
- •Львівський інститут менеджменту Кафедра фундаментальних економічних та природничих дисциплін «Міжнародні економічні відносини»
- •Навчально-методичний план
- •Тема 1. Структура міжнародної економіки
- •1.Міжнародна економіка як складова частина економічної теорії. Предмет та методологія міжнародної економіки.
- •2.Попит та пропозиція у міжнародній економіці.
- •3 Міжнародний поділ факторів виробництва.
- •4.Міжнародний ринок і міжнародний рух товарів.
- •6.Міжнародна економіка та її структура.
- •7. Платіжний баланс та макроекономічна рівновага
- •Тема 2. Теорії міжнародної торгівлі товарами та послугами.
- •1.Теорії міжнародної торгівлі: передумови та причини їх виникнення, їх призначення.
- •2.1. Меркантилістська та неомеркантилістська теорії.
- •2.2.Теорія абсолютних переваг.
- •2.3.Теорія порівняльних переваг.
- •2.4.Теорія розміру країни.
- •2..5.Теорія співвідношення факторів виробництва.
- •2.6.Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва.
- •2.7.“Парадокс Леонтьєва” та його пояснення.
- •Альтернативні теорії міжнародної торгівлі: теорія життєвого циклу товару, теорія перетинаючогося попиту, теорія конкурентних переваг.
- •3.1.Теорія життєвого циклу товару
- •3.2.Теорія подібності країн або теорія перетинаючогося попиту.
- •3.3.Теорія конкурентних переваг
- •Тема 3. Міжнародна торгова політика.
- •1.Свобода торгівлі та протекціонізм. Роль держави у міжнародній торгівлі.
- •2.Інструменти торгової політики. Митні тарифи та мита. Специфічні випадки тарифної політики. Оптимальний тариф. Тарифна квота. Експортний тариф.
- •3.Аргументи за та проти тарифів.
- •4.Економічні наслідки введення тарифів.
- •5.Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі: кількісні обмеження, приховані методи торгової політики, фінансові методи торгової політики.
- •6.Неекономічні методи регулювання.
- •Тема 4. Міжнародна торгівля послугами.
- •1.Міжнародні угоди у сфері послуг. Класифікація послуг.
- •2.Теорії торгівлі послугами.
- •3.Послуги міжнародного транспорту. Міжнародні поїздки.
- •4.Державне регулювання міжнародної торгівлі послугами: регулювання доступу на ринок; обмеження на використання національного режиму.
- •Тема 5. Міжнародний рух капіталу.
- •1.Суть та форми міжнародного руху капіталу.
- •2.Правило Вальраса.
- •4.Портфельні закордонні інвестиції: міжнародні позики та кредити.
- •5.Міжчасова торгівля.
- •6.Особливості сучасного міжнародного руху капіталу.
- •7.Стан та проблеми іноземного інвестування в Україні.
- •Тема 6. Міжнародна міграція робочої сили.
- •1.Суть, види, масштаби та напрямки міжнародної трудової міграції.
- •3.Державне регулювання міграції.
- •4.Україна у світових міграційних процесах.
- •Тема 7. Міжнародна передача технології.
- •1.Міжнародний рух технології. Модель технічного прогресу.
- •2.Динамічні моделі технологічних відмінностей: модель технологічного розриву, модель циклу життя товару.
- •3.Механізми міжнародної передачі технології.
- •4.Міжнародне технічне сприяння.
- •5.Державне регулювання передачі технології.
- •Тема 8. Міжнародна економічна інтеграція.
- •1.Становлення інтеграційних процесів: передумови та цілі інтеграції.
- •2.Типи інтеграційних об’єднань.
- •3.Сучасні інтеграційні угруповання країн. Західноєвропейська інтеграція.
- •4.Економічні наслідки інтеграції країн.
- •Тема 9. Міжнародна валютно-фінансова система. Міжнародні фінансові ринки .
- •1.Світова валютна система: поняття, основні елементи, етапи становлення.
- •2.Європейська валютна система.
- •3.Вартість валюти та валютний курс.
- •4.Міжнародний ринок валют.
- •5.Міжнародний ринок боргових зобов’язань.
- •6.Міжнародний ринок титулів власності.
- •7.Міжнародний ринок фінансових дериватів.
4.Міжнародне технічне сприяння.
Міжнародне технічне сприяння є різновидом міжнародної передачі технології. Полягає воно у наданні країнам сприяння в сферах технології процесів, продуктів чи управління. Технічне сприяння спрямоване передовсім на підвищення технологічного рівня країн, що розвиваються, і країн перехідного до ринку періоду з метою прискорення їх розвитку та формування основ розвинутої ринкової економіки. Таке сприяння можливе як у технічній, так і в економічній чи інших сферах. У економічній сфері воно надається найчастіше в розробленні програм економічного розвитку, статистики, грошової та бюджетної політики, техніко-економічного обгрунтування окремих проектів тощо. Серед організаційних видів технічного сприяння можна виділити технологічні гранти та співфінансування технічного сприяння.
Технологічні гранти - це безоплатна передача технології, технологічно містких товарів чи фінансових засобів для купівлі технології, навчання та підготовку персоналу, адаптації її до місцевих умов. Отримувач не бере ніякої фінансової участі в проекті, а лише виконує організаційні функції з приймання і розміщення технічної допомоги. Донор має право брати участь через своїх представників у розподілі допомоги і нагляді за її ефективним використанням.
Співфінансування технічного сприяння передбачає часткову участь отримувача технології у фінансуванні та організаційне забезпечення її розміщення і реалізації.
Залежно від кількості країн, що беруть участь у проекті, розрізняють одностороннє та багатостороннє технічне сприяння.
Двостороннє технічне сприяння здійснюється за угодами між урядами двох країн. Як правило, такі угоди укладаються між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, і стосуються здебільшого невеликих проектів, а у економічній та фінансовій сферах - підготовки і перепідготовки кадрів, комп’ютерного забезпечення, виконання експертиз тощо. Фінансує такі угоди переважно країна-донор, але певні витрати може мати і країна, яка приймає технічну допомогу.
Багатостороннє технічне сприяння передбачає здійснення спільних проектів декількома країнами щодо однієї країни-отримувача. До багатостороннього належить і технічне сприяння по лінії міжнародних організацій, що фінансується за рахунок внесків країн-членів програми надання допомоги. Так надаються технології та технічне обладнання, здійснюються консультації та експертизи. Прикладом багатостороннього технічного сприяння є програми технічної допомоги, які здійснює Світовий банк, МВФ та інші міжнародні організації.
5.Державне регулювання передачі технології.
Кожна країна намагається утримати передову технологію у національних рамках шляхом накладання явних та прихованих заборон або обмежень на її вивезення, розуміючи, що забезпеченість нею є головною опорою у конкурентній боротьбі на світовому ринку. З міркувань національної безпеки, політичних та ідеологічних мотивів контролюється передача воєнної технології та технології подвійного призначення. Багато країн обмежують імпорт технології з метою обмеження іноземної конкуренції і збереження робочих місць.
У міжнародній практиці жорсткого регулювання міжнародної передачі технології немає. Окремі угоди, програми та міжнародні організації обумовлюють правила поведінки та стимулюють розвиток ринку технологій. Зокрема, угода ВТО про пов'язані з торгівлею аспекти прав на інтелектуальну власність є міжнародним правовим документом, що регулює відносини (торгівлю) інтелектуальної власності стосовно копірайту, торгової марки та знаку, географічної назви і промислового дизайну. Угодою визначені стандарти з охорони інтелектуальної власності для країн - членів ВТО. Згідно з цією угодою країни - члени ВТО повинні дотримуватись Паризької конвенції по захисту прав індустріальної власності та Бернської конвенції по захисту авторських прав на твори мистецтва та літератури. Водночас, угода не забороняє країнам запроваджувати жорсткіші вимоги до дотримання прав на інтелектуальну власність.
МОІВ - міжнародна організація з інтелектуальної власності (WIPO). Це спеціалізоване агентство системи ООН, що пов'язане з питаннями технології. Шляхом розвитку багатосторонньго співробітництва, сприяє захисту інтелектуальної власності - промислової власності (винаходів, торгових марок, промислового дизайну), копірайту на твори літератури і мистецтва, фотографії, відео- та звукозапису. Слідкує за дотриманням Паризької та Бернської конвенцій.
Програма розвитку ООН - ПРООН (UNDP) створена у 1965 році для сприяння у розвитку країнам, що розвиваються (членам ООН) шляхом надання їм технічної допомоги у галузі передачі і адаптування технології, розробки природніх ресурсів, сприяння підприємництву та вирішенні соціальних питань. Є основним джерелом багатостороннього фінансування технічної допомоги і розвитку країн - членів ООН.