати, що практика нарощення за простими відсотками використовується при наданні короткотермінових позичок, тобто на термін не більше одного року. Оскільки відсоткова ставка, як правило, встановлюється у розрахунку на рік, то якщо тривалість позички менша року, необхідно визначити, яка частина відсотків має бути заплачена кредитору.
Якщо кількість днів у році позначити через Т, а кількість днів користування грошима – t, тоді термін користування грошима в роках n можна виразити дробом:
n=t/T
Величини t та T можуть набувати різних числових значень. Наприклад, кількість днів можна обчислити точно (за календарними датами) чи наближено (якщо прийняти тривалість 1-го місяця рівною 30-ти дням). Тривалість року в обчисленнях теж може бути різною – 360 днів (наближене значення) чи 365 та 366 днів у високосному році. Тому можливі три варіанти обчислень, які дали назву трьом видам простих відсотків:
1) звичайні відсотки – якщо t визначати, виходячи із тривалості місяця, що рівна 30 днів, а T = 360 днів; таку практику нарахування іноді називають німецькою і використовують при обчисленні звичайних відсотків по депозитах;
2) комерційні відсотки – якщо t – фактичне (календарне), а T = 360 днів; цей метод називають банківським або французьким та використовують при обліку векселів;
3) точні відсотки – якщо t – фактичне, а T = 365 (366) днів; цей спосіб найточніший і його називають англійським та використовують при зовнішньоекономічних операціях.
Слід пам’ятати, що дата надання та погашення боргу вважається одним днем при будь-якому способі обчислення відсотків.
Складні відсотки – це відсоткові гроші, при нарахуванні яких за базу приймається нарощена сума попереднього періоду. Процес нарахування та капіталізації складних відсотків можна записати як зростаючу геометричну прогресію:
S=K×(1+j)m,
де m – кількість розрахункових періодів,
j – ставка відповідного періоду (місяця, кварталу, півріччя, року).
Вираз (1 + j)m називається множником нарощення складних відсотків.