Предмет «Фармакология с рецептурой»

Специальность «Сестринское дело»

Семестр 1

ЛЕКЦИЯ 1

Тема: Введение в фармакологию. Общая рецептура.

Виды лекарственных форм.

ФАРМАКОЛОГИЯ - дословно наука о лекарствах от

греческого Pharmacon лекарство и logos - учение

Ф. - медико-биологическая наука, изучающая взаимодействие

лекарственного вещества с организмом человека и последствия применения лекарств.

Фармакология является основой лекарственного лечения.

Перед медицинским работником - врачем, фельдшером,акушеркой стоят две главных задачи:

1. определить заболевание, проблемму пациента

2. осуществить правильное лечение

Больного человека в первую очередь интересуют средства и методы лечения заболевания.

Поэтому знание фармакологии медицинскому работнику абсолютно необходимо.

Фармакология тесно связана с биологией, анатомией, физиологией, биохимией, микробиологией, с клиническими

дисциплинами и оказывает огромное влияние на их развитие.

С помощью ЛВ изучают сложные процессы в организме и управ

ляют ими.

Фармакология это единственная наука, которая связывает

общебиологические науки с практической медициной.

Находясь на низших ступенях эволюции человек уже

использовал для лечения болезней лекарства. Первые лекарства выделяли из природных источников: вначале использовали растения, обработанные простейшими способами

( порошки, настои, отвары, Древнеримский врач К.Гален

готовил для лечения больных спиртовые вытяжки из растений- настойки и экстракты, вследствие чего эти лекар

ства и по сей день называются «галеновыми препаратами»)

впоследствии в 1Х веке научились выделять из растений химически чистые вещества- алкалоиды и гликозиды.

АЛКАЛОИДЫ - это лекарственные вещества растительного

происхождения,имеющие слабощелочные свойства, очищенные

от баластных веществ, которые можно применять не только

внутрь или наружно,но и в иньекциях.

К концу 1Х века было выделено около 30 алкалоидов-

из опийного мака был получен морфин ( применяется как

обезболивающее), из плодов кофе и чая был выделен коффеин

( применяют для повышения АД и стимуляции дыхания),Из растения красавки или белладона был выден атропин, который очень широко применяется в медицине и тд.

Многие препараты получают из животных тканей (гормоны,

ферменты, напр. Инсулин для лечения больных сахарным

диабетом впервые был выделен из поджелудочной железы

коров и овец), из минералов получают соли, кислоты, из

грибов и микроорганизмов получают антибиотики, вакцины, сыворотки.

Предмет фармакологии- создание новых лекарственных

веществ и изучение их действия на организм человека.

Основными путями создания препаратов являются:

1.Получение препаратов из растений, животных и минералов

2. Выделение активных веществ из грибов и микроорганизмов

3. Направленный синтез, основанный на знании свойств биологически активных веществ

4. эмпирический поиск (метод проб и ошибок)

Прежде чем лекарство может быть использовано в медицине, оно проходит ряд этапов:

1.СОЗДАНИЕ

2.ДОКЛИНИЧЕСКИЕ ИСПЫТАНИЯ НА ЖИВОТНЫХ

3. КЛИНИЧЕСКИЕ ИСПЫТАНИЯ НА БОЛЬНЫХ

4. РЕГИСТРАЦИЯ В ГОСУДАРСТВЕННОМ ФАРМАКОЛОГИЧЕСКОМ ЦЕНТРЕ МЗ УКРАИНЫ

5. ВНЕДРЕНИЕ В КЛИНИКУ

Фармакологический центр МЗ Украины проводит регистрацию не только новых препаратов, но и всех ввозимых в Украину препаратов.

За последние годы рынок лекарственных средств значительно увеличился. К настоящему времени в Украине зарегестрировано свыше 8000 лекарственных препаратов,

значительно увеличилось число зарубежных фирм, которые

поставляют лекарства в нашу страну.

В 2002 году издана Государственная Фармакопея Украины.

ФАРМАКОПЕЯ- книга, содержащая сведения о всех лекарствах,

разрешенных к использованию на территории Украины, об

их физико-химических свойствах, содержит высшие разовые

и суточные дозы всех лекарств, методы контроля за каче

ством лекарств, содержит списки ядовитых, наркотичес

ких и сильнодействующих лекарственных средств

Существует и Международная Фармакопея, рекомендованная

ВОЗ, в ней приведены названия лекарств в соответствии

с латинской химической номенклатурой.

Лекарства делятся на официнальные- изготовленные на

фабриках (заводах) и магистральные- готовятся в аптеке

по рецепту врача.

АПТЕКА - в переводе с греческого склад- учреждение

для хранения, приготовления и отпуска лекарств, хранения и отпуска лечебных минеральных вод, перевязочных материа

лов, предметов ухода за больными и предметов личной гигиены.

Все лекарственные препараты, которые находятся в аптеке

делят на 3 группы:

1. ОТРАВЛЯЮЩИЕ И НАРКОТИЧЕСКИЕ - список А

они хранятся в отдельном помещении в сейфе, который

по окончании работы опечатывается. За расходованием и выдачей этих препаратов ведется строгий учет, для чего

существует журнал учета наркотических и ядовитых веществ.

На сейфе делается пометка- список А

Выдаются больным только по рецепту формы 3

2.СИЛЬНОДЕЙСТВУЮЩИЕ - список В также хранятся отдельно

от других препаратов в сейфе или в шкафу, который после окончания работы закрывается на ключ. За этими

препаратами также ведется строгий учет, для чего ведется

специальный журнал, выдаются больным только по рецепту

3. Все остальные препараты хранятся на полках в сухом и защищенном от света месте, разделены по группам.

Некоторые лекарственные препараты (вакцины, сыворотки,

свечи хранятся в холодильнике) Эти препараты выдаются

без рецептов или по рецептам формы 1

ЛЕКАРСТВЕННОЕ ВЕЩЕСТВО - вещество природного, синтетического или биотехнологического происхождения, которое используется для лечения, диагностики или профилактики болезней.

ЛЕКАРСТВЕННЫЙ ПРЕПАРАТ - дозированное лекарственное

вещество или несколько веществ, выпускаемый в определен

ной лекарственной форме.

ЛЕКАРСТВЕННАЯ ФОРМА - форма выпуска лекарственного

препарата удобная для его применения.

Один препарат может выпускаться в разных лекарственных формах- например антибиотик левомицетин выпускается в

форме таблеток, форме для иньекций, форме капсул, в мази,

в растворе спиртовом для наружного применения и в водном

растворе для закапывания в глаза.

ВИДЫ ЛЕКАРСТВЕННЫХ ФОРМ

1. Твердые 2. Жидкие 3. Мягкие 4. Лекарственные формы

для иньекций

К ТЛФ относятся порошки, таблетки, драже, капсулы,

гранулы, сборы, горчишники, пастилки, лекарственные

пленки.

ТЛФ удобны для приема, хранения, транспортировки, они легко дозируются.

К МЛФ относятся мази, пасты, линименты и свечи (суппо

зитории) В основном применяются наружно, кроме свечей для

лечения болезней кожи, мягких тканей и слизистых.

Свечи бывают ректальные- для введения в прямую кишку и вагинальные для введения во влагалище. Вагинальные свечи

используют только для местного лечения т.е. в месте введения- при заболеваниях женской половой системы, для контрацепции, а ректальные свечи применяют и для местного

лечения, например при геморрое, трещинах прямой кишки- свечи с облепиховым маслом или свечи «Анузол», также ректальные свечи применяют для общего действия те на весь организм, например для снижения температуры у детей применяют ректальные цефеконовые свечи, лекарственное вещество через геморроидальные вены всасывается в кровь и оказывает общее ( резорбтивное действие)

Свечи необходимо хранить в холодильнике, так как при повышении температуры они расплавляются и теряют свои

свойства.

ОБЩАЯ РЕЦЕПТУРА - раздел медицинской науки об общих

правилах выписывания рецептов и выписывания отдельных лекарственных форм.

Рецепт- письменное обращение врача ( фельдшера или акушерки) в аптеку о приготовлении и (или) выдаче пациенту лекарства с указанием способа его применения

Рецепт - медицинский, юридический и учетно-финансовый

документ, на основе которого осуществляется учет выдачи

сильнодействующих, наркотических, ядовитых препаратов, а также выдачи лекарств бесплатно или со скидкой ряду категорий граждан.

• Рецепты выписывают на рецептурных бланках и по правилам, установленным Приказом Министерства Охраны Здоровья Украины № 360 от 19 июля 2005

• В соответствии с Пр № 360 установлены 2 формы рецептурных бланков

Ф1- для выписывания лекарств взрослым и детям за полную стоимость

- для лекарств, выписываемых бесплатно или с 50% скидкой

- для лекарств, подлежащих предметно-количественному учету

Рецепт действителен 10 дней ( см. приложение 1)

Ф3- для наркотических (психотропных) лекарственных средств

Рецепт действителен 5 дней

Общие правила выписывания рецептов и отпуска лекарств

• Рецепты выписывают на Лекарственные вещества (ЛВ), зарегистрированные в Украине

• Мед. Работники несут ответственность за назначение пациенту лекарств и соблюдение правил выписывания рецептов в соответствии с законодательством Украины

• Рецепты на ЛВ и товары медицинского назначения, которые отпускаются бесплатно ли на льготных условиях, разрешается выписывать врачам, зав. Фельшерских и фельшерско-акушерских пунктов государственных и коммунальных учреждений охраны здоровья

• При выписывании рецепта делается запись в мед. Документацию (история болезни или амбулаторная карта)

• Рецепт выписывается четко, разборчиво, шариковой (чернильной) ручкой, без исправлений

• Разрешается использовать только общепринятые сокращения (см. приложение 2)

• Название ЛВ, лекарственная форма и обращение к фармацевту о выдаче лекарства пишут на латинском языке

• Каждое новое ЛВ пишут с новой строки с большой буквы в родительном падеже, вначале указывают в рецепте названия наркотических (сильнодействующих) веществ, а затем- всех остальных

Дозы ЛВ обозначают сразу после названия ЛВ. Для твердых и мягких лекарственных веществ дозы обозначают в граммах (его долях) или в ЕД

Пишется в рецепте Произносится

100. сто грамм

0. один грамм

1. один дециграмм

1. один сантиграмм

0.001 один миллиграмм (мг)

0.0001 один децимиллиграмм

0.00001 один сантимиллиграмм

0.000001 один микрограмм (мкг)

Для жидких веществ дозы указывают в мл – ml и ли каплях – guttas 1V ( капель 4)

• Если два или несколько ЛВ выписываются в одинаковой дозе, то цифровое обозначение массы ставится после последнего вещества с добавлением знака anа

• Для срочного изготовления лекарства в правом верхнем углу бланка пишу»cito»- быстро

• Сигнатура ( способ применения) лекарства пи шется на государственном или понятном для пациента языке с указанием: разовой дозы, времени, частоты приема лекарства , условий приема Запрещено писать в сигнатуре: «Известно», «Внутрь», «Наружно»

• На рецептурных бланках Ф1 разрешают выписывать не более 3 наименований лекарственных препаратов

• На бланках Ф1 для отпуска лекарств бесплатно(льготные), для ЛВ, подлежащих учету, а также на бланке Ф3 разрешают выписать только 1 лекарственный препарат

• Рецептурный бланк Ф1 после выдачи лекарства, возвращаются пациенту, кроме лекарств, отпущенных бесплатно, с 50% скидкой, или подлежащих учету. В этих случаях рецепт забирается в аптеке, так как подлежит учету, хранятся 3 года Рецептурные бланки Ф3 после выдачи лекарства всегда остаются в аптеке

• Рецепты, на лекарства, что отпускают на льготных условиях , а также подлежащие предметно-количественному учету ( см. приложение 5)остаются в 2х экземплярах, один- пациенту, другой остается у лица, выписавшего рецепт ( для отчета)

• Лекарства и товары медицинского назначения, проданные из аптек возврату не подлежат

• Перечень лекарств, запрещенных к выписыванию в рецептах ( см. приложение 3)

• Рецептурные бланка Ф1 должны хранится в запертых шкафах, а Ф3- в запертых сейфах. Учет рецептурных бланков Ф3 ведется в специальных журналах учета

• Рецепт обязательно должен иметь штамп учреждения охраны здоровья и быть заверен подписью и печатью врача, а в некоторых случаях и печатью леч. Учреждения. Запрещается ставить печати на незаполненные бланки рецептов.

Предмет « Фармакология с рецептурой»

Специальность « Сестринское дело»

Семестр 1

ЛЕКЦИЯ 2

Т е м а: Общая фармакология.

Фармакокинетика – раздел фармакологии, изучающийзакономерности:

• всасывания (абсорбции) ЛВ

• распределения

• биотрансформации ( превращения)

• выведения (элиминации)

Фармакодинамика – раздел фармакологии, изучающий вопросы:

• фармакологические эффекты ЛВ

• механизм действия ЛВ

• изменение действия лекарства при повторном его введении

• взаимодействие лекарств при их комбинированном применении

• зависимость действия лекарства на организм от возраста, пола, индивидуальной чувствительности, дозы и др. факторов

• виды действия лекарств, в том числе побочное действие лекарств

ФАРМАКОКІНЕТИКА

Шляхи введення лікарських засобів в організм

Шляхи введення ліків в організм поділяються на ентеральні (через травний канал) і парентеральні (повз травний канал).

Ентеральні шляхи введення ліків: під'язиковий, оральний, рек­тальний.

Сублінгвальний (під'язиковий) - це коли таблетку лікарського засобу (або декілька крапель його розчину, що нанесли на грудочку цукру) тримають під язиком або за щокою до повного розсмокту­вання. Слину при цьому затримують у роті. Ефект настає швидко (через 1-3 хв), тому що з ротової порожнини деякі ліки добре всмок­туються через густу сітку капілярів і потрапляють безпосередньо у загальне коло кровообігу, не проходячи через шлунок, кишечник і печінку. Це важливо тоді, коли лікарська речовина руйнується соля­ною кислотою, ферментами травних соків або швидко метаболізує-ться у печінці. Сублінгвально застосовують нітрогліцерин при напа­ді стенокардії, клофелін та ніфедипін — при гіпертензивній кризі, ізад-рин - при блокаді серцевої провідності, дезоксикортикостерону аце­тат-при недостатності кори надниркових залоз.

Оральний (через рот, усередину) - таким способом признача­ють більшість ліків, оскільки він простий і зручний для хворого. Не використовується він у маленьких дітей, у психічно хворих, якщо пацієнт знаходиться у несвідомому стані, при блюванні, порушенні ковтання, застійних явищаху великому колі кровообігу тощо. Близь­ко 75 % ліків, що призначаються перорально, всмоктуються протя­гом 1-3 год, тому такий спосіб введення не придатний у гострих ситуаціях, коли допомогу треба надавати якомога швидше. При при­значенні через рот таблеток, драже, капсул необхідно попередити хворого, що їх найкраще ковтати стоячи і запивати рідиною, не мен­ше 75 мл. Це дозволяє попередити затримку ліків у стравоході (що

буває, якщо їх приймати лежачи) та прискорити їхнє всмоктування. Дотримання цих правил особливо важливо у випадку застосування ліків із значною подразнювальною дією.

При пероральному вживанні ліків на їхнє всмоктування впливає багато факторів. Як правило, препарати, які приймають натще, абсор­буються швидше. Застосування після їди гальмує всмоктування де­яких ліків (препаратів кальцію, тетрациклінів). Білкові та поліпептидні речовини (гепарин, інсулін) через рот не призначаються, оскільки вони перетравлюються в шлунково-кишковому тракті і дії не проявляють. Біосинтетичні пеніциліни руйнуються кислим вмістом шлункового соку. Для всмоктування жиророзчинних вітамінів необхіднеїхемульгуван­ня, яке відбувається за участю жовчних і жирних кислот, тому при захворюваннях печінки та жовчовивідних шляхів всмоктування віта­мінів цієї групи (А, Д, К, Е) може гальмуватися.

Ректальний (через пряму кишку). Таким шляхом вводять лікарські речовини у вигляді свічок або лікувальних клізм. Об'єм останніх стано­вить у дорослих не більше 50-100 мл. При цьому ліки всмоктуються через нижні і середні гемороїдальні вени і надходять у загальне коло кровообігу, не проходячи через печінку. Дія багатьох лікарських речо­вин, введених ректально, розпочинається майже з такою ж швидкістю, як при внутрішньом'язовому введенні. Через пряму кишку ліки доціль­но вводити маленьким дітям, при непритомності хворого, блюванні, па­тології шлунка, кишечника; якщо речовина швидко руйнується при про­ходженні через печінку. В наш час питома вага свічок серед усіх засто­совуваних лікарських форм значно зросла і почала витісняти ін'єкції. Так, у Західній Європі випускається 800-1000 найменувань медичних свічок. Серед дитячих лікарських форм вони становлять близько 20 % усіх лікарських форм, що використовуються у педіатрії.

До парентеральних шляхів введення ліків належать нашкір­ний, ін'єкційні, інстиляційний, інгаляційний, введення методом електрофорезу.

Нашкірний шлях введення придатний для ліків, що добре всмок­туються через непошкоджену шкіру. Наприклад, нітрогліцерин за­стосовується у вигляді мазі, пластиру для попередження нападів стенокардії. Деякі ліки (глюкокортикостероїди, антибіотики), при використанні у вигляді мазей для лікування шкірних захворювань,

можуть частково всмоктуватись і проявляти небажану дію на весь організм. У ситуаціях, коли треба збільшити ступінь всмоктування антибіотика з поверхні шкіри у підшкірну клітковину (при фурунку­лах, карбункулах), доцільно комбінувати його з димексидом. Остан­ній добре проникає через непошкоджену шкіру й одночасно збіль­шує всмоктування препаратів, що застосовуються разом із ним.

Ін'єкційні шляхи введення ліків такі: внутрішньошкірний, підшкір­ний, у м'яз, у вену, в артерію, в порожнини суглобів, під мозкові обо­лонки, в грудину, внутрішньоплевральний, внутрішньоочеревинний.

Внутрішньошкірний спосіб введення ліків застосовують рідко, зокрема, для проведення діагностичної проби на наявність алергії до новокаїну, пеніциліну тощо.

Підшкірно здебільшого вводять водні та олійні розчини лікар­ських речовин (олійний розчин камфори), зрідка суспензії (пролон­говані форми інсуліну). При цьому в підшкірній клітковині утворю­ється депо препарату, звідки він поступово всмоктується в кров. Лікувальнадія при підшкірному введенні розпочинається швидше, ніж при пероральному застосуванні, але повільніше, ніж при вве­денні в м'яз (в середньому через 10-30 хв). Деякі депо-препарати підшиваються під шкіру і діють протягом декількох місяців або навіть декількох років. Це, наприклад, пролонговані форми тетура-му для лікування алкоголізму, протизаплідний препарат норплант. Треба враховувати, що при шокових, колаптоїдних станах всмок­тування ліків із підшкірної клітковини може різко сповільнюватись.

Внутрішньом'язовий спосіб введення ліків забезпечує швидке надходження речовини у загальне коло кровообігу (через 10-15 хв). Величина фармакологічного ефекту в такому випадку більша, а тривалість менша, ніж при пероральному введенні. Об'єм однієї внутрішньом'язової ін'єкції не повинен перевищувати 10 мл.Якщо в м'яз вводять олійний розчин або суспензію, треба завжди пере­свідчитися, чи не потрапила голка в судину. Для цього поршень шприца слід трохи відтягнути на себе. Якщо в шприці не з'являє­ться кров, вводять препарат.

Під шкіру і в м'яз не вводять речовини, що можуть викликати некроз навколишніх тканин (норадреналін, кальцію хлорид) або мають значну подразнювальну дію.

Внутрішньовенний шлях введення ліків застосовується у невідклад­них випадках, коли треба, щоб лікарський препарат подіяв якомога швидше. При цьому ліки з кров'ю надходять у праве передсердя і шлуночок серця, в судини легенів, у ліве передсердя і шлуночок, а звідти - в загальне коло кровообігу до всіх органів і тканин. Таким способом ніколи не вводять олійні розчини і суспензії, щоб не виникла емболія судин життєво важливих органів-легенів, серця, мозку та ін. У вену ліки можна вводити із різною швидкістю. При "болюсному" методі швидко вводять усю кількість лікарського препарату, наприк­лад, цититон для стимуляції дихання. Часто препарати попередньо розчиняють у 10-20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або глю­кози, а потім вводять у вену струменем повільно (протягом 3-5 хв). Так застосовують строфантин, корглікон, дигоксин, целанід при сер­цевій недостатності. При крапельному внутрішньовенному введенні лікарський засіб спочатку розчиняють у 200-500 мл і більше ізотоніч­ного розчину. Таким способом вливають окситоцин для стимуляції пологів, гангліоблокатори для керованої гіпотонії тощо.

Інколи використовують введення ліків в артерію, що кровопос-тачає певний орган, наприклад, рентгеноконтрастних речовин, ан­тибіотиків.

Дуже рідко ліки вводять внутрішньосерцево. наприклад, адре­налін при зупинці серця.

Інтратекально (під мозкові оболонки) іноді вводять місцево-анестезуючі речовини, деякі антибіотики.

Шляхом інстиляції застосовують фосфакол для лікування глау­коми (закапують в очі), ефедрин - при нежиті (закапують у ніс).

У деяких випадках ліки доцільно вводити в організм інгаляційно (шляхом вдихання). При цьому вони впливають, в основному, на бронхи. Так застосовують ізадрин при бронхоспазмі, трипсин крис­талічний при хронічному бронхіті. Інгаляційно вводять також речо­вини, які добре всмоктуються через слизову альвеол і проявляють системну дію, наприклад, засоби для інгаляційного наркозу - фторо-тан, азоту закис.

Іноді є доцільним введення ліків методом електрофорезу. Так застосовують анальгін, новокаїн при радикулітах, гепарин - при під­вищеному зсіданні крові тощо.

Розподіл лікарських речовин в організмі

Після того, як лікарська речовина всмокталася і надійшла в загальний кровообіг, подальша її доля залежить, перш за все, відїї властивостей, зокрема від розмірів молекули та ступеня розчин­ності в ліпідах. Високомолекулярні сполуки, наприклад гепарин, маніт, або ті, що міцно зв'язані з білками плазми, не проникають через ендотелій, тому залишаються в судинному руслі. Низькомо­лекулярні водорозчинні речовини можуть проходити через пори в стінках капілярів і потрапляти в міжклітинні простори. Жиророз­чинні сполуки долають мембрани клітин, гематоенцефалічний, пла­центарний та інші бар'єри, надходять у всі органи та тканини.

Процес розподілу ліків пов'язаний також з інтенсивністю крово­обігу в органах і тканинах. Так, наркозні засоби тіопентал і гексенал після внутрішньовенного введення спочатку проникають у м'язову тканину, яка добре кровопостачається. Тому після першої ін'єкції їхня концентрація в мозковій тканині може бути недостатньою для розвитку наркозного ефекту. Для його отримання препарати необ­хідно вводити повторно. Розподіл і фармакологічні ефекти ліків мо­жуть зменшуватись при погіршанні кровопостачання внутрішніх ор­ганів. Це буває при шокових станах, при застійних явищах у велико­му колі кровообігу на грунті серцевої недостатності.

Лікарський препарат циркулює в судинному руслі у вільній або/і у зв'язаній з білками формі. Обидві форми знаходяться у стані ди­намічної рівноваги. Препарат, зв'язаний з білками плазми, є фар­макологічно неактивним. Для прояву специфічної дії він повинен вивільнитись. '

При деяких патологічних станах кількість, білків плазми крові зменшується, розвивається гіпоальбу мінемія. Це спостерігається при захворюваннях печінки, опіковій хворобі, білковому голодуванні тощо. Гіпоальбумінемія розвивається також в осіб похилого та старечого віку. За таких умов збільшується вільна фракція лікарських речовин, їх фармакологічна дія зростає, можуть розвиватися токсичні ефек­ти. Особливого значення це набуває при призначенні ліків, в яких ступінь зв'язування з білками крові є високим, наприклад, діазепа-му, бутаміду, дифеніну, індометацину, фуросеміду, хінідину тощо. Тому

при вказаних патологічних станах, також у пацієнтів похилого і ста­речого віку, дози ліків необхідно зменшувати.

У деяких випадках високий ступінь зв'язування лікарських речовин з білками крові зумовлює подовження їхньої дії. Це харак­терно для сульфадиметоксину, сульфапіридазину.

Ряд сполук, насамперед жиророзчинних, значною мірою розпо­діляється у тканинах. При цьому препарат може створювати депо у жировій тканині, поступово з нього вивільнюватись і довший час проявляти свою дію. Наприклад, для ефіру характерний тривалий період так званої післянаркозної депресії: сонливість, в'ялість, за-гальмованість. Ці ефекти пов'язані з поступовим вивільненням речовини з жирових депо.

Розподіл лікарських речовин також залежить від їхньої здатно­сті проникати через біологічні бар'єри, зокрема, гематоенцефаліч-ний (ГЕБ). ГЕБ - це система мембран, що відокремлює нервову тканину і цереброспінальну рідину від крові. Всі наркозні засоби, ліки, що впливають на психіку, добре проникають через ГЕБ. Анти­бактеріальні препарати, які долають цей бар'єр, зокрема левомі­цетин, метронідазол, можуть бути застосовані для лікування за­пальних процесів тканини мозку та його оболонок. Проникність ГЕБ для ліків може зростати при менінгіті (запаленні мозкових оболо­нок). Деякі речовини, наприклад тубокурарин, дитилін, метацин, цефалоспорини, практично у мозкову тканину не проникають.

Метаболізм лікарських речовин в організмі

Основною метою перетворень, яким підлягає молекула лікар­ської або іншої сторонньої речовини після надходження в організм, є зменшення її токсичності та прискорення виведення з організму. Сукупність процесів, що забезпечують ці перетворення, нази­вається метаболізмом, або біотрансформацією. Сторонні для організму сполуки, у тому числі більшість лікарських засобів, отри­мали назву ксенобіотиків (грец. хепоз - чужий). Біотрансформація відбувається переважно у печінці, але є істотною також у нирках, легенях, стінці кишечника, серці, мозку та інших органах і ткани­нах. Розрізняють два основні етапи біотрансформації.

Перший етап здійснюється за участю монооксигеназних сис­тем ендоплазматичного ретикулуму, які є складовою мікросомаль-ної ферментної системи. У процесі перетворень першої фази речо­вина може окислюватись (фенобарбітал), дезамінуватись (ефед­рин), відновлюватись (анаприлін), гідролізуватись (новокаїн). У ре­зультаті в більшості випадків фармакологічно активна лікарська речовина перетворюється на фармакологічно неактивну. Але іноді продукти першої фази мають високу активність: кодеїн перетво­рюється на морфін, діазепам — на оксазепам тощо. У ряді випад­ків продукти 1 етапу мають набагато більшу токсичність, ніж ви­хідна сполука. Таке явище отримало назву "летального синтезу". Наприклад, з етилового спирту утворюється токсичний оцтовий альдегід, з метилового спирту - формальдегід і мурашина кисло­та, з ізоніазиду - моноацетилгідразин.

Під час другого етапу метаболізму до продуктів реакції 1 фази приєднуються залишки кислот, утворюються кон'югати з глутаті-оном та амінокислотами. Наприклад, морфін, парацетамол з'єдну­ються з глюкуроновою кислотою, гепарин, ізадрин - із залишками сірчаної кислоти, сульфаніламіди -оцтової. Кон'югати з глутатіо-ном утворюють етакринова кислота, фторотан. У результаті вини­кають сполуки, які добре розчиняються у воді і погано- в ліпідах. Тому вони не проникають у тканини і швидко виводяться із сечею, а якщо їх відносна молекулярна маса більша 300 — із жовчю. Після цієї фази лікарські речовини практично повністю втрачають свою біологічну активність.

Виведення (елімінація) ліків з організму

Лікарські речовини у вигляді метаболітів або у незміненому вигля­ді можуть виділятися з організму різними шляхами: нирками, печін­кою, через легені, кишечник, потовими, молочними залозами тощо.

Основним органом виведення ліків є нирки. Таким шляхом пе­реважно елімінуються ампіцилін, гентаміцин, уросульфан, фурадо-нін, новокаїнамід, дигоксин тощо. У процесах виведення ліків із сечею відіграють роль три механізми: фільтрація, канальцева сек­реція і канальцева реабсорбція.

Процеси фільтрації відбуваються у клубочках нирок, коли від­носна молекулярна маса ліків становить менше 90. Речовини, що мають відносну молекулярну масу 90-300, можуть виводитись як із сечею, так і з жовчю. Фільтрація порушується при шокових, ко-лаптоїдних станах, внаслідок зменшення кровообігу і гідростатич­ного тиску плазми крові в капілярах клубочків. Якщо лікарська речовина міцно зв'язана з білками плазми, наприклад, фуросемід, вона також не фільтрується в капілярах клубочків.

Шляхом канальцевої секреції, яка є активним процесом, що здій­снюється за участю ферментних систем і за витрат енергії, потра­пляють у сечу пеніциліни, фуросемід, саліцилати, хінін тощо. Цей процес може порушуватись при розладах енергетичного обміну в нирках, наприклад, при гіпоксії, інфекціях, інтоксикаціях.

На ступінь виведення ліків із сечею також впливає їх канальцева реабсорбція (зворотне всмоктування). Речовини, що розчинні в ліпі­дах, реабсорбуються пасивно. Іонізовані ліки, які є слабкими кисло­тами або лугами, реабсорбуються активно. Ступінь їх реабсорбції можна регулювати. Якщо реакція сечі у канальцях нирок кисла, це сприяє зростанню ступеня іонізації ліків, які є слабкими основами. При цьому зменшується їх реабсорбція і прискорюється виведення із сечею. Це стосується протигістамінних препаратів, хініну, теофі­ліну. І навпаки, олужнення сечі за допомогою натрію гідрокарбонату збільшує ступінь іонізації і прискорює виведення із сечею ліків, які є слабкими кислотами: саліцилатів, барбітуратів, сульфаніламідів. Враховують це, коли необхідно прискорити елімінацію з організму відповідних лікарських речовин при їх передозуванні.

При отруєнні ліками й іншими речовинами, які виділяються з організму через нирки, часто вдаються до процедури форсованого діурезу - підсилення сечовиділення за допомогою сечогінних за­собів (маніту, фуросеміду, етакринової кислоти) з одночасним уве­денням в організм великої кількості рідини.

Переважно з жовчю виводяться ті ліки та їх метаболіти, відносна молекулярна маса яких становить 300 і більше. Для деяких речовин характернаентерогепатична(кишково-печінкова) циркуляція. При цьо-му лікарський засіб виводиться з жовчю в кишку, де знову всмоктує ться, потрапляє в печінку, звідки знову виводиться з жовчю. Це влас-

тиво серцевим глікозидам, морфіну, фенолфталеїну, тетрацикліну тощо. Завдяки ентерогепатичній циркуляції в організмі може довший час підтримуватись діюча концентрація лікарської речовини (рис. 2).

Системний кровообіг

Жовчний

Ворітна вена

Печінка

міхур

Кишечник

Виділення Рис. 2. Кишково-печінкова(ентерогепагичиа) циркуляція речовин (схема).

Деякі ліки частково виводяться з жовчю у незміненому вигляді (попередньо не метаболізуються). Це характерно для антибіоти­ків групи тетрацикліну, еритроміцину. При цьому в жовчі створюю­ться високі їх концентрації, що використовують при лікуванні інфек­ційних процесів жовчовивідних шляхів. При наявності в пацієнтів захворювань печінки намагаються уникати призначення ліків, що виділяються через печінку і мають гепатотоксичну дію.

Через легені з організму виводяться гази і летючі речовини: ефір для наркозу, фторотан, азоту закис, частково - камфора, йоди­ди, етиловий спирт.

Деякі ліки, що призначаються всередину і не всмоктуються,

одяться через кишечник. До них належать фталазол, енте­росептол, магнію сульфат.

Всмоктування

Тканини

Кров

вільна речовина зв'язана речовина метаболіти

Ф —кон'югати Схема фармакокінетики ліків

Через потові залози елі­мінуються йодиди, броміди, саліцилати. При тривалому застосуванні і наявності під­вищеної чутливості до них можуть з'являтися висипки на шкірі.

Такі сполуки, як броміди, йодиди можуть частково ви­ділятися бронхіальними, слинними залозами.

Проникнення ліків з мо­локом в організм немовля­ти із можливим виникнен­ням різних побічних ефек­тів необхідно враховувати при їх призначенні жінкам, що годують дітей. У тако­му випадку протипоказані левоміцетин, фенілін, ре­зерпін, препарати літію, мепротан, тетрацикліни, сульфаніламіди тощо.

ФАРМАКОДИНАМІКА

Як уже вказувалось вище, фармакодинаміка - це сума фарма­кологічних ефектів, які розвиваються в організмі під впливом ліків.

Фармакологічний ефект- це клінічний прояв реакції організму на дію лікарського засобу. В основі його виникнення лежить розви­ток первинної фармакологічної реакції, яка є наслідком взаємодії лікарських речовин з певними структурами організму. В основі однакових фармакологічних ефектів можуть лежати різні первинні фармакологічні реакції. Наприклад, атропін і адреналін розширю-

ють зіницю, перший—за рахунок блокади холінорецепторів, другий — стимуляціїадренорецепторів. З іншого боку, різні фармакологічні ефекти можуть бути спричинені однією первинною фармакологіч­ною реакцією. Зокрема, блокада анаприліном бета-адренорецеп-торів супроводжується зниженням артеріального тиску, протиарит-мічним ефектом і зняттям нападу стенокардії.

Види дії ліків на організм

Види дії ліків на організм (види фармакологічних ефектів) поді­ляються на місцеву, рефлекторну, резорбтивну (системну) дію, се­лективну (вибіркову) і неспецифічну, основну і побічну, оборотну і необоротну дію.

Місцева дія проявляється на шляху введення лікарської речо­вини в організм (на шкіру, слизові, ендотелій судин, у м'яз тощо). За характером вона може бути в'яжучою, обволікальною, подраз­нювальною, припікаючою (некротизуючою), місцевоанестезуючою.

Рефлекторна дія часто буває наслідком місцевої подразнюваль­ної дії. При цьому лікарська речовина збуджує закінчення чутливих нервів і рефлекторно відбувається зміна функції внутрішніх органів. Наприклад, при вдиханні аміаку подразнюються рецептори слизової дихальних шляхів і рефлекторно збуджуються дихальний і судино­руховий центри-довгастого мозку. При застосуванні валідолу під язик подразнюються холодові рецептори слизової рота, в результаті дещо розширюються вінцеві судини. При накладанні гірчичників на груд­ну клітку рефлекторно покращується трофіка легень.

Резорбтивна дія розвивається після всмоктування або безпо­середнього введення в кров лікарської речовини. Вона може бути прямою (первинною) і опосередкованою (вторинною). Пряма дія розвивається після зв'язування лікарського засобу із специфічни­ми структурами (рецепторами), розміщеними в органі, функція якого змінюється. Наприклад, при надходженні серцевих глікозидів у сер­це збільшується сила його скорочень. Опосередкована дія є на­слідком первинних змін. Зокрема, покращання серцевої діяльності під впливом серцевих глікозидів призводить до нормалізації крово­обігу і збільшення діурезу.

Вибіркова дія спостерігається, коли ліки впливають на рецепто­ри, групи клітин, певний орган. Так, серцеві глікозиди впливають на серце, холінергічні засоби - на специфічні рецептори, сальбутамол -лише на Р₂-адренорецептори бронхів. Чим більша селективність дії лікарського препарату, тим менше він має побічних ефектів.

Для деяких ліків характерна неспецифічна дія - на всі клітини організму. Так діють солі важких металів, засоби для наркозу.

Оскільки більшості ліків вибіркова дія не властива, розрізняють також основну і побічну дії. Основна — це та, яку ми намагаємось отримати, вводячи в організм лікарський засіб. Побічна, як прави­ло, є небажаною. Наприклад, анаприлін знижує артеріальний тиск, усуває серцеві аритмії, покращує перебіг ішемічної хвороби серця, але одночасно провокує бронхоспазм. Іноді, залежно від ситуації, основна і побічна дії міняються місцями. Атропін розширює зіни­цю, що використовується для дослідження очного дна, але може викликати зниження секреції залоз. Остання властивість препара­ту застосовується перед наркозом при оперативних втручаннях, де розширення зіниці є небажаним побічним ефектом атропіну.

Побічна дія може бути не лише негативною, але й позитивною. Приклади першої ми будемо в подальшому розглядати при висвіт­ленні властивостей кожної групи фармакологічних препаратів. Іно­ді негативна побічна дія ліків змушує відмовитись від їхнього за­стосування. Прикладом позитивної побічної дії є здатність адрена­ліну при гіпоглікемічній комі не лише підвищувати артеріальний тиск, але й збільшувати вміст глюкози в крові.

Ефекти більшості лікарських препаратів є оборотними, тобто вони зникають після виведення засобу з організму. Деякі ліки ма­ють необоротний вплив. Наприклад, солі важких металів, кислоти у великих дозах (концентраціях) проявляють припікаючий ефект. Негативна побічна дія ліків також може бути необоротною, наприк­лад, глухота, яку викликають аміноглікозиди та фуросемід.

Механізми дії ліків

Механізм дії лікарського засобу - це спосіб, за допомогою яко­го досягаються його фармакологічні ефекти.

Більшість ліків, що надходять в організм, взаємодіють із специ­фічними структурами, які з'явилися в процесі тривалої еволюції біологічних систем і називаються рецепторами.

Для деяких ліків такими рецепторами можуть служити певні ферменти. Наприклад, прозерин взаємодіє з ацетил хол і нестеразою, нестероїдні протизапальні засоби -з циклооксигеназою. В інших випадках як рецептори виступають специфічні білки, молекулярні комплекси, що зв'язані з мембранами клітини. До них належать холінорецептори, адренорецептори, гістамінорецептори, опіатні, бензодіазепінові рецептори тощо. Для деяких антибіотиків, тирео-їдних гормонів рецепторами є ядерні нуклеїнові кислоти.

Лікарські речовини, які зв'язуються з рецепторами й активують їх, називаються агоністами. Так діють адреналін, ізадрин, ацеклі-дин, цититон та багато інших препаратів. Якщо лікарський засіб, зв'язуючись з рецептором, перешкоджає ефектам його збудження, він є антагоністом (атропін, анаприлін, димедрол тощо). Деякі речо­вини, зв'язавшись з рецепторами, перешкоджають їхній взаємодії з ендогенними медіаторами, але одночасно дещо їх стимулюють. Такі препарати належать до агоністів-антагоністів, наприклад налорфін.

Ліки, крім зв'язування з рецепторами, що забезпечують їх спе­цифічні фармакологічні ефекти, можуть взаємодіяти в організмі з багатьма іншими макромолекулами. Наприклад, з білками плаз­ми, клітин, з ферментами, які здійснюють біотрансформацію ксено-біотиків. Подібні місця зв'язування забезпечують особливості фармакокінетики лікарських засобів і називаються мовчазними (вторинними) рецепторами, або акцепторами, або місцями втрати чи місцями депонування ліків.

В основі механізму дії ліків можуть також лежати неспецифічні зміни, зумовлені їх фізичними і хімічними властивостями. Зокре­ма, сечогінна дія маніту пов'язана із його здатністю підвищувати осмотичний тиск у ниркових канальцях. Пряма хімічна взаємодія спостерігається при нейтралізації антацидними засобами соляної кислоти шлункового вмісту. Механізм дії наркозних речовин, міс-цевоанестезуючих, більшості протиаритмічних препаратів пов'я­заний з їхньою неспецифічною здатністю стабілізувати клітинні мембрани, знижувати їх проникність для іонів №⁺, К⁺, Са⁺⁴.

Механізми дії багатьох лікарських засобів остаточно не вста­новлені й потребують подальшого вивчення.

Дозування ліків

Доза- це та кількість речовини, яка потрапила в організм. Роз­різняють терапевтичні, токсичні і смертельні дози.

Терапевтичні (лікувальні) дози - це та кількість речовин, ще вводиться в організм з лікувальною метою. Вони, в свою чергу, поділяються на порогові, середні й максимальні. Порогові (міні­мальні) дози викликають фармакологічний ефект невеликого сту­пеня, середні - середнього ступеня. Максимальні, або вищі, тера­певтичні дози викликають найбільшу (граничну) терапевтичну дію. Максимальні дози - це межа, при перевищенні якої різко зростає ризик передозування ліків. Вищі дози встановлені для сильноді­ючих і отруйних речовин. Середня терапевтична доза становить 1/8-1/3 від вищої дози і міститься в одиниці лікарської форми (в 1 таблетці, капсулі, ампулі тощо).

Токсичні дози - кількість ліків, при введенні якої в організм зав­жди розвиваються токсичні прояви. Потрібно відрізняти негативні побічні ефекти, що виникають при застосуванні ліків у середньо терапевтичних дозах, і токсичні ефекти, що розвиваються при пс ревищенні максимальних доз. Наприклад, негативна побічна ді. морфіну, яка виникає при застосуванні його середніх доз, - це зг креп. Якщо перевищити максимальну дозу препарату, буде спо­стерігатися пригнічення дихального центру.

Доза, яка викликає смерть, називається смертельною (леталь­ною). Іноді ліки застосовують у максимально переносимій дозі. Це необхідно при призначенні хіміопрепаратів для лікування зло­якісних пухлин.

Діапазон між мінімальною терапевтичною і мінімальною ток­сичною дозою лікарського засобу називається широтою терапев­тичної дії. Чим вона більша, тим безпечніший лікарський засіб і тим більша можливість у лікаря підбирати хворому індивідуальну ефективну і безпечну дозу препарату. Велика широта терапевтич ної дії такого засобу, як ефір для наркозу (140-200 об. %), мала -

в хлороформу (40-55 об. %), тому останній легше передозувати. При призначенні серцевих глікозидів, терапевтична доза яких становить 60 % від токсичної, також велика ймовірність передозування. Дози бувають разові, добові, курсові. Разова доза - це доза епарату на один прийом. Добова доза- кількість препарату, що мзначається протягом доби (разова доза множиться на кількість оийомів). Курсова доза- кількість препарату, що призначається і курс лікування. Вона вираховується шляхом множення добової .ози на кількість днів лікування.

Як правило, дози в літніх і старих людей становлять 2/3-1/2 від "ози людей середнього віку. Найпростіші способи розрахунку дози ,ітям такі:

а = А х М / 70, а = А х В / 20, де

а —доза дитини,

А - доза дорослого,

М - маса тіла дитини,

В - вік дитини (кількість років).

Дитячу дозу можна розрахувати і так: вік дитини х 5 (стале число) = % від дози дорослого. Наприклад, дитині в 6 років необ­хідно призначити 30 % від дози дорослого (6 х 5 = 30 %).

Найчастіше в довідниках наводяться дози на 1 кг маси тіла дитини. Більш сучасним і точним способом розрахунку дози яку дітей, так і в дорослих, є визначення необхідної дози на одиницю поверхні тіла. При цьому поверхню тіла конкретної людини знахо­дять за спеціальними таблицями, коли відомі її зріст і маса тіла.

Фактори, що впливають на дію лікарських засобів

На фармакокінетику і фармакодинаміку лікарських препара­тів впливають екзогенні й ендогенні фактори. До екзогеннихфак-торів належать хімічна будова та фізико-хімічні властивості пре­паратів, лікарська форма та шляхи її введення, дози ліків, ре­жим харчування і склад їжі, фактори зовнішнього середовища, зокрема метеорологічні, вплив часу доби тощо. До ендогенних

факторів, що можуть суттєво вплинути надію ліків, належать вік, стать, менструальний цикл, вагітність, наявність тих чи ін­ших патологічних станів.

Хімічна будова та фізико-хімічні властивості лікарських препа-ратів визначають їх біологічну дію. Наприклад, наявність у моле­кулі речовини метилової, етилової групи зумовлює хорошу розчин­ність її у ліпідах і швидке проникнення через біомембрани. Навпа­ки, гідроксильна чи аміногрупа підвищує гідрофільні властивості ліків. Уведення атома фтору в молекули нейролептиків, глюкокор-тикостероїдів підвищує їхню активність. Деякі антибіотики, детер­генти проявляють антимікробну дію внаслідок їхньої здатності зни­жувати поверхневий натяг мембран бактеріальних клітин. Такі речовини, як активоване вугілля, полісорб, завдяки великій актив­ній поверхні, абсорбують на собі різноманітні токсини й отрути.

Лікарська форма і шляхи введення ліків є факторами, від яких у значній мірі залежить біодоступність лікарського препарату.

Біодоступність — це комплекс фармакокінетичних процесів, зав­дяки яким у ділянці відповідних рецепторів створюється дійова кон­центрація будь-якого лікарського засобу. Для досягнення такої кон­центрації, крім дози, лікарської форми і шляхів введення ліків, важ­ливе значення має інтенсивність і повнота всмоктування засобу, розподілення в організмі, метаболізм і екскреція його.

При внутрішньовенному введенні лікарської речовини їїбіодос-тупність становить 100 %, тому що вся доза досягає специфічних рецепторів із найбільш повним проявом терапевтичних ефектів. Якщо аналогічну дозу препарату призначити всередину, не вся його кількість потрапить у системний кровообіг-біодоступність змен­шиться. Тому більшість ліків приймаються всередину в дозах, які забезпечують достатню біологічну доступність. На неї можуть впливати фармацевтичні особливості лікарської форми, біологічні (Ьактори, які пов'язані з функцією кишечника, з пресистемною елі­мінацією ліків. Наприклад, біодоступність таблетованих засобів за­лежить від розмірів часточок препарату і самої таблетки, його роз­чинності, наповнювачів, технічних особливостей пристроїв, які ви­користовуються для виготовлення таблеток. Зокрема, від тиску, який застосовано під час їх пресування, залежить їх розчинність.

Для забезпечення однакової біодоступності лікарської речовини вона повинна вивільнюватись із лікарських форм, що випускають­ся різними фармацевтичними фірмами, з однаковою швидкістю. Препарати, які відповідають таким вимогам, називають біоекві-валентними. Це особливо важливо при призначенні таких засобів, які потребують ретельного підбору доз: антикоагулянтів, протидіа­бетичних. На біодоступність впливають біологічні фактори, які пов'язані з функцією кишечника. Зокрема, її зменшення може спо­стерігатися при проносах, коли порушується всмоктування ліків. Біодоступність бензилпеніциліну, білкових препаратів при призна­ченні всередину дорівнює нулю, оскільки вони повністю руйнують­ся у просвіті шлунково-кишкового тракту і не всмоктуються. Де­які ліки добре всмоктуються в шлунково-кишковому тракті, але швидко метаболізуються вже при першому проходженні через пе­чінку (пресистемна елімінація). Це характерно для морфіну, анап-риліну, аміназину, дози яких при такому способі застосування збіль­шують, порівняно з їх внутрішньовенним введенням.

Фармакологічні ефекти лікарських препаратів сильно залежать від їхньої дози .'Будь-яка лікарська речовина, застосована у надмір­ній дозі, може бути токсичною. Навіть натрію хлорид, прийнятий у дозі 2-3 г/кг маси тіла, може викликати смертельне отруєння. Фе­нобарбітал у дозі 0,01-0,03 г проявляє седативні властивості, 0,05-0,1 г-снодійну дію, а при лікуванні епілепсії його добова доза може становити 0,5 г. Аналептики в середньотерапевтичній дозі збуджу­ють дихальний і судиноруховий центри довгастого мозку, а при її підвищенні можуть викликати генералізовану судомну реакцію. Окситоцин у дозі 0,2-0,5 ОД викликає ритмічні скорочення матки, що використовується для стимуляції пологів. У дозі 5-10 ОД він викликає спастичне скорочення міометрія, що застосовують для зупинки післяпологової атонічної маткової кровотечі. На фармако­логічний ефект впливає і концентрація ліків. Так, нітрат срібла у концентрації 0,05-0,06 % проявляє в'яжучу дію, 1 -2 % - подразню­вальну, вище 2 %-припікаючу.

Режим харчування і склад їжі також впливають на дію лікарсь­ких засобів. Зокрема, призначення протидіабетичних препаратів по­требує обмеження надходження з їжею легкозасвоюваних вуглево-

дів. При застосуванні антидепресанту ніаламіду хворий не повинен вживати вершки, сир, каву, банани, пиво, вино - продукти, які міс­тять моноаміни. Це робиться для попередження токсичних реакцій, пов'язаних з активацією адренергічних процесів. Якщо хворий на гіпертонічну хворобу надмірно солить їжу, це знижує ефективність лікування гіпотензивними засобами. При призначенні антибіотиків тетрациклінової групи необхідно уникати одночасного вживання хар­чових продуктів, що містять кальцій, наприклад, молока. Це пов'я­зано з тим, що кальцій може різко гальмувати всмоктування тетра­циклінів. При білковому голодуванні зменшується активність фер­ментів мікросом, біотрансформація ліків, що може спричинити під­силення їхньої дії і навіть розвиток токсичних ефектів.

Метеорологічні фактори також впливають на дію ліків. Зокре­ма, призначення атропіну в жарку літню пору може призвести до перегрівання організму, оскільки препарат блокує потовиділення. В холодну вітряну погоду зменшується активність антиангіналь-них засобів, тому що такі метеоумови спричиняють виникнення нападі в стенокардії.

На фармакологічні ефекти ліків впливають біологічні ритми, властиві багатьом фізіологічним процесам. Зокрема, встановлені циркадні (добові) коливання активності метаболізуючих фермен­тів печінки, чутливості ЦНС до дії психотропних речовин, ниркової екскреції, функції надниркових залоз тощо. Розділ фармакології, який вивчає дію лікарських засобів, залежно від фактора часу, тобто від біологічних ритмів організму і біоритмів захворювання, називаєть­ся хронофармакологією. Ще на початку XIX століття було відомо про більшу токсичність алкоголю, прийнятого зранку. Доведено, що біодоступність багатьох препаратів знижується на 20-30 %, якщо їх приймати ввечері. Пресистемна елімінація анаприліну є найвищою о 14год, що пов'язано з високою метаболічною актив­ністю печінки у цей час доби. Встановлено, що найсильніше анти,-тромботична дія гепарину проявляється о 4 год ранку, найменша вона - о 8 год ранку. Це робить доцільним зниження швидкості крапельної інфузії препарату вночі. При тривалій терапії глюкокорти-костероїдами розвивається таке ускладнення, як гіпоталамо-гіпофізарно-надниркова недостатність. Для зниження швидкості її

розвитку рекомендується призначати препарати згідно з циркад-ним ритмом цієї системи: 70-80 % добової дози - о 7-8 год ранку, решту -до 14 год. При бронхіальній астмі у 80 % хворих напади частішають вночі. Тому таким пацієнтам найкраще призначати бронхолітичні препарати (сальбутамол, теофілін пролонгованої дії) у разовій дозі ввечері. Побічні ефекти при застосуванні нестероїд-них протизапальних засобів, зокрема індометацину, розвиваються значно рідше, якщо їх призначати у вечірні години.

Вік хворого також впливає на дію лікарських засобів. У дітей, особливо в немовлят, спостерігаються недостатність розвитку основних регуляторних систем, недосконалість захисних механіз­ мів. У них низькі адаптаційні можливості, більша проникність клі- тинних і тканинних бар'єрів, зокрема гематоенцефалічного, низька

функціональна активність печінки, нирок. З цим пов'язана більша чутливість дитячого організму до алкоголю, кофеїну, дикаїну, коде­їну, морфіну, блювотних і відхаркувальних засобів. З іншого боку, діти менш чутливі, ніж дорослі, до серцевих глікозидів, адреналіну, атропіну, стрихніну та деяких інших ліків. Якщо в дітей вищезгада­ні механізми ще недорозвинені, в людей похилого і старечого віку вони перестають нормально функціонувати. Це відбувається вна­слідок вікових змін і також пов'язане з наявністю в цього контин­генту пацієнтів великої кількості супровідних захворювань. Тому особам похилого (60-74 років), старечого (75-89 років) віку, тим більше довгожителям (більше 90 років), ліки звичайно признача­ють у дозі, яка становить 2/3-1/2 дози дорослого. У літніх людей ліки можуть спричинити прояв прихованих хвороб. Наприклад, ат­ропін може викликати гострий напад глаукоми, яка до того мала латентний перебіг. У старих людей не рекомендують використову­вати сильні відхаркувальні засоби, тому що вони можуть виклика­ти блювоту, яка, в свою чергу, може завершитись інсультом.

Стать пацієнта також впливає на дію ліків. До деяких речовин, наприклад до морфіну, нікотину, стрихніну, жінки більш чутливі, ніж чоловіки. Частково це пов'язано з тим, що в чоловіків їх біотранс-формація проходить у 2-3 рази швидше, ніж у жінок. При призна­ченні ліків жінкам необхідно враховувати фізіологічний стан орга­нізму (менструація, вагітність, лактація). Наприклад, призначення антикоагулянтів під час менструації може викликати масивну мат­кову кровотечу, деякі ліки у цей період провокують виникнення кро­пивниці. Під час вагітності погіршується всмоктування ліків із шлунково-кишкового тракту, зменшується їх концентрація в сиро­ватці крові, прискорюється виведення з сечею.

Різноманітні патологічні процеси можуть суттєво впливати на фармакологічні ефекти ліків. Зокрема, запальні процеси, атероскле­роз, дистрофія, гіпоксія, ішемія, гіповітамінози спотворюють фар­макокінетику лікарських речовин, часто бувають причиною їх під­вищеної токсичності. При патології печінки сповільнюється мета­болізм ліків, що може спричинити розвиток токсичних явищ при застосуванні їх у терапевтичних дозах. Серцеві глікозиди в здоро­вих людей на діяльність серця практично не впливають. їх кардіо­тонічна дія спостерігається при серцевій недостатності. З іншого боку, при міокардитах кардіотонічна дія цих препаратів значно змен­шується і різко зростає токсичність. Аспірин, парацетамол знижу­ють температуру тіла лише за умови її підвищення. При нормаль­ній температурі тіла цей ефект відсутній. В окремих випадках, при наявності патологічного процесу, організм стає більш стійким до лікарських препаратів. Наприклад, при рахіті діти легко перено­сять дози вітаміну Д, які в здорових дітей викликають токсичні прояви. При морфінній наркоманії, внаслідок зростання толерант­ності до наркотику, морфініст може протягом доби вводити собі 2-4 і більше грамів препарату. Для здорової людини доза 0,2 г є смертельною. При алкоголізмі може спотворюватись дія різнома­нітних ліків: снодійних, транквілізаторів, протигістамінних, деяких антибактеріальних, гіпотензивних, антикоагулянтів, протисудом-них. У жінок, які курять, у 10 разів збільшується ризик виникнення гіпертензивних криз, тромбозів і тромбоемболій при застосуванні таблетованих протизаплідних засобів.

На ефективність ліків впливає психологічний стан людини. При призначенні "модного" препарату за рахунок ефекту навіювання може підвищуватись ефективність лікування. Досліджено, що капсули і таблетки яскравого кольору (червоного, оранжевого) мають біль­шу лікувальну дію, ніж аналогічні ліки, але сірого або зеленого ко­льору. Ефект навіювання відіграє роль і при призначенні плацебо.

Встановлено, що у 15-40% випадків воно спричинює лікувальну дію: зникає біль у ділянці серця, суглобах, головний біль, покращуються настрій, загальне самопочуття. Правда, цей ефект швидко зникає.

Негативна дія ліків на організм

Токсична дія ліків є наслідком абсолютного або відносного їх передозування. Абсолютне передозування виникає при перевищенні максимально допустимих доз (вищих разових, вищих добових). Спостерігається воно переважно тоді, коли лікарська речовина має малу широту терапевтичної дії. Це може бути, наприклад, при засто­суванні серцевих глікозидів. Відносне передозування спостерігаеть-ся при введенні ліків у терапевтичних дозах і виникає за певних умов. Однією з них є здатність лікарської речовини до кумуляції (накопичення) в організмі. Вона буває матеріальною і функціональ­ною. У першому випадку абсолютна кількість речовини, що над­ходить в організм щодобово, перевищує кількість, яка елімінується з організму протягом доби. Це характерно для серцевих глікози­дів, солей важких металів, борної кислоти, літію карбонату, бромі­дів. При функціональній кумуляції після виведення лікарської ре­човини з організму спричинені нею зміни залишаються протягом тривалого часу. Вона властива етиловому спирту. Явище функціо­нальної кумуляції спостерігається при тривалому внутрішньовенно­му краплинному введенні деяких ліків, коли терапевтична дія дося­гається застосуванням менших доз за рахунок кумуляції ефектів.

Відносне передозування ліків може також розвиватися в разі недосконалості систем біотрансформації. Це буває при їх незріло­сті в дітей або при поступовому зниженні їх активності в похилому і старечому віці, при захворюваннях печінки. Відносне передозу­вання спостерігається при швидкому надходженні в організм те­рапевтичної дози ліків. Наприклад, при швидкому введенні у вену магнію сульфату розвивається пригнічення і зупинка дихання, но-вокаїнаміду - фатальне зниження артеріального тиску і пригнічен­ня серцевої діяльності.

У процесі призначення лікарських препаратів у терапевтичних дозах часто спостерігаються специфічні побічні ефекти, які пов'я-зані з їх фармакодинамікою. Наприклад, для нестероїдних проти­запальних препаратів характерна ульцерогенна дія, для антибіоти­ків з групи аміноглікозидів - нефротоксична дія, антибіотиків тет-рациклінового ряду-гепатотоксичний вплив. При застосуванні М-холіноблокаторів, клофеліну спостерігається сухість у роті. Після введення гангліоблокаторів може розвиватися ортостатичний ко­лапс. Анаприлін спричинює виникнення бронхоспазму.

До віддалених шкідливих наслідків застосування ліків належить ембріотоксична, тератогенна, фетотоксична, мутагенна та канце-рогенна дія.

Ембріотоксична дія розвивається у перші дні і тижні від почат­ку запліднення і є наслідком загальнопротоплазматичного токсич­ного впливу ліків. У результаті розвиток ембріона, процеси його прикріплення до стінки матки (імплантації) та плацентації порушу­ються. При цьому вагітність або зовсім не розвивається або від­бувається мимовільний викидень на її ранній стадії. Ембріотоксич-ну дію мають естрогени, гестагени, анаболічні стероїди, фторо-тан, аспірин, бісептол, тетрацикліни тощо.

Тератогенна дія - це здатність ліків порушувати нормальний розвиток ембріона і викликати вади розвитку в плода. Вона спо­стерігається при дії ліків у період 5 тижнів - 3-4 місяців внутріш-ньоутробного розвитку. В результаті відбуваються значні порушення розвитку мозку, серцево-судинної, травної та інших систем, від яких дитина може загинути. У легших випадках спостерігаються вовча паща, заяча губа, вади кінцівок, статевої та інших систем. Можли­ве порушення розвитку центральної нервової системи, що в майбу­тньому може викликати погіршання мислення, пам'яті, зору, слуху, труднощі у навчанні. Тератогенну дію мають вищезгадані препа­рати, протиепілептичні, протитуберкульозні, таблетовані протидіа-бетичні засоби, великі дози вітамінів А і Д, етиловий спирт та ба­гато інших речовин. Класичним прикладом тератогенноїдіїліківє талідомідова трагедія 60-х років. Тоді, в результаті вживання вагі­тними жінками широко розрекламованого седативного і снодійно­го засобу талідоміду, в них народжувалися діти з ластоподібними (як у тюленів) кінцівками. Усього в світі внаслідок застосування талідоміду народилося близько 10 тисяч таких дітей.

Фітотоксична дія розвивається в результаті впливу ліків на плід. Наприклад, призначення аспірину та інших нестероїдних протиза­пальних засобів у кінці вагітності викликає передчасне зарощення артеріальної (боталової) протоки. Призначення резерпіну може спричинити пригнічення дихання, порушення смоктання в новона­родженої дитини. Якщо майбутня мати наркоманка, алкоголічка, в новородженої дитини може розвиватися тяжкий синдром абстинен­ції, зупинка дихання, підвищується ризик раптової смерті.

Мутагенна дія виникає внаслідок впливу ліків на статеві кліти­ни і в період розвитку ембріона. Вона, на відміну відтератогенної, успадковується. Зовнішньо це проявляється вадами розвитку, які передаються наступним поколінням. Мутагенну дію мають цито­статики та деякі інші речовини.

Канцерогенна дія — це здатність речовин викликати розвиток злоякісних пухлин. Усі лікарські препарати ретельно перевіряють­ся на відсутність канцерогенної дії. Можна стверджувати, що за­стосовувані у клініці засоби її не мають.

До негативних ефектів, які зумовлені повторним введенням лі­ків в організм, належать толерантність, тахіфілаксія, лікарська за­лежність, пригнічення імунітету та ін.

Толерантність (звикання, резистентність, стійкість) - явище, коли при повторному застосуванні лікарської речовини фармакологічний ефект зменшується і зникає. При цьому підвищення дози ліків відновлює їх дію. Розвиток толерантності характерний для барбітуратів, наркотич­них анальгетиків, транквілізаторів, етилового спирту, фенаміну, кофеїну тощо. У деяких випадках при частому повторному введенні ліків відбу­вається зникнення їх фармакологічних ефектів, які не вдається понови­ти введенням підвищених доз речовин. Таке явище отримало назву тахіфілаксії і характерне для ефедрину, нафтизину та ін.

Тривале повторне (навіть нерегулярне!) введення ліків, які змі­нюють психічні функції (стимулюючих, знеболювальних, пригнічу­ючих), може спричинити розвиток лікарської залежності. Особливо небезпечними є речовини, які викликають ейфорію (стан повного фізичного і психічного благополуччя): морфін, кокаїн, маріхуана, ал­коголь, фенамін та ін. Лікарська залежність може бути психічною, коли після припинення прийому речовини хворий відчуває нестримний потяг до неї, порушення психічних функцій, і фізичною, коли роз­виваються тяжкі порушення функцій внутрішніх органів і систем організму. Якщо людині, в якої виникла лікарська залежність до ре­човини, вчасно не ввести чергову дозу наркотику, в неї розвивається стан, який називається абстиненцією. Він проявляється психічними і фізичними розладами, іноді надзвичайно тяжкими, і є наслідком психічноїі фізичної залежності від препарату. Лікарська залежність часто супроводжується розвитком толерантності.

Синдром відміни - це комплекс змін, що можуть розвиватися після раптової відміни препаратів, які до того призначали хворому тривалий час. Клінічна картина синдрому відміни залежить від того, який препарат і з приводу якого захворювання отримував пацієнт. Наприклад, при застосуванні глюкокортикостероїдів проявами син­дрому відміни можуть бути надниркова недостатність і загострен­ня перебігу хвороби (ревматоїдного поліартриту, бронхіальної аст­ми тощо). При застосуванні анаприліну синдром відміни характе­ризується розвитком гіпертензивної кризи, нападу стенокардії тощо. Одним із заходів попередження синдрому відміни є поступове зни­ження дози перед відміною препарату.

Пригнічення імунітету спостерігається при застосуванні імуно-депресантів, цитостатиків, глюкокортикостероїдів. У таких хворих будь-яка інфекція (бактеріальна, вірусна) може набувати генералі-зованого характеру.

Дисбактеріоз - це стан, який супроводжується порушенням природного складу мікрофлори шкіри і слизових оболонок. Він роз­вивається внаслідок застосування антибіотиків широкого спектра дії і досить часто супроводжується виникненням суперінфекції. Остання характеризується заселенням шкіри і слизових оболонок мікроорганізмами, що не чутливі до антибіотика, який застосову­вався. Це бувають гриби роду кандида, синьогнійна паличка, ме-тицилінорезистентні штами стафілококів.

Хіміорезистентність мікроорганізмів є проявом загальнобіоло-гічної реакції пристосування живих істот до змінених умов існу­вання. У результаті бактерії стають нечутливими до антибіотиків. Для відновлення впливу на них необхідно синтезувати нові анти­бактеріальні засоби.

Ще одним проявом негативної дії ліків на організм є ментозна алергія.

Алергічні реакціїу відповідь на призначення ліків можуть роз­виватися у таких випадках: 1) через 7-12 днів після початку за­стосування препарату; 2) при повторному лікуванні препаратом алергічна реакція може виникати вже після першого його призна­чення; 3) іноді - після введення засобу перший раз, за умови, що хворий мав контакт із цією речовиною раніше (повітряний, харчо­вий, професійний).

Необхідно враховувати, що до речовин з подібною хімічною бу­довою може розвиватись перехресна алергія. Тому, наприклад, при наявності в хворого алергії до новокаїну йому не можна призначати сульфаніламіди, дикаїн, анестезин. Якщо встановлено алергію до бензилпеніциліну, хворому протипоказані всі засоби пеніцилінового ряду і не виключається наявність у нього алергії до цефалоспоринів.

Клінічні прояви алергії можуть бути різноманітними: кропивни­ця, шкірні висипки, ангіоневротичний набряк Квінке, анафілактич­ний шок, бронхоспазм, сироваткова хвороба. Вона може проявля­тися змінами крові: тромбоците-, гранулоцитопенією, апластичною анемією, гемолізом еритроцитів. Ураження печінки, нирок, серця також можуть бути алергічного походження. При медикаментоз­ній алергії відсутня залежність між дозою речовини і тяжкістю алергічної реакції. Іноді мізерні кількості ліків, до яких сенсибілізо­ваний хворий, провокують розвиток анафілактичного шоку.

Якщо в людини була алергічна реакція на якийсь препарат, його призначення даному хворому абсолютно протипоказане протягом усього життя.

Медикаментозною ідіосинкразією називається спотворена (ісііоз-інший) чутливість організму до лікарських речовин. В основі цієї негативної дії ліків лежать генетичні порушення.

Комбінована дія лікарських речовин

При поєднаному застосуванні ліків між ними можуть виникати такі типи взаємодії, як фармацевтична, фармакокінетична та фармакоди-намічна. До першої належать фізична взаємодія, наприклад, погли­нання активованим вугіллям токсичних сполук, та хімічна взаємодія, наприклад, кислот і лугів. Про фармакокінетичну взаємодію ліків го­ворилось вище, коли розглядались процеси всмоктування, розподілу в організмі, метаболізму та виведення лікарських речовин. При поєд­наному застосуванні ліків можуть спостерігатися зміни їх фармаколо­гічних ефектів внаслідок впливу на специфічні рецептори. Такий тип взаємодії називається фармакодинамічним.

Залежно від спрямованості змін, які виникають при комбінова­ному застосуванні лікарських речовин, типи їхньої взаємодії мо­жуть проявлятися у вигляді синергізму, антагонізму та синергоан-тагонізму.

Синергізм - це варіант реакції організму на поєднане застосу­вання ліків, при якому ефект перевищує дію кожного компонента. У випадку, коли при комбінованому застосуванні ліків фармаколо­гічна дія дорівнює простій сумі ефектів кожного лікарського пре­парату, говорять про сумацію, або адитивну дію. Це, наприклад, спостерігається при поєднаному застосуванні засобів для наркозу, зокрема фторотану і закису азоту. Якщо загальний ефект переви­щує суму ефектів, говорять про потенціювання дії. Наприклад, по­єднане застосування нейролептиків, транквілізаторів або наркотич­них анальгетиків із засобами для наркозу спричиняє підсилення дії останніх (потенційований наркоз). Прямий синергізм спостеріга­ється, коли точки прикладання ліків спільні. Так, адреналін і норад-реналін впливають на адренорецептори, засоби для наркозу - на мембрани нервових клітин. З опосередкованим синергізмом ми стикаємося, коли ліки мають різні точки прикладання. Наприклад, сальбутамол, еуфілін та атропін проявляють бронхолітичну дію. Перший - шляхом впливу на (3,-адренорецептори бронхів, другий -на гладку мускулатуру бронхів, третій - на М-холінорецептори.

Явища синергізму використовуються для отримання бажаного фармакологічного ефекту при застосуванні менших доз ліків. Цим попереджується їх токсична дія. Цей принцип не розповсюджуєть­ся на антибактеріальні препарати. У разі їх комбінування кожна лікарська речовина застосовується у повній дозі.

Антагонізм - варіант взаємодії ліків, при якому спостерігається зменшення або навіть зникнення фармакологічного ефекту. Про­явом фізичного антагонізму є адсорбція активованим вугіллям на своїй поверхні токсичних сполук. При взаємодії кислот і лугів, нат­рію хлориду з нітратом срібла, морфіну з калію перманганатом спостерігається хімічний антагонізм. Якщо ліки мають протилеж­но направлені фармакологічні ефекти, говорять про фізіологічний антагонізм. Прикладами останнього є дія М-холіноміметиків і М-холіноблокаторів, засобів для наркозу і аналептиків. Якщо ліки-антагоністи мають спільні точки прикладання, між ними спостері­гається прямий антагонізм, наприклад, між адреноміметиками і адреноблокаторами. Окремим випадком прямого антагонізму є кон­курентний антагонізм. Він спостерігається між сульфаніламідами і параамінобензойною кислотою, неодикумарином і вітаміном К. Якщо антагоністи застосовуються при гострих отруєннях як ліку­вальні агенти, вони називаються антидотами (протиотрутами'). Зо­крема, ангидотами при отруєнні нітратом срібла є натрію хлорид для промивання шлунка (хімічний антагонізм) і унітіол для резорб-тивної дії (фізіологічний антагонізм). Іноді між ліками спостеріга­ють опосередкований антагонізм. Наприклад, брадикардію, яка розвивається під впливом М-холіноміметиків, можна усунути ад­реноміметиками. При цьому перші впливають на М-холінорецеп­тори, другі - на ^-адренорецептори. Антагонізм буває також дво­бічний і однобічний. Прикладами двобічного антагонізму є дія кислот і лугів, спирту етилового і кофеїну. При цьому обидві речо-вини здатні усувати дію одна одної. При однобічному антагонізмі один препарат усуває дію іншого, але не навпаки. Наприклад, ат­ропін знімає дію ацеклідину, останній дію атропіну неусуває.

Синергоантагонізм — це явище, коли при поєднаному застосу­ванні ліків одні фармакологічні ефекти зникають, а інші посилюю­ться. Наприклад, на фоні застосування а-адреноблокатора фенто-ламіну зникає стимулююча дія адреналіну на а-адренорецептори, але посилюється на Р-адренорецептори.

ДОЗЫ, ИХ ВИДЫ

Между лекарством и ядом нет принципиального отличия.

Любое лекарство в большой дозе может вызвать токсический

эффект и даже смерть и, наоборот ядовитые вещества в

определенных дозах оказывают лечебное действие.

ДОЗА - количество лекарственного вещества, вводимого в организм.

Доза бывает: - разовая- количество ЛВ в граммах или ЕД,

получаемое больным за 1 прием

• суточная- « - за 1 сутки

• курсовая - получаемая за курс лечения

Также доза бывает:

• лечебная (терапевтическая), вводимая с лечебной целью

а) минимальная или пороговая- минимальное количество

лекарства, оказывающее лечебное действие

б) средняя терапевтическая доза- среднее количество

лекарства в гр или ЕД, оказывающее лечебное

действие у большинства больных в возрасте от18 до

65 лет с массой тела не более 70 кг

в) высшая терапевтическая доза- максимальное количест-

во, которое можно ввести больному за 1 раз (1 сутки)

• токсическая доза - количество лекарства в граммах или

ЕД, оказывающая токсическое действие (отравление)

• смертельная доза - доза вызывающая смерть у большинсст

ва людей

Диапазон между минимальной терапевтической и токсической дозой называется

ШИРОТОЙ ТЕРАПЕВТИЧЕСКОГО ДЕЙСТВИЯ

НЕГАТИВНОЕ ДЕЙСТВИЕ ЛЕКАРСТВ НА ОРГАНИЗМ

Наряду с лечебным действием лекарства оказывают и побочное действие- нежелательное- ухудшение здоровья человека. Их можно разделить на 4 группы

1. Осложнения, связанные с абсолютной и относительной передозировкой

препаратов (отравления)

Абсолютная передозировка - превышение предельно допустимой дозы лекарства

Относительная передозировка - слишком быстрое введение препарата (строфантин при быстром в/в введении вызывает остановку сердца) , или если лекарство вводятся в лечебной дозе, но накапливается в организме вследствии болезни печени или вследствии свойств самого лекарства(бромиды, сердечные гликозиды, витамин к-викасол)

2. Осложнения, связанные с токсическими свойствами ЛС при длительном применении ( гепатотоксичность, нефротоксичность, угнетение кроветворения, нейротоксичность, ульцерогенное действие, синдром отмены, мутагенное, тератогенное, эмбриотоксичное дейстие, угнетение иммунитета, канцерогенное действие.

Токсические свойства ЛС являются специфическими, так как связаны с их структурой, например гентамицин снижает слух, нарушает функцию почек, левомицетин- угнетает кроветворение, аспирин- ульцерогенное действие.

Синдром отмены возникает при внезапном прекращении лечения, например внезапная отмена ГК (глюкокортикоидов – гормонов коры надпочечников) может вызвать синдром острой надпочечниковой недостаточности.

Большой проблемой является мутагенное действие- врезультате действия на половые клетки, что приводит к наследственно обусловленным заболеваниям.

Тератогенное действие возникает при назначении ЛС во время беременности и проявляется в виде уродств плода.

Тератогенное действие может проявиться морфологически- дефекты развития органов и неморфологически- дефекты развития психики.

Если эти эффекты возникают в первые 12 недель беременности, их называют эмбриотоксическими, если позже- фетотоксическими.

3. Осложнения, обусловленные ПОВЫШЕННОЙ ЧУВСТВИТЕЛЬНОСТЬЮ ОРГАНИЗМА:

аллергические реакции и идиосинкразия

Аллергические реакции- наиболее распространенные осложнения лекарств.

Они связаны с образованием антител на антигены лекарств. Аллергические реакции могут быть немедленного и замедленного типов. Наиболее опасной является АШ (анафилактический шок). Проявления аллергии могут быть в виде: крапивницы, кожного зуда, шелушения кожи, отека кожи и слизистых в том числе гортани с развитием удушья- Отек Квинке, сывороточная болезнь и т.д.

Идиосинкразия- генетически обусловленная извращенная реакция на лекарственный препарат. Внешне она проявляется покраснением, отеком кожи и слизистых, нарушением дыхания, АД, лихорадкой и другими расстройствами вплоть до шока. Типичным примером идиосинкразии является сенная лихорадка- бурная реакция некоторых лиц на запах сена

4.Осложнения лекарственной терапии в виде ЛЕКАРСТВЕННОЙ ЗАВИСИМОСТИ.

Она развивается при длительном повторном( может и нерегулярном) введении лекарств, которые изменяют психические функции ( стимулирующие, обезболивающие, угнетающие- транквилизаторы, снотворные, спирт этиловый)

Особенно опасными являются вещества, которые вызывают э й ф о р и ю

( состояние полного физического и психического благополучия)- морфин, кокаин, марихуана, алкоголь. Лекарсвтвенная зависимость может быть психической, когда после прекращения приема вещества Человек ощущает непреодолимую потребность в нем, с нарушением психических функций

также может быть физической- когда развиваются тяжелые нарушения функций внутренних органов и систем организма.

Если человеку, у которого возникла лекарственная зависимость к веществу, во время не ввести очередную дозу наркотика, развивается состояние- абститенции. Оно проявляется психическими и физическими расстройствами, возможен смертельный исход.

-ОПРЕДЕЛЕНИЕ ФАРМАКОДИНАМИКИ. ------ПОНЯТИЕ О МЕХАНИЗМЕ ДЕЙСТВИЯ (ПЕРВИЧНОЙ ФАРМАКОЛОГИЧЕСКОЙ РЕАКЦИИ) И ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИХ ЭФФЕКТАХ.

-ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНЫХ БИОМОЛЕКУЛ-МИШЕНЕЙ ДЛЯ МОЛЕКУЛ ЛЕКАРСТВ.

-КЛАССИФИКАЦИЯ ЛЕКАРСТВ ПО ПРИНЦИПУ ИХ ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ С РЕЦЕПТОРАМИ

Фармакодинамика-раздел фармакологии изучающий механизмы действия, фармакологические, лечебные и побочные эффекты ЛВ, их взаимодействие и зависимость действия от различных факторов.

Лекарственное вещество, попадая в кровь действует на молекулы организма, вследствие чего изменяются функции организма.

Изменение функций организма под влиянием ЛВ называется п е р в и ч н о й ф а р м а к о л о г и ч е с к о й р е а к ц и е й.

Механизм действия лекарства- это способ, с помощью которого оно изменяет функции клеток организма.

Большинство лекарств, поступающих в организм взаимодействуют со специфическими структурами- рецепторами, находящимися либо на мембранах клеток ( интегрированы в липидный слой мембран) либо в ядре клеток.

Рецепторы- это белки или гликопротеины, активные центры клеток, с которыми взаимодействуют как эндогенные вещества(гормоны, БАВ- гистамин, серотонин, медиаторы- ацетилхолин, НА, дофамин) так и экзогенные- лекарства.В результате взаимодействия ЛВ с рецепторами изменяется проницаемость мембран клетки для ионов, белков, глюкозы, изменяется функция клетки. Лекарства, которые связываясь с рецепторами активируют (возбуждают) их, они называются а г о н и с т а м и (миметиками). Так действуют, например адреналин, изадрин, цититон. Если лекарство, связываясь с рецептором препятствует его возбуждению- оно называется антагонистом.

(блокатором)

Например атропин, анаприлин, димедрол)

Специфика рецептора определяет специфику действия лекарства. Во всех органах и тканях обнаружены рецепторы, однако найдены рецепторы еще не ко всем лекарствам.

Рецепторная теория взаимодействия лекарств с клетками организма является основной, но не единственной.

В основе механизма действия лекарств могут также лежатиь неспецифические изменения,связанные с их физическими или химическими свойствами. Например, мочегонное действие маннита связано с его способностью повышать осмотическое давление в крови и почечных канальцах.

Механизм действия антацидных средств, связан с химическим взаимодействием и нейтрализацией соляной кислоты желудка.

Механизм действия многих ЛВ связан с блокадой ионных каналов мембран клеток, в результате чего замедляется движение ионов и уменьщается их содержание в структурах клетки ( например, блокаторы кальциевых, калиевых и натриевых каналов). К блокаторам натриевых каналов относятся местные анестетики, антиаримические ЛС

Блокаторы кальциевых каналов применяются для снижения АД.

Механизм действия ЛВ может быть связан с ингибирующим действием на ферменты. Например, прозерин, ингибируя ацетилхолинэстеразу, способствует накоплению в синапсах АХ, что усиливает тонус холинергической системы.

Перспективным направлением является создание ЛС для которых мишенью являются гены. Механизм действия многих лекарств достоверно не установлен и требует изучения.

Таким образом, первичная фармакологическая реакция осуществляется на молекулярном уровне, поэтому скрыта от непосредственного наблюдения.

Она проявляется в виде ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЙ ЭФФЕКТОВ, которые могут быть зарегистрированы обычными методами( например АД, работа сердца, органов дыхания, пищеварения и тп)

ЛЕКЦИЯ № 3

ТЕМА : ПРОТИВОМИКРОБНЫЕ СРЕДСТВА. АНТИСЕПТИКИ И

ДЕЗИНФИЦИРУЮЩИЕ СРЕДСТВА.

А к т у а л ь н о с т ь: Около 40-50% заболеваний человека вызываются микроорганизмами. Насчитывается более 1000 таких возбудителей: бактерии, вирусы, грибки, простейшие, спирохеты и др. Для лечения заболеваний, вызванных этими возбудителями, применяются противомикробные средства.

К л а с с и ф и к а ц и я п р о т и в о м и к р о б н ы х с р е д с т в

1. Дезинфицирующие- предназначенные для уничтожения микроорганизмов в окружающей среде. Д. применяются для обеззараживания помещений, мебели, постели, одежды, предметов ухода за больными, инструментов, выделений больных и тд

2. Антисептики- используются для уничтожения бактерий на поверхности кожи, слизистых, для лечения инфицированных ран.

3. Химиотерапевтические- применяются для уничтожения возбудителей в организме

Основное назначение дезинфицирующих и антисептических ЛС- профилактика инфекционных заболеваний. Принципиальных различий между ними нет. В зависимости от концентрации их можно использовать для дежинфекции как предметов окружающей среды, так и покровных тканей организма.

И с т о р и я а н т и с е п т и к и

Первую попытку использовать химические вещества для обеззараживания помещений и предметов ухода за больными сделал русский фармаколог А.П. Нелюбин, который предложил для этой цели хлорную известь.

В 1867 г. английский хрург Дж. Листер ввел в практику в качестве обеззараживающего средства карболовую кислоту (фенол)

Пирогов применял раствор йода спиртовой и раствор серебра нитрата в спирте для лечения ран.

В дальнейшем Л. Пастер И.И. Мечников, Р. Кох установили роль микроорганизмов в развитии заболеваний и научно обосновали применение антисептиков и дезинфицирующих средств.

Противомикробные средства в зависимости от концентрации могут оказывать бактерицидное ( фунгицидное) и бактериостатическое ( фунгистатическое) действие.

Бактерицидное (фунгицидное )действие – препарат вызывает гибель бактерий (грибов)

Бактериостатическое (фунгистатическое ) действие- препарат нарушает рост и размножение бактрий (грибов)

Большинство антисептиков и дезинфицирующих средств проявляют бактерицидное действие и имеют широкий спектр действия- на бактерии, вирусы, бациллы, простейшие, грибы.

Т р е б о в а н и я к а н т и с е п т и к а м

1. широкий спектр действия

2. достаточная активность, в том числе и в присутствии биологических субстратов

3. не должны оказывать раздражающего действия на ткани, аллергизирующего и токсического действия на организм

4. не должны повреждать обрабатываемые предметы

5. должны быть химически стойкими

К л а с с и ф и к а ц и я а н т и с е п т и к о в

( по химическому строению)

1. Группа галогены

2. Антисептики ароматического ряда

3. Антисептики алифатического ряда

4. Группа красители

5. Группа окислители

6. Производные нитрофурана

7. Детергенты

8. Кислоты и щелочи

9. Соли тяжелых металлов

Г а л о г е н о с о д е р ж а щ и е п р е п а р а т ы

Делятся на хлорсодержащие (дезактин, хлорамин, пантоцид) и йодсодержащие спиртовый раствор йода, раствор Люголя, йодонат, йоддицерин, бетадин)

Механизм противомикробного действия галогенов – отщепляют хлор или йод, вызывают денатурацию белков микробных клеток и их гибель.

Хлорная известь не применяется (раздражает ткани, агрессивна к металлу, плохо растворима в воде, при контакте с органикой образует хлорированные углеводороды, обладающие мутагенной активностью

Дезактин порошок, из которого готовят рабочий раствор 0.2% (0.2 грамма на 100 мл воды, соответственно 2.0 грамма на 1 литр воды) или 0.5% раствор

Применение дезактина:

• предстерилизационная обработка шприцов, медицинских изделий, инструментов из нержавеющей стали, стекла, алюминия, резины, метала с интикоррозионным покрытием,эмали, полимерных материаловъ

• дезинфекция медицинских приборов и аппаратуры, предметов ухода за больным (судна и прочее), белья, посуды, игрушек. Для уборки помещений, дезинфекции мебели.

• Раствор дезактина разрешен к использованию как дезинфицирующее средство в детских дошкольных учреждениях, школах, санаториях, ВУЗах, на вокзалах и других общественных местах.

Раствор дезактина готовят из порошка. Готовить раствор необходимо в маске, перчатках, спец одежде, так как дезактин раздражает дыхательные пути и кожу.

Приготовленный 0.1-0.2% раствор не оказывает вредного действия при использовании.

Готовый раствор хранится не более суток.

В крайних случаях допустимо применение неиспользованного в течение 14 суток раствора дезактина для предстерилизационной обработки и дезинфекции.

Хлорамин порошок, из которого готовят рабочие растворы:

раствор 0.25-0.5% для лечения гнойных ран

0.5-1% для дезинфекции рук

3-5% для дезнифекции предметов ухода, помещений, для стерилизации неметаллических инструментов. Обладает дезодорирующим свойством

Пантоцид- табл по 1-2 табл на 1 литр воды в течение 15 мин для обеззараживания воды и дезинфекции рук

Раствор йода спиртовой 5 или 10% во фл по 15 или 25 мл применяют наружно как антисептик для обработки операционного поля, кроев раны, при фурункулезе, грибковых заболеваниях кожи (10%), рук хирурга (ногтевые фаланги пальцев)

Оказывает сильное раздражающее действие и может вызвать химический ожег. Применять осторожно детям и белокожим людям. Как раздражающее и отвлекающее применяется в виде йодных сеток при миозитах, невралгии

Раствор Люголя- р-р йода в водном растворе калия йодида, применяют для смазывания слизистой оболочки глотки и гортани, во фл. По 100 и 50 мл

Йодонат- водный раствор поверхностно активного вещества с йодом, не оказывает раздражающего действия, применяется для обработки операционного поля путем двухкратного смазывания- во фл по 100 мл

Йоддицерин- раствор для наружного применения во фл. 25 мл, антисептик широкого спектра действия с противовоспалительным и местноанестезирующим действием, не раздражает кожу. Применяется наружно в виде аппликаций( компрессов) на зону гнойно-воспалительного очага 2-3 раза в день на 30 мин, курс лечения- 3-5 дней

Бетадин – используется в трех лекарственных формах

1. вагинальные суппозитории, содержащие повидон-йод по 0.2 грамма в каждой свече (0.02 активного свободного йода) Препарат имеет широкий спектр противомикробного действия – бактерии, простейшие, грибы. При контакте с слизистой влагалища выделяется свободный йод, что оказывает бактерицидное действие

Применяют для лечения и профилактики инфекций половой системы.

2. Бетадин – мазь 10% -20.0(10 мг в 1 грамме) Поверхность очистить, высушить, наносить 1-2 раза в сутки, возможно с асептической повязкой

• Профилактика инфицирования ран( при ожогах, малых хирургических вмешательствах, ссадинах, порезах)

• Лечение инфицированных трофических язв и пролежней

• Лечение инфекций кожи (бактериальных, грибковых, смешанных)

3. Бетадин - раствор

• Для дезинфекции рук гигиенической- по 3 мл неразведенного 2 раза – 30 секунд

• Для хирургической дезинфекции рук – по 5 мл неразведенного 2 раза – 5 минут

• Для обработки операционного поля (кожи и слизистых)- смазывают неразведенным раствором до полного высыхания

О к и с л и т е л и

- Механизм противомикробного действия связан с отщеплением атомарного или молекулярного кислорода. При контакте с тканями кислород окисляет органические вещества и вызывает гибель микроорганизмов.

- Раствор калия перманганата водный кристаллы темно-фиолетового цвета, их которых делают водный раствор.

В концентрации 0.1-0.5% для промывания ран

В концентрации 0.01-0.1% для полоскания горла и промывания желудка, для спринцевания и промывания в гинекологической, урологической практике, в проктологии

В концентрации 2-5% (раствор темно-фиолетового цвета) обладает вяжущим действием и используется для смазывания ожоговых поверзностей и язв на коже

- Раствор перекиси водорода разведенный 3% выпускают во флаконах по 25 или 40 мл

Применяют для

• промывания гнойных ран

• первичной обработки раны

• полоскания горла при стоматите, ангине (1 столовая ложка перекиси водорода на стакан воды)

• остановки носовых кровотечений (проявляет кровоостанавливающее действие)

• для спринцевания при вагинозе (бактериальное воспаление влагалища)

- Как дез. Средство используют 6% раствор перекиси водорода для стерилизации инструментов, дезинфекции оборудования, помещения операционной, стерилизационной и тд

А н т и с е п т и к и а р о м а т и ч е с к о г о р я д а

- Фенол (карболовая кислота) 3-5% обладает сильным бактерицидным действием в отношении вегетативных форм бактерий. На споры действует с л а б о.

Раствор фенола используют только для дезинфекции помещения, предметов ухода за больными, инструментов. Фенол действует на кожу и слизистувю раздражающе и прижигающее.

Легко всасывается через них и может вызвать токсическое действие (головокружение, общую слабость, расстройства дыхания, снижение АД)

- Деготь березовый –обладает антисептическим действием, противовоспалительным.

По силе противомикробного действия уступает фенолу, но зато не токсичен.

В составе мазей, паст, линиментов используется для лечения кожных болезней ( экзема, лишай)

Входит в состав линимента Вишневского для лечения ран, фурункулов, пролежней, ожогов, язв кожи и пр

- Ихтиол используется как антисептик в виде мазей, паст для лечения ожогов, экзем, ран

В виде свечей – для лечения проктитов (воспаление прямой кишки), вагинитов (воспаление влагалища)

А н т и с е п т и к и а л и ф а т и ч е с к о г о р я д а

- Механизм противомикробного действия этих антисептиков связан с тем, что они вызывают дегидратацию( обезвоживание) клеток микроорганизмов и их гибель

- Спирт этиловый проявляет противомикробное действие уже в концентрации 20%

Как антисептическое средство используется в концентрации:

70%- для обработки рук мед.персонала, кожи- места иньекции, операционного поля

90%- для стерилизации инструментов, медицинской аппаратуры

90% спирт этиловый на кожу проявляет дубящее действие- уплотняя поверхностные слои кожи и не проникая вглубь. Поэтому для дезинфекции кожи не применяется.

Однако при нанесении на ожоговую поверхность 90% спирт образует белковую пленку (так как денатурирует белки ткани), что защищает ожог от внешней среды и способствует заживлению.

- Раствор формальдегида (формалин) 1-5% используют как дезинфицирующее средство для дезинфекции перчаток, инструментов, для консерварования трупного материала

Оказывает сильное противомикробное средство на вегетативные формы и споры, не портит металлические инструменты.

0.5% раствор формалина можно использовать для обработки обуви и кожи стоп при повышенной потливости ног.

Токсичен. При вдыхании может вызвать слезотечение, кашель, головокружение, головную боль, тахикардию (частый пульс)

А н т и с е п т и к и к р а с и т е л и

- Малотоксичны. Эффективны только против кокков Гр + - стафилококки, стрептококки и др. Противомикробное действие исчезает в белковой среде (кровь, гной)

-Раствор бриллиантовой зелени спиртовый 1% применяют как антисептик для обработки ссадин, небольших незагрязненных гноем и кровью ран, операционных швов, пупочной ранки у новорожденного, кожных высыпаний

-Раствор метиленового синего спиртовый 1-3% применяют также как и бриллиантовый зеленый. Водный раствор метиленовый синий используют как антисептик для промывания мочевого пузыря при воспалении его (цистит)

-Раствор этакридина лактат (Риванол) используют :

0.1-0.2% для лечения ран, при фурункулах, абсцессах в виде тампонов, примочек

0.05-0.1% для промывания полостей плевральной, брюшной

При болезнях кожи применяют мазь1% или пасту 5-10%

Д е т е р г е н т ы

- Обладают моющими, растворяющими, дезинфицирующими свойствами

- К детергентам относят мыло хозяйственное – 2% раствор применяют для мытья посуды, одежды, предметов ухода

Мыло зеленое – для мытья рук (более эффективно уничтожает бактерии, чем другое мыло)

Хлоргексидин

• Оказывает быстрое и сильное бактерицидное действие на Гр+ и Гр- бактерии.

• Не действует на споры

• Слабо действует на вирусы

• Сохраняет активность в присутствии крови и гноя

Формы выпуска хлоргексидина

• 20% водный раствор-0.5, 3, 5 литров

• 0.05% водный раствор-100 мл

• Дистерил (Disteril) содержит 1,5 % хлоргексидина биглюконата и 15 % бензалкония (поверхностно-активный ан- тисептик), а также краситель. Добавление бензалкония усиливает дезинфицирующее действие, а краситель позволяет точно определять плошадь обработанной кожи. Применяется для обработки операционного поля, дезинфекции медицинского оборудования

• Входит в состав растворов для обработки рук и операционного поля ("Пливасепт", АХД-специаль).

• Гексикон – свечи вагинальные, гель, раствор

Из 20% раствора хлоргексидина делают рабочие растворы:

0.5% водно-спиртовой раствор 500 мл 70% спирта добавляют 12,5 мл 20% раствора хлоргексидина

• Обработка рук хирурга в течение 2 минут- 2 раза

• Обработка операционного поля в течение 2 минут- 2 раза

• Быстрая стерилизация хирургических инструментов 5 минут