- •Львівський інститут менеджменту Кафедра фундаментальних економічних та природничих дисциплін «Міжнародні економічні відносини»
- •Навчально-методичний план
- •Тема 1. Структура міжнародної економіки
- •1.Міжнародна економіка як складова частина економічної теорії. Предмет та методологія міжнародної економіки.
- •2.Попит та пропозиція у міжнародній економіці.
- •3 Міжнародний поділ факторів виробництва.
- •4.Міжнародний ринок і міжнародний рух товарів.
- •6.Міжнародна економіка та її структура.
- •7. Платіжний баланс та макроекономічна рівновага
- •Тема 2. Теорії міжнародної торгівлі товарами та послугами.
- •1.Теорії міжнародної торгівлі: передумови та причини їх виникнення, їх призначення.
- •2.1. Меркантилістська та неомеркантилістська теорії.
- •2.2.Теорія абсолютних переваг.
- •2.3.Теорія порівняльних переваг.
- •2.4.Теорія розміру країни.
- •2..5.Теорія співвідношення факторів виробництва.
- •2.6.Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва.
- •2.7.“Парадокс Леонтьєва” та його пояснення.
- •Альтернативні теорії міжнародної торгівлі: теорія життєвого циклу товару, теорія перетинаючогося попиту, теорія конкурентних переваг.
- •3.1.Теорія життєвого циклу товару
- •3.2.Теорія подібності країн або теорія перетинаючогося попиту.
- •3.3.Теорія конкурентних переваг
- •Тема 3. Міжнародна торгова політика.
- •1.Свобода торгівлі та протекціонізм. Роль держави у міжнародній торгівлі.
- •2.Інструменти торгової політики. Митні тарифи та мита. Специфічні випадки тарифної політики. Оптимальний тариф. Тарифна квота. Експортний тариф.
- •3.Аргументи за та проти тарифів.
- •4.Економічні наслідки введення тарифів.
- •5.Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі: кількісні обмеження, приховані методи торгової політики, фінансові методи торгової політики.
- •6.Неекономічні методи регулювання.
- •Тема 4. Міжнародна торгівля послугами.
- •1.Міжнародні угоди у сфері послуг. Класифікація послуг.
- •2.Теорії торгівлі послугами.
- •3.Послуги міжнародного транспорту. Міжнародні поїздки.
- •4.Державне регулювання міжнародної торгівлі послугами: регулювання доступу на ринок; обмеження на використання національного режиму.
- •Тема 5. Міжнародний рух капіталу.
- •1.Суть та форми міжнародного руху капіталу.
- •2.Правило Вальраса.
- •4.Портфельні закордонні інвестиції: міжнародні позики та кредити.
- •5.Міжчасова торгівля.
- •6.Особливості сучасного міжнародного руху капіталу.
- •7.Стан та проблеми іноземного інвестування в Україні.
- •Тема 6. Міжнародна міграція робочої сили.
- •1.Суть, види, масштаби та напрямки міжнародної трудової міграції.
- •3.Державне регулювання міграції.
- •4.Україна у світових міграційних процесах.
- •Тема 7. Міжнародна передача технології.
- •1.Міжнародний рух технології. Модель технічного прогресу.
- •2.Динамічні моделі технологічних відмінностей: модель технологічного розриву, модель циклу життя товару.
- •3.Механізми міжнародної передачі технології.
- •4.Міжнародне технічне сприяння.
- •5.Державне регулювання передачі технології.
- •Тема 8. Міжнародна економічна інтеграція.
- •1.Становлення інтеграційних процесів: передумови та цілі інтеграції.
- •2.Типи інтеграційних об’єднань.
- •3.Сучасні інтеграційні угруповання країн. Західноєвропейська інтеграція.
- •4.Економічні наслідки інтеграції країн.
- •Тема 9. Міжнародна валютно-фінансова система. Міжнародні фінансові ринки .
- •1.Світова валютна система: поняття, основні елементи, етапи становлення.
- •2.Європейська валютна система.
- •3.Вартість валюти та валютний курс.
- •4.Міжнародний ринок валют.
- •5.Міжнародний ринок боргових зобов’язань.
- •6.Міжнародний ринок титулів власності.
- •7.Міжнародний ринок фінансових дериватів.
2.Європейська валютна система.
Європейська валютна система (ЄВС) - це визначені правила розрахунків між групою країн-членів ЄС. Це замкнуте валютне угруповання, до складу якого у 1979 р. увійшли: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Данія, Ірландія, Великобританія, Іспанія, а пізніше Ісландія, Португалія, Греція.
ЄВС базується на трьох основних елементах : спеціальній європейській валютній одиниці; механізмі валютних курсів та інтервенцій; механізмі кредитування.
З моменту створення і до 1 січня 1999 року спеціальною європейською розрахунковою одиницею був визнаний ЕКЮ - спеціальний запис на рахунках Європейського фонду валютного співробітництва. Він використовувався як розрахункова база для визначення бюджету ЄС, для розрахунку центральних валютних курсів, як розрахункова і кредитна одиниця між центральними банками, а також як база для розрахунку відхилень різних валютних курсів. Квота національних валют в структурі ЕКЮ визначалася економічним потенціалом країн (їх часткою у сукупному ВНП та товарообігу країни)
З 1 січня 1999 р. в Європі почав діяти Економічний і валютний союз з введенням в обіг єдиної для Євросоюзу валюти - євро. Остаточний список держав, які готові до впровадження євро, був затверджений главами держав і урядів країн на саміті 2 травня 1998 р.у Брюсселі. Згідно з цим списком до монетарного союзу у січні 1999 р. приєдналися 11 з 15 країн Європейського Союзу - Бельгія, Німеччина, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія і Фінляндія. Утрималися від вступу Англія, Швеція, Данія, а Греція не пройшла за макроекономічними показниками.
Отже, з 1 січня 1999 р. євро замінив національні валюти держав у безготівкових розрахунках, а банкноти і монети будуть введені в обіг лише з 1 січня 2002 р.
Механізм валютних курсів та інтервенцій базується на двосторонніх центральних курсах, щодо яких встановлюються допустимі межі коливання. Країни-члени ЄС зобов’язані підтримувати коливання валютних курсів у межах +- 2,25%, за винятком італійської ліри, коливання якої можуть досягти +- 6%. Після кризи 1993 р. межі коливання розширились до 15% для усіх валют, крім німецької марки і гульдена, для яких зберігся рівень +-2,25%. Підтримують валюти в цих межах за допомогою валютних інтервенцій центральних банків.
Інтервенції центральних банків для підтримання двосторонніх валютних курсів в межах допустимих коливань повинні проводитись у валютах-учасницях. Але, оскільки центральні банки не тримають у своїх портфелях валюти країн ЄС, то вони змушені в рамках ЄВС погоджувати взаємні найкороткостроковіші кредитні лінії без обмеження сум. Залік зустрічних вимог проходить через Європейський фонд валютного співробітництва. Центральні банки зобов’язані депонувати в цьому Фонді 20% своїх золотовалютних запасів і їм надається еквівалентна вартість в європейській валютній одиниці. Якщо після інтервенції є залишки, то про це повідомляється Фонду, який проводить кліринг цих сальдо.
Механізм кредитування визначає умови надання кредитної фінансової допомоги тим урядам, котрі відчувають фінансові труднощі у підтримуванні ринков