- •6.030601 «Менеджмент і адміністрування»
- •Тема 10. Фінанси населення
- •1. Сутність фінансів населення, їх значення.
- •2. Фінансові ресурси населення та порядок їх використання.
- •3. Фінансовий портфель громадянина
- •4. Мотиви заощаджень та основні тенденції заощадження населення Україні.
- •Тема 11. Кредит у ринковій економіці
- •1. Кредит як форма суспільних відносин
- •7) Контрольна.
- •2. Ознаки кредиту у ринковій економіці
- •3. Форми та види кредиту.
- •4. Банківський кредит та його класифікація.
- •5. Суть процента та процентний ризик
- •Тема 12. Кредитні системи
- •1. Кредитні системи та їх основні види
- •2. Банківська система та її основні функції
- •3. Стійкість кредитної системи
- •Становлення та розвиток кредитної системи України
- •Тема 13. Валютні системи та міжнародні розрахунки
- •1.Сутність валюти та валютних відносин. Валютний ринок.
- •2. Валютні системи та валютна політика
- •3. Сутність та роль міжнародних фінансів
- •4. Міжнародний фінансовий ринок. Міжнародний кредит та його форми.
- •5. Еволюція світової валютної системи. Міжнародні міжнародно-фінансові та кредитні організації.
- •Тема 14. Фондовий ринок та фінансові інструменти
- •1. Особливості та роль фондового ринку.
- •2. Фінансові інститути ринку. Фінансові посередники.
- •Роль Національного банку України на ринку державних цінних паперів.
- •Тема 15. Державний кредит
- •1.Суть державного кредиту та його значення.
- •2. Форми та види державного кредиту.
- •3. Державні боргові цінні папери та їх види.
- •Поняття державного боргу та методи управління ним
- •Тема 16. Центральний банк та його роль в економіці
- •1. Центральні банки, їх походження та призначення.
- •2. Функції та операції центральних банків.
- •3. Грошово-кредитна політика центрального банку.
- •4. Національний банк України: його завдання, функції та історія розвитку.
- •Тема 17. Комерційні банки як основна ланка кредитної системи
- •Комерційні банки: суть, призначення і структура.
- •Характеристика банківських операцій
- •Особливості регулювання банківської діяльності в сучасних умовах.
- •Тема 18. Спеціалізовані кредитно-фінансові установи
- •1. Суть та призначення спеціалізованих кредитно-фінансових установ.
- •2. Страхові компанії: функції та основні операції.
- •3. Пенсійні фонди та їх організаційно-правові форми.
- •4. Інвестиційні компанії та їх види.
- •5. Міжбанківські об’єднання та їх роль у функціонування кредитних систем.
Тема 14. Фондовий ринок та фінансові інструменти
План
Особливості та роль фондового ринку.
Фінансові інститути ринку. Фінансові посередники.
Роль Національного банку України на ринку державних цінних паперів.
1. Особливості та роль фондового ринку.
Фондовий ринок (ринок цінних паперів) – сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів). В економічній літературі терміни « фондовий ринок» і « ринок цінних паперів» стали майже синонімами. Часто « фондовий ринок» розглядають як частину « ринку капіталів» або як « ринок фондових цінностей» , « ринок позичкового капіталу» . Це пояснюється певними об'єктивними обставинами і, в першу чергу, фінансовими інструментами, об'єктами та суб'єктами фондового ринку. Основними інструментами фондового ринку є цінні папери різних видів, типів, які формують свої сегменти: грошового ринку, ринку цінних паперів, ринку капіталів, фондового ринку.
Роль фондового ринку в системі економічного механізму держави визначають функції, які він виконує. їх поділяють на дві групи:
Загальноринкові – це:
– отримання прибутку від операцій на даному ринку;
– цінова, що забезпечує формування ринкових цін;
– інформаційна – забезпечує збір інформації про суб'єктів і об'єктів ринку і доведення її до учасників;
– регулювальна – ринок встановлює правила торгівлі, порядок вирішення спірних питань між учасниками, встановлює пріоритети, органи контролю, управління та ін.
Специфічні – це:
– функція перерозподілу;
– функція страхування цінових і фінансових ризиків (стала можливою завдяки появі ф'ючерсних і опціонних контрактів);
– перерозподіл коштів між галузями і сферами ринкової діяльності;
– перерахунок заощаджень з невиробничої у виробничу форму;
– фінансування дефіциту державного бюджету на неінфляційній основі, тобто без випуску в обіг додаткових коштів та ін.
Фондовий ринок виконує також функції у політичній, соціальній, морально-психологічній сферах. Дані функції ідентичні функціям фінансового ринку.
Фондовому ринку властиві специфічні риси поєднання інтересів продавців і покупців капіталу у вигляді грошей, цінних паперів і фондів.
Фондовий ринок – це важлива складова ринкової економіки країни. В Україні з перехідною економікою обіг цінних паперів стає однією з основних галузей фінансової сфери, без функціонування якої неможливе існування ринкової економіки.
2. Фінансові інститути ринку. Фінансові посередники.
Фінансові інститути – це посередники, що забезпечують зустріч позичальника та кредитора, емітента й інвестора, тобто безпосередніх учасників фінансових операцій на фінансовому ринку. Вони забезпечують трансформацію тимчасово вільних грошових коштів у позиковий та інвестиційний капітал. Фінансові інститути сприяють зменшенню витрат обігу для продавців і покупців фінансових активів (інструментів, послуг), беруть на себе фінансові ризики, підвищують ефективність фінансових угод. Фінансові посередники є водночас інститутами інфраструктури фінансового ринку.
Інфраструктура фінансового ринку – це сукупність установ, організацій, підприємств, інших суб'єктів та елементів, що забезпечують необхідні організаційно-економічні умови для функціонування усіх учасників фінансового ринку з метою координації їх дій, підвищення ефективності фінансових операцій та всього ринкового механізму.
До складу інфраструктури фінансового ринку входять інституціональні фінансові посередники, а також такі обслуговуючі (допоміжні) суб'єкти:
— посередницькі фінансові інститути — банківські установи (емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні та зовнішньоторговельні) та спеціалізовані небанківські фінансово-кредитні установи (страхові й інвестиційні компанії, фінансові, пенсійні фонди, кредитні спілки, ощадні інститути, ломбарди, лізингові, факторингові, трастові компанії та ін.);
— професійні учасники — торговці цінними паперами й іншими інструментами фінансового ринку, андерайтери;
— організатори торгівлі — фондові та валютні біржі, позабіржові фондові торговельні системи (ПФТС);
— посередники в торговельних угодах — брокери та дилери;
— Національна депозитарна система, депозитарії, клірингові депозитарії;
— зберіганні та реєстратори цінних паперів;
— розрахунково-клірингові банки й інші установи;
— інформаційно-аналітичні інститути, консультаційні центри;
— саморегулятивні організації ринку фінансових послуг (СРО).
Банківські інститути на ринку фінансових послуг здійснюють широкий спектр банківських операцій та послуг, зокрема, розрахунково-касове обслуговування клієнтів, створення депозитів, кредитування клієнтів, торгівля та збереження цінних паперів, вкладення вільних банківських коштів в інвестиційні проекти та ін.
Небанківські фінансові установи, які поділяються на депозитні (кредитні спілки й асоціації), контрактно-ощадні (пенсійні фонди, страхові компанії), інвестиційні (інвестиційні фонди та компанії, трастові та фінансові компанії), акумулюють заощадження, насамперед, населення, надають іпотечні та споживчі кредити, здійснюють операції з цінними паперами та інші операції, а також надають споживачам різні фінансові послуги.
Класифікацію основних банківських і небанківських фінансових посередників, які є інфраструктурними суб'єктами фінансового ринку, подано на рис. 1.
Рис. 1. Структура фінансових посередників на фінансовому ринку
Третю групу суб'єктів фінансового ринку становлять суб'єкти, котрі виконують допоміжні функції (функції обслуговування основних учасників або окремих операцій на фінансовому ринку тощо), їх ще називають професійними учасниками фінансового ринку.
Діяльність торговців цінними паперами передбачає поставку цінних паперів за належну оплату новому власнику і здійснюється на підставі договорів-доручень або комісії за рахунок клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та за власний рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність).
Депозитарії — суб'єкти, які спеціалізуються на виконанні депозитарних функцій (зберігання цінних паперів, облік прав власності на цінні папери, облік руху цінних паперів). В Україні функції депозитарію здійснюють лише юридичні особи. Найчастіше це комерційні банки, торговці цінними паперами (дилери та брокери).
Зберігачі — суб'єкти (юридичні особи), котрі мають дозвіл на зберігання й обслуговування обігу цінних паперів та операцій емітента з цінними паперами.
З метою створення централізованої депозитарної системи та бездокументарної системи обігу цінних паперів в Україні Законом України « Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (від 10 грудня 1997 р.) було передбачено створення Національної депозитарної системи.
Структура Національної депозитарної системи України має два рівні:
— верхній рівень — Національний депозитарій України і депозитарії, які ведуть рахунки зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів;
— нижній рівень — зберігані, котрі ведуть рахунки власників цінних паперів, і реєстратори власників іменних цінних паперів.
Реєстратори — суб'єкти ринку, які мають одержаний у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Реєстр власників — це список власників та номінальних утримувачів іменних цінних паперів, складений на певну дату. Ведення реєстру передбачає облік та зберігання протягом певного терміну інформації про власників іменних цінних паперів, а також про операції, внаслідок яких виникає потреба внесення змін до реєстру. Зміни до реєстру роблять на підставі документів, згідно з якими право власності переходить на відповідні іменні цінні папери.
Розрахунково-клірингові установи — інститути, що спеціалізуються на виконанні таких функцій, як здійснення розрахунків, включаючи проведення взаємозаліку за угодами купівлі-продажу цінних паперів; проведення перевірки наявності на рахунках учасників грошових коштів та цінних паперів; видача виписок із грошових рахунків клієнтів установи; повідомлення інформації інститутам, які ведуть книги реєстрації іменних цінних паперів. Як правило, цю діяльність виконують спеціальні клірингові підрозділи фондових бірж, а на позабіржовому ринку — спеціалізовані клірингово– розрахункові установи.
Інформаційно-аналітичні інститути, інформаційно-консультаційні центри — інститути, що спеціалізуються на наданні послуг клієнтам з опрацювання та поширення ринкової інформації про суб'єктів та інструменти фінансового ринку, цінні папери, фондові індекси, поточні курси тощо, а також на складанні аналітичних оглядів подій та тенденцій на ринку фінансових послуг. Інформаційно-аналітичні інститути видають різноманітні огляди, аналітичні записки, публікують статистичні дані про курси валют, цінних паперів, складають фондові індекси і рейтинги та ін.
Діяльність фінансових посередників на практиці пов'язана зі створенням нових фінансових інструментів. Фінансові інститути, які виконують посередницькі функції, мають можливість одержати прибуток за рахунок економії, що обумовлена зростанням масштабу операцій, здійснюючи аналіз кредитоспроможності потенційних кредиторів, розробку порядку надання позик і розрахунків за них, рівномірно розподіляючи ризики. їх діяльність таким чином направлена на допомогу приватним особам, що мають заощадження, перетворити їх на капітал і вкласти у різні підприємства, диверсифікуючи при цьому ризик. Система спеціалізованих фінансових посередників має можливість надати власникам заощаджень більші вигоди, ніж просто можливість одержувати відсотки на капітал.
У табл. 1 представлені посередники як професійні учасники фінансового ринку.
Таблиця 1
Класифікація фінансових посередників
На фінансовому ринку посередництво в основному досліджується за видами фінансових установ – суб'єкти банківської системи, небанківські фінансові та кредитні інститути, контрактні фінансові інститути і суб'єкти депозитарно-клірингової системи (див. рис. 3.1).
Ступінь розвитку фінансового ринку характеризується кількістю фінансових посередників і їх різноманітністю, а також асортиментом фінансових послуг, які вони надають. При обслуговуванні учасників ринку одні фінансові посередники надають лише окремий вид послуг, який і визначає в цілому їх роль на ринку, а інші – широкий спектр фінансових послуг.
Залежно від обслуговування учасників ринку фінансових посередників поділяють на спеціалізованих і універсальних.
Спеціалізовані – фінансові посередники, що займаються на ринку одним видом діяльності (страхові компанії, ІСІ, брокерські фірми, пенсійні фонди тощо). До універсальних відносять фінансових посередників, що надають своїм клієнтам широкий спектр фінансових послуг і діють на розвинених фінансових ринках. До цієї групи належать банки.
Залежно від укладання і виконання угод з фінансовими інструментами фінансових посередників поділяють на дві групи. Перша група – це безпосередні фінансові посередники: комерційні банки, торгівці цінними паперами, компанії з управління активами, інвестиційні фонди, довірчі товариства; друга – фінансові посередники, які забезпечують формування інфраструктури фінансового ринку, тобто його функціонування. Це депозитарії, фондові біржі, торгово-інформаційні системи, зберігачі, реєстратори та інші саморегулівні організації. Обидві групи фінансових посередників стосуються професійних учасників фінансового ринку, які здійснюють підприємницьку діяльність з перерозподілу фінансових активів та їх обслуговування щодо випуску та обігу, а також надання консультацій організаційного, технічного та іншого плану.
За сегментами фінансового ринку розрізняють найбільшу кількість посередників, оскільки кожний сегмент ринку має свою посередницьку діяльність. Найбагатшим на посередників є ринок цінних паперів, на якому фінансових посередників поділяють на три групи:
1. « Клієнти» (« користувачі» ) фондового ринку – це емітенти та інвестори. їх професійні інтереси часто перебувають поза межами ринку цінних паперів, який для них є одним з елементів сфери фінансових послуг. Емітенти звертаються до фондового ринку тоді, коли їм необхідно залучати довгострокові капітали для фінансування яких-небудь своїх програм, інвестори – для тимчасового вкладення наявних капіталів з метою їх збереження та збільшення.
2. Професійні торгівці, фондові посередники (брокери, дилери) – це організації, а в деяких країнах і громадяни, для яких торгівля цінними паперами є основною професійною діяльністю; головне їхнє завдання полягає в задоволенні потреб емітентів та інвесторів у виході на фондовий ринок. Професійні торгівці пропонують клієнтам ринку широкий спектр фінансових послуг та фінансових інструментів.
3. Організації, які спеціалізуються на наданні послуг усім учасникам фондового ринку. Всю сукупність цих організацій називають інфраструктурою фондового ринку. Це фондові біржі та інші організатори торгівлі, клірингові та розрахункові організації, депозитарії та реєстратори тощо.
Посередники кожного сегмента фінансового ринку мають свої конкретні функції, виконання яких визначає значення посередництва на ринку.
По-перше, посередники консолідують ризики і багато з них приймають на себе, насамперед ризик неповернення виданих позичок та виплати процентів у строк (дефолт).
По-друге, забезпечують деномінацію заощаджень. Дрібні позички у посередника нагромаджуються поступово. Згодом на їх основі укладаються угоди з цінними паперами на більші суми. Чим на більшу суму укладено угоду, тим нижчими виявляються адміністративні, консультаційні, юридичні та інші подібні витрати. Посередник має кращий доступ і можливості придбати інформацію з широкого кола питань, які стосуються обігу цінних паперів.
Крім основних функцій, фінансові посередники також займаються:
– наданням послуг, пов'язаних з емісією фінансових активів та з їх обігом на вторинному ринку і одночасно забезпечують його стабільне функціонування;
– інвестуванням коштів у різні галузі економіки при емісії корпоративних цінних паперів та на кредитному ринку;
– залученням коштів для забезпечення потреб державного бюджету при емісії державних боргових зобов'язань та на ринку державного кредиту;
– отриманням прибутку за рахунок економії, що обумовлена зростанням масштабу операцій при аналізі кредитоспроможності потенційних кредиторів, розробці порядку надання позик і розрахунків за них;
– допомогою приватним особам, що мають заощадження, диверсифікувати їх (вкласти капітал у різні підприємства); система спеціалізованих фінансових посередників надає тим, хто має заощадження, більші вигоди, ніж просто одержувати відсотки;
– інвестуванням коштів юридичних і фізичних осіб у фінансові активи та вилучення їх з процесу інвестування на сегментованих ринках;
– наданням допомоги інвесторам на високорозвинених ефективних ринках у прийнятті зважених та оперативних рішень щодо інвестування коштів у фінансові активи та забезпечення реалізації цих рішень;
– забезпеченням ліквідності ринку під час здійснення не тільки оперативного інвестування, але й оперативного вилучення коштів інвесторами, тобто саме фінансові посередники дають інвесторам змогу в будь-який час вилучити кошти і в разі потреби знову інвестувати їх на більш вигідних умовах та інші.
Посередництвом між емітентами та інвесторами займається значна кількість фінансових інститутів, багато з яких мають власні функціональні обов'язки. Так, комерційні банки обслуговують клієнтуру, залучають грошові кошти на рахунки, надають позички на різні строки. Але крім цього, вони на замовлення клієнтів купують і продають цінні папери, виплачують по них дивіденди і проценти. Або, наприклад, пенсійні фонди, які за своїм призначенням мають нагромаджувати кошти членів фонду для наступних виплат пенсій (за укладеним договором між адміністрацією фонду та його членами). Нагромаджені грошові вклади учасників вкладаються в цінні папери, і фонд отримує певні доходи.
У зв'язку з посиленням державного регулювання національних ринків та зростаючими потребами учасників ринку в якісних і різноманітних послугах фінансове посередництво набуває універсальних форм.
