7. Платіжний баланс та макроекономічна рівновага

Платіжний баланс займає центральне місце у балансах міжнародних розрахунків. Він являє собою кількісний та якісний вираз масштабів, структури та характеру зовнішньоекономічних зв’язків держави, підсумовує міжнародні операції між вітчизняними та закордонними резидентами.

Платіжний баланс - це співвідношення суми платежів, здійснених даною країною за кордоном, та надходжень, отриманих нею з-за кордону, за певний проміжок часу (рік, квартал, місяць). Більш докладне визначення платіжного балансу звучить таким чином:

Платіжний баланс - це статистичні дані за певний період, які відображують:

а) операції з товарами, послугами та фінансами між даною країною та рештою світу;

б) зміни у власності та інші зміни в економіці країни, які стосуються монетарного золота, СПЗ (спеціальних прав запозичення), активів, пасивів відносно решти світу;

в) незатребувані перекази та зустрічні рахунки, які потрібні у бухгалтерському обліку для збалансування інших рахунків по попередніх угодах та змінах, які не компенсуються взаємно.

Платіжний баланс активний, якщо валютні надходження перебільшують платежі, та пасивний, якщо платежі перевищують надходження.

За методологією МВФ платіжний баланс - це систематичні запаси усіх економічних угод між резидентами даної країни та рештою світу протягом певного проміжу часу.

Резидентом даної країни вважається будь-яка людина, котра має основне місце проживання у даній країні, незалежно від її громадянства (підданства та паспортного статусу).

Економічні угоди являють собою будь-який обмін вартості, тобто передачу права власності на економічний товар, надання економічної послуги або перехід права власності на активи від резидента даної країни до резидента іншої країни.

Будь-яка угода має дві сторони. З точки зору даної країни ці сторони визначаються таким чином:

кредит - це відплив вартостей за кордон, за які мають надійти платежі у дану країну; кредит, таким чином, формується за рахунок експорту товарів та послуг, іноземних інвестицій в економіці даної країни, грошових коштів, які розміщені на рахунках у банках даної країни нерезидентами, а також різноманітних кредитів, наданих країні з-за кордону;

дебет - це прилив вартостей з-за кордону до даної країни, за які її резиденти мають платити за кордон; дебет, таким чином, формується за рахунок імпорту, закордонних інвестицій, грошових коштів, які розміщені за кордоном резидентами даної країни, кредитів, що надані нерезидентам, а також за рахунок коштів, що йдуть на погашення кредитів за кордон.

Згідно принятих у міжнародній практиці принципів ділової бухгалтерії будь-яке збільшення активів або зменшення зобов’язань відбивається у дебеті, а зменшення активів або збільшення пасивів - у кредиті балансу. Дебетова сторона платіжного балансу відповідає поняттю «платежі», «витрати» і тому цифри, що відносять на неї, супроводжуються знаком «мінус» (-). Кредитова сторона відповідає поняттю «надходження», «доходи» і цифри, що відносять на неї, або супроводжуються знаком «плюс» (+), або находяться без будь-якого знаку. Загальна сума кредиту повинна дорівнювати загальній сумі дебету платіжного балансу.

Розглянемо структуру платіжного балансу. В залежності від характеру операцій платіжні баланси включають два основних розділи: 1 - «Платіжний баланс по поточних операціях», або «Поточний платіжний баланс» (current-account balance); 2 - «Баланс руху капіталів, (короткострокові та довгострокові операції) та кредитів» (capital-account). Кожен з цих двох розділів, у свою чергу, поділяється на більш дрібні підрозділи. Розглянемо розділ 1 «Поточний платіжний баланс» або «Рахунок поточних операцій». Його підрозділи, або статі узагальнюють дані про зовнішньоекономічні операції, які здійснювались на умовах, прийнятих у міжнародній практиці угод без відстрочки платежів і не передбачаючих надання або залучення коштів у іноземній валюті у кредитній формі. Він містить, у першу чергу, дані про експорт та імпорт товарів та послуг при вантажних та пасажирських міжнародних перевезеннях, іноземний туризм та платежі за кордон та надходження коштів з інших країн без товарного забезпечення (заробітна плата, проценти, дивіденти).

Розрахунок поточних операцій поділяється на дві частини:

1.1. Платежі та надходження по зовнішньоторгових операціях, або торговий баланс (merchandise trade balance) (рахунок торгівлі). Він містить інформацію про експорт та імпорт товарів (як цивільних, так і військових). Експорт призводить до припливу грошових коштів, отже, він утворює статтю кредиту. Імпотр - до їх відпливу і утворює статтю дебету. Їх баланс називається торговим балансом, або видимим балансом. Такимчином, торговий баланс являє собою чисту вартість експорту тільки товарів за врахуванням їх імпорту. Цей баланс підводиться тільки під статтями торгових потоків, а усі решта статей залишаються «під рискою».

1.2. Баланс послуг та некомерційних операцій, доходи та платежі по інвестиціах (рахунок невидимої торгівлі). Він містить статті, які відбивають: надання або отримання послуг з міжнародних перевезень, страхування, фрахту, туристичних, банківських, консультаційних та ін. видів; виплати та надходження процентів, дивідентів, тощо за отримання або надання кредитних послуг. Статті кредиту утворює невидимий експорт, статті дебету - невидимий імпорт. Таким чином, баланс невидимої торгівлі являє собою чисту вартість експорту послуг за врахуванням їх імпорту плюс надходження від інвестицій за кордоном за вирахуванням виплат за наданні інвестиції плюс сальдо трансфертних платежів.

Баланс рахунку поточних операцій утворюється шляхом сумування двох балансів - торгового та балансу невидимої торгівлі.

Розглянемо розділ 2 «Баланс руху капіталів та кредитів», або, як його інколи називають «Рахунок по зовнішньоторгових угодах з активами та пасивами». Статті цього розділу платіжного балансу відбивають зміни вартості фінансових активів та зобов’язань країни в результаті зовнішньоекономічних операцій, які передбачають перехід права власності. Інакше кажучи, рахунок капіталу призначений для визначення зведених результатів операцій з фінансовими активами та пасивами, які здійснювались резидентами та їх іноземними діловими партнерами за певний період часу. Рахунок капіталуподіляється на дві основні частини:

2.1. Рахунок руху довгострокового капіталу, або прямі інвестиції та інші довгострокові капітальні вкладення. Основними статтями руху довгострокового капіталу (long-term capital) є прямі інвестиції та позики. При цьому інвестиції, які вкладаються іноземними громадяними або фірмами в економіку даної країни (наприклад, спорудження південнокорейською компанією свого автомобільного заводу в Україні), являють собою статтю кредиту. Проте, репатріація отриманого від цієї інвестиції прибутку утворює дебетову статтю невидимого імпорту. Капіталовкладення, які здійснюються резидентами за кордон, утворюють статтю дебету, а переказ з-за кордону прибутків по них - кредитову статтю невидимого експорту.

Об’єднаний баланс рахунку поточних зовнішньоекономічних операцій та довгострокового капіталу утворює основний, або базисний баланс (basic balance). Базисний баланс є мірою довгострокової міжнародної економічної стабільності країни. Він приблизно відбиває продуктивність праці, забзпеченість ресурсами та факторами виробництва, переваги покупців, міжнародну конкурентоспроможність. Відношення до економіки в аспекті надійності інвестицій тощо.

2.2. Рахунок руху короткострокового кпіталу (shot-term capital), або інші короткострокові капіталовкладення. Він відбиває фонди (інструменти грошового ринку), які переміщуються в результаті реальних угод (наприклад, у вигляді платежів з експорту та імпорту), а також рух у результаті операцій з довгостроковим капіталом (наприклад, відплив для оплати прямих капіталовкладень та приплив в результаті отримання доходів від закордонних інвестицій). Крім цього, рух короткострокового капіталу відбиває спекулятивні потоки, зв’язані з прагненням господарюючих суб’єктів зіграти на міжкраїнній різниці у рівні короткострокової процентної ставки або на зміні валютних курсів, та потоки в результаті політичної нестабільності.

За балансом руху капіталів та кредитів йде стаття «Помилки та пропуски», яка необхідна для вирівнювання дебету та кредиту. У статистичному обліку платіжного балансу відомості про експорт можуть надходити із митних запасів, а сама оплата може здійснюватись їз іншого джерела. Крім того, у записах операцій можуть бути помилки, а багато позицій взагалі повинні оцінюватись приблизно, наприклад, витрати туристів, що відвідали країну. Саме це і викликає необхідність включення у статистичний облік платіжного балансу особливого рахунку «Помилки та пропуски».

Після цього рахунку йдуть статті, які відбивають державне фінансування у платіжному балансі:

• стаття «Дублюючі пункти», яка належить до певних змін державних резервів; ця стаття містить інформацію щодо переоцінки золотовалютних резервів, розподіл та використання СПЗ (СДР, SDR), рух золотовалютного резерва;

• стаття «Виключне фінансування», яка відбиває надзвичайні джерела покриття сальдо;

• стаття «Зобов’язання, які являють резерви іноземних держав», відбиває претензії іноземних державних організацій до активів даної держави;

• стаття «Загальна зміна резервів» даказує зміни у резервних запасах країни, причому не у резервах як таких, а лише зміни їх вартості або величини.

Нижче наводиться схема платіжного балансу, розроблена МВФ, і яка у загальних рисах повторює систему побудови статей платіжних балансів провідних країн з деякими змінами. Ці зміни роблять схему більш універсальною, що дозволяє порівнювати баланси розвинених країн та країн, що розвиваються. Аналізуючі вихідні дані, надані країнами, експерти МВФ вносять уточнення, використовують неофіційні публікації, перегруповують статті платіжних балансів та виконують інші коректуючі дії, що дає можливість судити про масштаби досліджувальних процесів.

Класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ.

А. Поточні операції

Товари

Послуги

Доходи від інвестицій

Інші послуги та доходи

Приватні односторонні перекази

Державні односторонні перекази

Разом А: БАЛАНС ПОТОЧНИХ ОПЕРАЦІЙ

В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал

Прямі інвестиції

Портфельні інвестиції

Інший довгостроковий капітал

Разом: А + В: БАЗИСНИЙ БАЛАНС

С. Інший короткостроковий капітал

D. Помилки та пропуски

Разом: A + B + C + D (відповідає концепції ліквідності у США)

Е. Балансуючі статті

Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл та використання СДР

Рух золотовалютного резерву

Надзвичайні джерела покриття сальдо

Зобов’язання, які утворюють валютні резерви іноземних офіційних органів

Разом: A + B + C + D + E (відповідає концепції офіційних розрахунків у США)

F. Підсумкова зміна резервів

Золото

СПВ ( СДР, SDR )

Резервна позиція у МВФ

Іноземна валюта

Інші вимоги

Кредити МВФ

При складанні платіжного балансу його статті підрозділяють на основні та балансуючі. До основних відносяться статті, в яких відбиваються операції, що впливають на остаточний результат платіжного балансук та є відносно самостійними: поточні операції та рух довгострокового капіталу. До балансуючих статей належать операції, які не мають самостійності або мають обмежену самостійність. Ці статті характеризують методи та джерела врегулювання сальодо платіжного балансу та включають рух валютних резервів, зміну короткострокових активів, окремі види іноземної допомоги, зовнішні державні позики, кредити міжнародних валютно-фінансових організацій тощо.

Поділ платіжного балансу на основні та балансуючі статті є загальновизначеним методом визначення його дефіциту (balance-of-payments deficit) або активу, надлишку (balance-of-payments surplus). Сальдо, яке утворюється по основних статтях, покривається за допомогою балансуючих статей. Таким чином, формально платіжний баланс зрівноважений. При цьому саме сальдо основних статей прийнято називати сальдо платіжного балансу.

Якщо платежі перевищують надходження по основних статтях, то виникає проблема погашення дефіциту за рахунок балансуючих статей. Традиційнодля цього використовуються позики та ввезення підприємницького капіталу. Це - тимчасовий метод балансування платіжного балансу, оскільки країни-боржники зобов’язані виплачувати високі проценти та дивіденти, а також суму позики. Існує і небезпека того, що іноземні кредитори одночасно у майбутньому можуть у масовому масштабі вилучити свої внески. Новим способом покриття пасивного сальдо балансу є короткострокові кредити по угодах «croh», які взаємно надаються центральними банками у національній валюті.

Для покриття тимчасового дефіциту платіжного балансу МВФ надає країнам-членам МВФ резервні (безумовні) кредити (у межах 25% їх квот).

Промислово розвинені країни мобілізують для погашення дефіциту платіжного балансу кошти на світовому ринку позикових капіталів у вигляді кредитів банківських консорциумів, облігаційних позик.

До тимчасових методів покриття дефіциту платіжного балансу відносяться також пільгові кредити, одержані країною по лінії іноземної допомоги.

Ще однією остаточною альтернативою балансування платіжного балансу є використання країною своїх офіційних золотовалютних резервів (official reserves). Час від часу Центральний банк може продавати частину своїх резервів та купувати на них національну валюту з метою підтримки її обмінного курсу. Таке використання резервів утворює статтю кредиту, тому що резерви нібито надходять на баланс, одночасно залишаючи рахунок резервів. Резерви, таким чином, можуть використовуватись для покриття дефіциту по будь-якій позиції платіжного балансу. І, навпаки, якщо по тій чи іншій статті платіжного балансу утворюється додатнє сальдо, то отримані кошти можна використати для формування резервів, що буде являти собою статтю дебету.

Іншими словами, скорочення офіційних резервів ( яке зображується додатнім значенням у статті офіційних резервів) показує масштаби дефіциту платіжного балансу країни; зріст офіційних резервів (від’ємне значення у статті офіційних резервів) показує величину активного сальдо платіжного балансу. Головним засобом остаточного балансування платіжного балансу є резерви ВКВ; з 70-х років стали використовувати СДР шляхом переказу їх з рахунку однієї країни на рахунок іншої у МВФ; з 1979 року країни-члени ЕВС для покриття тимчасового дефіциту платіжного балансу використовують також ЕКЮ (ECU).

Офіційні резерви будь-якої країни обмежені. Тому сталі або тривалі дефіцити платіжних балансів, які повинні фінансуватись за рахунок цих резервів призведуть до їх вичерпання. Саме це викликало встановлення жорстких границь, у яких золотовалютні резерви можуть використовуватись для покриття дефіциту балансу. Крім того, якщо резерви використовуються надто швидкими темпами, то може виникнути криза довіри. У цьому випадку країні доведеться вжити спеціальних заходів для коректування платіжного балансу. Ці заходи можуть потягнути за собою хворобливу перебудову на макроекономічному рівні, використання торгових бар’єрів та аналогічних обмежень або зміну міжнародної вартості національної валюти.

Остатлчним засобом погашення дефіциту платіжного балансу є і іноземна допомога у формі субсидій та дарунків.

Допоміжним засобом балансування платіжного балансу є продаж іноземних та національних цінних паперів на іноземну валюту. Наприклад, США частково погашають пасивне сальдо свого платіжного балансу, розміщуючи облігації скарбниці у центральних банках інших країн.

Платіжний баланс є одним з об’єктів державного регулювання. Хоча платіжні баланси не можуть бути постійно активними або пасивними, поляризація їх стану збільшує нестабільність валютних курсів, переливи капіталу, особливо «Гарячих грошей», негативно впливає на грошовий обіг і, у кінцевому рахунку, на економіку. Стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу через автоматичний процес цінового регулювання діє слабо. Тому відновлення рівноваги міжнародних розрахунків вимагає цілеспрямованих державних заходів. Зрівноваження балансу міжнародних розрахунків є однією з головних цілей економічної політики держави поряд із забезпеченням високих темпів економічного зросту, боротьбою з інфляцією та безробіттям.

Державне регулювання платіжного балансу - це сукупність економічних, у тому числі, валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів, спрямованих на формування основних статей платіжного балансу.

Існують три основних шляхи ліквідації надлишку або дефіциту платіжного балансу:

1) зупинити потоки торгівлі та капіталу;

2) скоректувати внутрішні економічні перекоси;

3) примусово або дозвільно добитися зміни курсу валюти.

Зрозуміло, що не тільки ринкові сили визначають торгівлю та рух капіталу між країнами. Уряди можуть утворювати стимули та перешкоди, переслідуючи власні цілі або під тиском лоббістів, і вони, зазвичай цим користуються. Навіть при обмеженому рівні державного втручання може виникати стан нерівноваги, що призводить до більшого втручання. Припинення або переривання торгівлі або руху капіталу - лише косметичний засіб усунення нерівноваги, причому спочатку необхідно точно встановити, що приймається за надлишок або дефіцит, а також виробити стратегію вирівнювання балансу. Існують чисельні засоби переривання або скорочення торгівлі за рахунок руху капіталу, наприклад, субсидії, тарифи, квоти та обмеження на вивіз дивідентів. Уряди можуть втручатись з метою підтримки своєї валюти шляхом продажу та купівлі іноземної валюти, введення декількох валютних курсів тощо.

Другим із зазначених шляхів відновлення рівноваги платіжного балансу є усунення перекосів у внутрішній економіці. Інфляція є одним із основних джерел дефіциту платіжного балансу. Темп інфляції можна зменшити завдяки жорсткій грошовій та фінансовій політиці, високим процентним ставкам, контролю за зарплатою та цінами. Але цей шлях тягне за собою економічний застій та безробіття, які непопулярні політично. Можна також урізноманітнити експорт шляхом індустріалізації та перерозподілу ресурсів на продукцію, більш конкурентоздатну на світовому ринку. Можна сприяти виробництву продукції, здатної конкурувати з імпортною, якщо ще економічно виправдано.

Третій шлях - це можливість зміни валютного курсу з метою відновлення рівноваги у платіжному балансі. Багато країн розцінюють саме платіжний баланс як ключовий фактор прийняття рішення про доцільність чи необхідність зміни курса їх валюти. Аналітики вважають, що зниження курсу або девальвація національної валюти роблять вітчизняну продукцію менш дорогою на міжнародних ринках, розширюючи тим самим експорт. Одночасно девальвація робить більш дорогими імпортні товари, а це веде до зниження попиту і, отже, до скорочення імпорту.

Новим явищем з середини 70-х років стали спроби вироблення принципів колективного регулювання балансу міжнародних розрахунків, зокрема, на регулярних зустрічах на вищому рівні країн «G - 7» - великої «сімки».

До міждержавних заходів регулювання платіжних балансів належать такі:

1) узгодження умов експортних кредитів;

2) двосторонні урядові кредити, короткострокові взаємні кредити центральних банків у національних валютах за угодами «своп»;

3) кредити міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій, перш за все МВФ.

8.Групи країн у міжнародній економіці.

У світі існує біля 200 країн, різноманітних за рівнем економічного, соціального та політичного розвитку. Для зручності аналізу досягнень та перспектив подальшого розвитку країн, вивчення та обміну досвідом економічного реформування зручно використовувати їх певну класифікацію.

Найбільш повне уявлення про групи країн у світовій економіці дає інформація міжнародних організацій, членами яких є більшість країн світу - Організації Об’єднаних Націй, Міжнародного валютного Фонду та Світового банку. Оцінка цими організаціями груп країн у міжнародній економіці дещо відрізняється одна від одної оскільки неоднаковою є кількість країн - членів цих організацій (ООН-185, МВФ - 181, Світовий банк - 180), а міжнародні організації аналізують стан економік лише тих країн, що є членами цих організацій. До того ж деякі з країн-учасниць міжнародних організацій не надають достатньо повну інформацію про свою економіку, або надають її несвоєчасно. Це не дає таким країнам можливість фігурувати в оціночній шкалі, що складається експертами міжнародних організацій. Нарешті, будь-яка класифікація відображає певні цілі та завдання, що їх ставить перед собою кожна з міжнародних організацій. Наприклад, ООН основну увагу зосереджує на соціальних і демографічних аспектах розвитку країн. Для Світового банку найбільш важливою є оцінка рівню економічного розвитку тощо.

Виділення країн у групи чи підгрупи передбачає врахування особливостей їх історичного, економічного, політичного та культурного розвитку.

Звичайно у групи країн у міжнародній економіці об’єднують країни, які мають спільні або схожі характеристики економічного розвитку, однотипну інституціональну структуру господарського управління, подібні принципи організації виробництва та спільні проблеми, що стоять перед країнами.

На підставі зазначених ознак, у міжнародній практиці країни світу класифікуються за трьома основними групами: промислово розвинені, або індустріальні країни, країни, що розвиваються та країни з перехідною економікою. Така класифікація була прийнята для зручності аналізу в ЕКОСОС (Економічній та соціальній раді ООН). Часто вказані класифікаційні групи визначають ще як країни “першого” світу (ПРК), країни “другого” світу (країни з перехідною економікою) і, нарешті, країни “третього” світу ( країни, що розвиваються).

Також у різноманітних дослідженнях стану та проблем розвитку економік країн зустрічаються ще й такі класифікації: за рівнем доходу на душу населення (класифікація Світового банку); за експертними характеристиками, що відображають ступінь відкритості країни для світового ринку; за географічними ознаками; за рівнем зовнішнього боргу.

Класифікація за станом соціально-економічного розвитку, прийнята ООН:

1. Промислово розвинені, або індустріальні країни (industrial countries) (ПРК) - це 24 високорозвинені країни, питома вага яких у світовому ВНП складає 54,6% (табл.1). Найбільш потужну групу серед цих країн складають країни так званої Великої Сімки (Групи 7) США, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія, Канада. Ці держави виробляють 47% світового ВНП і зосереджують у своїх руках 51% міжнародної торгівлі. Сюди ж входять усі 15 країн - членів Європейського союзу, а також країни - члени ЄАВТ.

Таблиця 1.

Промислово розвинені країни та їхні групи.

Країни	Кіль-кість	Класифікаційна економічна ознака
Австрія, Австралія, Бельгія, Великобританія, Данія, Греція, Голландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Сан-Марино, США, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, Японія	24	Індустріальні країни (країни першого світу)
Великорбританія, Італія, Канада, Німеччи- на, США, Франція, Японія	7	“Велика сімка”, най- більш розвинені промислові країни.
Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція.	15	Країни - члени Євро- пейського союзу.

2. Країни з перехідною ринковою економікою (economies/countries in transition) - 28 країн Центральної та Східної Європи та колишнього СРСР, де відбувається перехід від адміністративно-командної системи до ринкової економіки. (табл. 2)

Серед цієї групи країн є також більш потужна підгрупа, що має суттєві досягнення у процесі реформування власних економік. Це так звана “група просунутих країн”, до якої належать: Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія. Економіки цих країн стабілізувалися після пореформленого падіння у 1994 році, а з 1995 року зростають у середньому на 5-6 %, щорічно. Певні досягнення від проведення економічних реформ мають ще деякі країни цієї класифікаційної групи, такі як Болгарія, Румунія, Албанія (після 1992 року), держави Прибалтики (особливо Естонія). Цей факт дає підстави міжнародним аналітикам виділяти їх в окрему підгрупу країн, що наближаються до групи просунутих. Решта частка держав з групи країн з перехідною економікою (країни СНД і деякі з нових держав на території колишньої Югославії) на сьогодні ще не мають відчутних результатів реформування економіки з точки зору внутрішньої і зовнішньої макроекономічної стабілізації. Їм ще доведеться вирішити складний комплекс проблем щодо створення реальної ринкової економіки та забезпечення стійкого економічного зростання.

Таблиця 2

Країни з перехідною економікою.

Країни	Кіль-кість	Класифікаційна економічна ознака
Албанія, Азербайджан, Беларусь, Боснія та Герцоговина, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Казахстан, Киргизстан, Латвія, Литва, Македонія, Молдова, Монголія, Польща, Росія, Румунія, Словаччина, Словенія, Таджикистан, Туркменистан, Хорватія, Чехія, Угорщина, Узбекистан, Україна, Югославія	28	Країни з перехідними еко-номіками (країни другого світу)
Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія	5	Група просунутих країн
Албанія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія	6	Країни, що наближаються до групи про-сунутих
Азербайджан, Беларусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан, Україна	12	Країни СНД

3. Країни, що розвиваються (develiping cjunries) - це 132 держави Азії, Африки, Латинської Америки. Через їхню велику кількість і різноманітність національних економік ці країни звичайно класифікують з врахуванням їх географічного становища. Але з метою аналізу використовуються й інші ознаки (табл.3) Найчастіше окремо виділяють країни з активним платіжним балансом і країни-імпортери капіталу. Останні у свою чергу поділяються на країни-експортери та країни-імпортери енергоресурсів. Країну вважають експортером енергоносіїв, якщо вона одночасно відповідає таким двом критеріям:

а) виробництво нею первинних енергоресурсів (включаючи кам’яне вугілля, лігніт, сиру нафту, природний газ, гідроенергію та атомну енергію) перевищує власне споживання, як мінімум, на 20 %;

б) експорт енергоносіїв складає не менше, ніж 20 % від загального обсягу експорту.

Найбільш потужну підгрупу країн у цій групі утворюють країни-експортери нафти, країни для яких експорт нафти та газу включно з реекспортом складає щонайменше 50 % експорту товарів і послуг. Це Народна Республіка Конго, Іран, Ірак, Лівія, Нігерія, Оман, Саудівська Аравія, Трінідад і Тобаго, Об’єднані Арабські Емірати та Венесуела. Зазначеним критеріям відповідає також Росія, проте через обмеженість даних вона практично не фігурує у відповідних економічних довідниках, що їх систематично друкують міжнародні економічні організації.

Серед країн, що розвиваються, які імпортують енергоносії, особливе місце посідають держави з нещодавно сформованим активним сальдо платіжного балансу, досягнутого завдяки успішному експорту готових виробів. Ці держави - Республіка Корея, Сянган, Сінгапур, Тайвань.

У цілому країни, що розвиваються, у сучасних умовах переживають процес їх подальшої економічної диференціації. Сьогодні серед них можна виділити принаймні три рівні економічного розвитку. Найбільш розвинені з країн, що розвиваються, об’єднують у групу “нових індустріальних країн”. Сюди включають найчастіше Аргентину, Бразилію, Мексику, Республіку Корею, Сінгапур, Сянган, Тайвань, Туреччину. Інколи тут згадують Індію і Китай. Критеріями віднесення країн до НІК є такі: питома вага промислової продукції у ВВП повинна становити 30% і більше; готові вироби в експорті - не менше ніж 50 %; дохід на душу населення має складати, як мінімум 1000 дол. США.

Друга, проміжна, група складається з країн, що мають дещо гірші показники стосовно до загального обсягу виробництва та його значення на душу населення. Ці країни, зокрема держави Близького Сходу, характеризуються великою диференціацією галузевих структур, соціальних верств населення та їх положення у суспільстві.

До групи “найменш розвинених країн” належать приблизно 50 країн, що розвиваються. Переважно вони мають вузьку, часто монокультурну структуру господарства, високий ступінь залежності від зовнішніх джерел фінансування заходів у соціально-економічній сфері. А для деяких з найбідніших країн цієї групи зовнішні фінансові надходження визначають міру виживання цих країн у надзвичайно складних економічних і природно-кліматичних умовах.

В ООН існують такі критерії віднесення країн до цієї групи: частка ВВП на душу населення не перевищує 350 дол. США; частка дорослого письменного населення - не більше 20 %, обробна промисловість у ВВП складає не більше 10%.

Таблиця 3

Групи країн, що розвиваються у міжнародній економіці.

Критерій		Кіль- кість	Визначення/перелік країн
За регіонами	Африка	50	Включаючи арабські країни Північної Африки, країни на південь від Сахари, ПАР
	у тому числі Африка на південь від Сахари	45	Африканські країни, за винятком арабських держав, Нігерії та ПАР
	Азія	30	Виключаючи азіатські країни колишньої “рубльової зони”
	у тому числі “нові індустріальні країни”	4	Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань
	Близький Схід та Європа	18	Близькосхідні та Європейські країни, що розвиваються - Мальта, Туреччина та Кіпр
	Західна півкуля	34	Країни Центральної і Латинської Америки
За основним експортним товаром	Паливо	15	Країни, у структурі експорту яких група ЗСКМП (паливо) складала більш, ніж 50% у 1984-1986 рр.
	Непаливні товари	117	Країни, уструктурі експорту яких групи 5-8 СКМТ (промислові товари, сировина, послуги, за деякими винятками) складали більш ніж 50% у 1984-1986 рр.
За фінансовими критеріями	Чисті кредитори	7	Країни, які у 1987 р. надали більше кредитів, ніж отримали, або мали значне позитивне сальдо платіжного балансу у 1968-1987 рр. (Кувейт, Лівія, Оман, Катар, Саудівська Аравія, Тайвань, ОАЕ)
	Чисті боржники	125	Країни, які у 1989 р. Отримали від іноземних урядів або приватних банків більше кредитів, ніж погасили
За рівнем розвитку	Малі країни з низьким доходом	50	Країни з ВНП на душу населення не більш, ніж 695 доларів у 1997 р. за винятком Китаю та Індії
	Найменш розвинуті країни	46	Переважно африканські країни, класифіковані ООН як найменш розвинуті

Слід зауважити, що кардинальні геополітичні зміни, що відбуваються у сучасному світі, потребують перегляду класифікаційних угрупувань з врахуванням новітніх змін. Наприклад, з 1997 року три країни: Ізраїль, Південна Корея та Чехія на підставі досягнених макроекономічних перетворень та результатів розвитку, стали членами ОЕСР, угрупування, що об’єднує найбільш розвинені індустріальні країни світу. Раніше у 1995 р. Сінгапур і Мексика увійшли у групу промислово розвинених країн. Очевидно, це вносить певні зрушення в якісні і кількісні пропорції між різними групами зазначеної класифікації. Але у довідниках з економіки та у відповідній аналітичній літературі такі зміни знаходять відображення з суттєвою часовою затримкою.

Класифікація за рівнем доходу,прийнята Світовим банком.

Одним з найбільш важливих методів класифікації країн у світовій економіці є об’єднання їх у групи за показником величини ВНП на душу населення. Цей економічний параметр прийнятий головним критерієм Світового банку при проведенні ним економічного аналізу та формуванні власної економічної політики. Зокрема, віднесення будь-якої країни до тої чи іншої групи з даної класифікації надає її можливість отримувати при потребі пільгові кредити від Світового банку (і не лише від нього) або безплатну допомогу від розвинених країн та міжнародних організацій.

Згідно з критерієм за рівнем доходу кожна економіка класифікується як економіка з низьким доходом, середнім доходом, який у свою чергу, може бути нижчим середнім та вищим середнім, та економіка з високим доходом.

Статистика Світового банку охоплює 209 країн, що розподіляються на такі групи:

1. - Країни з низьким доходом (low-income countries) - 64 держави, у яких ВНП на душу населення складає 725 доларів або менше;

2. - Країни з середнім доходом (middle-income countries), які діляться на:

2-а) країни з нижчим середнім доходом (lower middle-income countries) - 66 держав з ВНП на душу населення у межах від 726 до 2895 доларів;

2-б) країни з вищим середнім доходом (upper middle-income countries) - 35 держав, в яких ВНП на душу населення складає проміжок 2896-8995 доларів;

3. - Країни з високим доходом (high-income countries) - 44 держави, в яких ВНП на душу населення складає 8995 доларів і вище.

Більшість країн з високим рівнем доходу - це індустріальні, промислово розвинені країни.

У свою чергу, переважна кількість країн, що розвиваються, має низькі доходи на душу населення (за винятком держав - членів ОПЕК і групи НІК). Країни з перехідними економіками групи просунутих і тих, що наближаються до них, характеризуються головним чином вищими середніми доходами. Держави ж СНД - нижчими середніми доходами.

Класифікуючи країни за ступенем відкритості світовому ринку, за основний критерій Світовий банк звичайно приймає частку експорту у ВНП. Економіка будь-якої країни умовно вважається закритою, якщо частка експорту у ВНП складає менше ніж 10% . Для країн з відносно відкритою економікою показник експорту у ВНП має перевищувати 35%. Більшість країн світу є достатньо відкритими для Світового ринку(див. таблицю 4), у тому числі країни з перехідними економіками. В Україні частка експорту у ВНП коливається у проміжку від 20 до 24%

Таблиця 4.

Групи країн у міжнародній економіці за часткою експорту у ВНП

Частка експорту у ВНП (%)	Кіль-кість країн	ВНП (млн.дол.)	Населення (млн.чол.)	ВНП на душу населення (дол.)
менш, ніж 10 10-19 20-24 25-34 більш, ніж 35 дані відсутні	10 27 24 32 70 46	5.205.000 8.448.000 5.270.000 4.233.000 2.129.000 508.000	448 1771 780 2015 414 176	11.610 4,770 6,760 2,100 5,140 2,890