3. Нормативно-правове забезпечення туристичної діяльності

Туризм як перспективна галузь національної економіки вимагає дієвого правового забезпечення, що покликане створити умови розвитку ринку туристичних послуг та його інфраструктури. Розвиток туризму в Україні як один з факторів формування економіки держави обумовлює необхідність активних цілеспрямованих дій, насамперед у контексті формування туристичної політики держави як важливої складової її зовнішньої та внутрішньої політики, посилення конкурентних позицій на світовому ринку [6].

Основні засади державної туристичної політики в Україні закріплені в Законі України “Про туризм” від 18.11.2003 р. Згідно зі ст. 6 Закону, основними цілями державного регулювання туристичної діяльності є:

1) забезпечення прав громадян на відпочинок і оплачувану відпустку, свободу пересування, вільний доступ громадян країни та іноземців до місць і районів туристичного інтересу тощо;

2) створення умов для виховання, навчання й оздоровлення туристів;

3) розвиток туристичної індустрії, створення нових робочих місць, збільшення доходів держави;

4) збереження об’єктів туристичного показу, раціональне використання природного та культурного потенціалу країни, туристичних ресурсів;

5) безпека туризму, захист прав та законних інтересів туристів, інших суб’єктів туристичної діяльності.

Туристична діяльність в Україні регулюється нормами як спеціального, так і загального законодавства. Загалом Законодавство України про туризм складається з Конституції України, Законів України “Про туризм”, “Про курорти” й інших нормативно-правових актів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності.

Основоположним юридичним актом, який визначає загальні правові, організаційні, соціально-економічні засади туристичної діяльності, є Закон України “Про туризм” від 15.09.1995р. із внесеними змінами до нього 18.11.2003р. Уперше в українському законодавстві визначено структуру туристичної діяльності, поняття туроператора і турагента, встановлено необхідність присвоєння категорії якості та рівня обслуговування об’єктам туристичної інфраструктури тощо. У новій редакції Закону визначено також обов’язки суб’єктів туристичної діяльності щодо забезпечення безпеки туристів та збереження об’єктів культурної та природної спадщини [7].

Діяльність, пов’язана з наданням туристичних послуг, підлягає ліцензуванню. Ще в 1994 р. — з моменту включення туризму в ліцензійні види діяльності – ліцензуванню підлягала будь-яка діяльність, пов’язана з наданням туристичних послуг, а саме: організація іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму й екскурсійна діяльність.

Відповідно до чинного Закону України “Про туризм”, об’єктами ліцензування є туроператорська та турагентська діяльність. Згідно з Законом “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, туроператори та турагенти зобов’язані здійснювати підприємницьку діяльність відповідно до встановлених для цього виду діяльності Ліцензійних умов, тобто юридично визначених організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов’язкових для виконання. Слід зазначити, що відповідний документ — “Ліцензійні умови провадження туроператорської та турагентської діяльності” був прийнятий дещо з запізненням (у 2007 р.). Одним із найважливіших нововведень цього нормативного акту є те, що в ньому вперше з моменту виникнення необхідності отримувати банківську гарантію (що зазначено в ст. 15 Закону про туризм) було виписано механізм її використання. Водночас, документ потребує доопрацювання, оскільки деякі його положення суперечать Законам України “Про туризм” та “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” [8].

Особливої уваги потребують питання стандартизації туристичних послуг, основною метою якої, відповідно законодавству України, є забезпечення безпеки для життя та здоров’я людини, майна та охорони довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів ресурсів, відповідності об’єктів стандартизації своєму призначенню.

Важливими нормативними документами, які встановлюють норми, правила та вимоги до туристичного продукту, є стандарти.

Головними міждержавними стандартами які регламентують галузь туризму є стандарти по проектуванню туристичних послуг (ГОСТ 2868 1.1-95 – "Туристко-экскурсионное обслуживание")[9], документ в якому визначені загальні вимоги до туристичних послуг (ГОСТ 28681.2-95 — "Туристские услуги" (общие требования) [10],стандарт який визначає вимоги по забезпеченню туристів та екскурсантів (ГОСТ 28681.3-95 — "Туристко-екскурсионное обслуживание") [11], стандарт в якому визначена класифікація закладів харчування (ГОСТ 30389 - 95 — "Общественное питание" ) [12], стандарт в якому визначены загальны вимоги до послуг громадського харчування (ГОСТ 30523 - 97 — "Услуги общественного питання") [13].

З 2004 р. в Україні запроваджено нові стандарти на готельні послуги (послуги проживання): ДСТУ 4268:2003 “Послуги туристичні. Засоби розміщення. Загальні вимоги” та ДСТУ 4269:2003 “Послуги туристичні. Класифікація готелів”, а на послуги харчування 31.03.2004 р. набув чинності ДСТУ 4281:2004 “Заклади ресторанного господарства”.

Стандарти обов’язкові для всіх засобів розміщення, як індивідуальних, так і колективних (готелів, пансіонатів, санаторіїв, будинків і баз відпочинку тощо), і в них містяться мінімальні вимоги для проживання туристів .

Стандарт “Послуги туристичні. Засоби розміщення. Загальні вимоги” був введений у нашій країні вперше. Це класифікація засобів розміщення, розроблена відповідно до рекомендацій ЮНВТО, що висуває загальні вимоги до матеріально-технічного оснащення засобів розміщення та послуг.

В Україні продовжується робота над розробкою національних стандартів, що стосуються різних аспектів туристичної діяльності, однак чи не найважливішими сьогодні є ДСТУ “Послуги туристичні. Знакування туристичних шляхів”, що є нормативною базою, яка узаконює туристичні траси та дозволяє забезпечити підвищену безпеку туристів. Однак, через відсутність фінансування роботи з його створення призупинені [14].

Щодо інших аспектів туристичного бізнесу (державна реєстрація підприємств, зовнішньоекономічна діяльність, майнові відносини та ін.), які власне притаманні будь-якому виду підприємницької діяльності, то вони регулюються нормами загального законодавства. Основні права і свободи людини, їх гарантії закріплені Конституцією України.

З великої кількості юридичних актів, які регулюють діяльність туристичного підприємства слід також згадати Закони України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, “Про державну підтримку малого підприємництва”, “Про господарські товариства”, “Про власність”, “Про страхування”. “Про рекламу”, “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, “Про захист прав споживачів”, “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України”, “Про правовий статус іноземців”, “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про охорону культурної спадщини” тощо. Велику групу нормативно-правових актів, які регулюють організаційно-правові питання туристичної діяльності, складають закони про працю та соціальне страхування.

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ДІЯЛЬНОСТІ ТУРИСТИЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА “Мері-тур”