6.Особливості сучасного міжнародного руху капіталу.

Ще наприкінці 80-х років характерною особливістю світового господарства стало одночасне утворення у багатьох країнах як відносного надлишку капіталу, так і потреби залучення додаткових капіталів для роз­витку нових галузей. Тому більшість держав виступає одночасно і експор­тером, і імпортером капіталу.

Залежно від стану балансу ввезення і вивезення іноземних інвес­тицій можна виділити групи країн:

а) які переважно вивозять (нетто-інвестори);

б) які приймають;

в) в яких є приблизна рівновага в цьому процесі.

До першої групи належать Японія, Франція, Німеччина; до дру- гої - Iрландія, Португалія, Iталія, Великобританія, Туреччина, більшість кра­їн, що розвиваються, а починаючи з 1985 р., і США; до третьої - решта країн Західної Європи, Канада. Цей поділ є дещо умовним, оскіль­ки всі країни одночасно як приймають, так і експортують інвестиції.

Характерними рисами сучасного стану міжнародного руху капіталів є:

а) Збільшилась кількість країн  членів іноземного інвестування. До традиційних міжнародних інвесторів (США, Японія, країни ЄС) додались Південна Корея, Тайвань, Китай та інші.

б) Розширився потік іноземних інвестицій. Спонукальними моти­вами для них є отримання доступу до найновіших технологій, наближен­ня виробництва до ринків збуту, обхід протекціоністських бар’єрів, еконо­мія на податках, зниження витрат на охорону довкілля тощо.

в) За останній час змінилися характер, форми та напрямки міжна­родної міграції капіталу. Зросла роль держави у вивезенні капіталу. Дер­жава сама стає інвестором за кордоном, підтримує і стимулює приватні інвестиції, контролює міграцію капіталів, через міжнародні організації створює сприятливі умови для діяльності своїх інвесторів за кордоном. Посилюється міграція приватного капіталу. На міжнародному ринку капі­талів значно переважають портфельні інвестиції.

г) Змінилось розміщення інвестицій у регіонах світового госпо­дарства. Якщо до Другої світової війни більша частина експортних капі­талів спрямовувалась у колонії та інші відсталі країни, то сьогодні близь-ко 3/4 закордонних інвестицій припадає на розвинуті країни. Викликано це значною мірою бурхливим розвитком НТП в цих країнах, що вимагає вкладання великих капіталів, а також розпадом колоніальної системи та боротьбою молодих держав за свою економічну незалежність.

д) Активно почали використовуватися кредитні відносини між постсоціалістичними і слаборозвиненими країнами. Причому, з одного бо­ку, постсоціалістичні країни стали кредиторами слаборозвинутих країн, а з іншого боку, - позиковцями країн Заходу. В останні роки екссоціаліс­тичні країни почали заохочувати прямі іноземні інвестиції на власній території.

Для залучення іноземного капіталу до розвитку національної еко­номіки країни використовують різні методи, серед яких:

• позикові стимули - встановлення прямих позикових пільг або зниження податку тощо;

• фінансові методи - надання кредитів, субсидій, позик;

• нефінансові методи - надання інформаційної допомоги, допо­мога в управлінні, створення спеціальних економічних зон тощо.

е) Велику роль в міжнародному русі капіталів відіграють трансна­ціональні банки (ТНБ) та транснаціональні корпорації (ТНК).

Транснаціональні банки - це великі банки, що досягнули такого рівня міжнародної концентрації та централізації капіталу, який дає змогу їм брати участь в економічному розділі світового ринку позикових капіта­лів та кредитно-фінансових послуг

Транснаціональні корпорації - це концерни, національні за капі­талом та контролем, але міжнародні за сферою діяльності.