1. Поняття “неправомірності використання” ділової репутації

Неправомірним вважається таке використання длової репутації суб’єкта господарювання, яке в цілому або безпосереднє є посяганням на конкретний об’єкт інтелектуальної власності чи майно суб’єкта господарювання в якому втілена певна складова ділової репутації суб’єкта господарювання або що має вплив на оцінку ділової репутації. Варто зазначити, що об’єктом посягання може бути як один об’єкт, наприклад фірмове найменування, а може бути сукупність об’єктів та їх втілень. Доведення “недобросовісності” використання ділової репутації завжди пов’язаний із встановленням факту несанкціонованого використання певного об’єкта, що є складовою ділової репутації певного суб’єкта господарювання.

Несанкціонованим є використання об’єктів без дозволу їх власників, осіб, що мають пріоритет на використання певних об’єктів (санкціонований державою шляхом реєстрації), або першими ввели певний об’єкт у оббіг (пріоритет використання).

Для кваліфікації певних дій як неправомірного використання ділової репутації суб’єкта господарювання необхідною умовою є безпосереднє введення контрафактних об’єктів у господарській оббіг. При цьому доводити наявність у власника збитків не потрібно, а наявність прибутку у порушника є лише додатковою умовою складу правопорушення, бо сам факт неправомірного використання є підставою для застосування заходів відповідальності.

Так, унаслідок вжитих органами Антимонопольного комітету України у 2007 році заходів захищено ділову репутацію ТОВ “Інтеррибфлот-Україна” щодо ряду відомих марок рибних консервів, ТОВ “Агрофірма “Шабо” щодо вин з позначенням в якості місця походження регіону села Шабо Білгород-Дністровського району Одеської області, ЗАТ “Оболонь” щодо напоїв “Живчик” та “Живчик Унік”, ОП “Ужгородський коньячний завод” щодо торговельної марки коньяк “Карпатський”, корпорації “МАРС, Інк.” (США) щодо кормів для тварин з торговельними марками “Whiskas” і “Pedigree”, ТОВ “Reed Messe Wien GmbH” (Австрія) щодо знака “INTERTOOL”, ЗАТ “ПТИ ГЛОБАЛ” (Російська Федерація) щодо комбінованого знака для товарів і послуг “ПТИ” та інших⁸.

2. Неправомірне використання чужих позначень

Неправомірним, відповідно до ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» вважається використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торговельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу (згоди) суб’єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб’єкта господарювання.

Неправомiрним слід визнати будь-яке використання знака для товарів і послуг іншими особами без дозволу його власника, у тому числі застосування його на товарах i при наданні послуг, на упаковці товару, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, при демонструванні експонатів на виставках i ярмарках, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов’язаній із введенням товарів і послуг у господарський обіг.

Положення статті 4 Закону забезпечують захист від недобросовісної конкуренції у вигляді неправомірного використання ділової репутації не на підставі охоронного документа, до прикладу, патенту на промисловий зразок чи свідоцтва на знак для товарів і послуг, а виходячи з першості у використанні будь-якого позначення чи сукупності позначень, що забезпечують індивідуалізацію діяльності відповідного суб’єкта господарювання з-поміж інших. Слід зауважити, що така позиція набула поширення і у судовій практиці. Зокрема з цього приводу необхідно звернути увагу на оглядовий лист Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням конкуренційного законодавства» від 24 жовтня 2006 р. N 01-8/2361.

Відсутність реєстрації як торговельних марок позначень товарів (робіт та послуг) не є підставою для ненадання власнику пріоритетного за часом використання позначення захисту від недобросовісної конкуренції. Таким чином, в основу судового рішення було покладено висновок про те, що ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» забезпечує захист прав особи від недобросовісного використання чужих позначень, виходячи з принципу пріоритетного за часом використання відповідного позначення у господарській діяльності незалежно від того, чи було воно зареєстровано як торговельна марка.

Слід зазначити, що такий висновок повністю відповідає міжнародній практиці у сфері правового захисту від недобросовісного використання чужих позначень товарів (робіт та послуг). Так, згідно з п. 2 ст. 1 Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., до якої Україна приєдналась 25 грудня 1991 р., об’єктами охорони у сфері промислової власності поряд з іншими об’єктами права інтелектуальної власності є товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та вказівки про походження чи найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції. При цьому згідно із п.п. 2, 3 ст. 10 — bis цієї Конвенції актом недобросовісної конкуренції вважається будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах. При цьому відповідно до вказаних положень Конвенції підлягають забороні будь-які дії, здатні хоч би в який спосіб викликати змішування відносно підприємства, продуктів чи промислової або торговельної діяльності конкурента тощо.

Прикладом такого порушення є наступна справа. З квітня 1998 року до червня 2001 року СП “ЛЛЛ” виробляв та реалізовував апельсиновий безалкогольний напій “ФАНТАзія”. При цьому назва напою на етикетці була виконана у два рядки з домінуючою частиною назви - “ФАНТА” великими літерами у першому рядку та частиною “зія” маленькими літерами у другому рядку. Такі дії СП “ЛЛЛ” у вигляді використання на етикетці безалкогольного напою “ФАНТАзія” назви, графічно зображеної у два рядки з домінуючою частиною “ФАНТА”, можуть призвести до змішування діяльності СП “ЛОГОС” з діяльністю підприємства “Дзе ККК”, та підприємства “БББ”. Представники “Дзе ККК” зазначили, що СП “ЛЛЛ” виробляло під назвою “ФАНТАзія” саме апельсиновий напій і розливало його у пластикові прозорі пляшки, що додатково збільшувало ступінь схожості продукції Заявників та СП “ЛЛЛ”. Час виходу на ринок України представників “Дзе ККК”, а також дата реєстрації знаків для товарів і послуг “FANTA” і “ФАНТА” свідчать про те, що вони мають пріоритет на використання позначення “ФАНТА” і не надавали дозволу СП “ЛЛЛ” на використання позначення “ФАНТА”. Крім того, СП “ЛЛЛ” подало до Науково-дослідного центру патентної експертизи Держпатенту України заявку на видачу свідоцтва на словесно-зображувальний знак для товарів і послуг “ФАНТАзія”, де зображення знака є фактично копією зазначеної етикетки безалкогольного напою “ФАНТАзія”. Проте, СП “ЛЛЛ” не отримало свідоцтва на цей знак і права користуватися і розпоряджатися ним на свій розсуд.

Комітет визнав дії спільного українсько-польського підприємства “ЛЛЛ” лтд недобросовісною конкуренцією у вигляді використання без дозволу уповноваженої на те особи знаків для товарів і послуг, що може призвести до змішування з діяльністю інших суб’єктів господарювання, а також визнав його дії, спрямовані на набуття права власності на знак для товарів і послуг “ФАНТАзія”, порушенням, у вигляді дій у конкуренції, що суперечать чесним звичаям у підприємницькій діяльності. На порушника накладено штраф⁹.

2.2.1. Поняття позначень - чинне конкурентне законодавство в якості позначень розглядає ім’я, комерційне (фірмове) найменування, торговельну марку (знак для товарів і послуг), рекламні матеріали, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень що дозволяють індивідуалізувати суб’єкта господарювання чм його діяльність(товари, роботи, послуги) з поміж інших.

Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" забезпечує захист від недобросовісної конкуренції не тільки господарюючих суб'єктів – підприємців, але й споживачів, заради яких, в кінцевому результаті, і здійснюється така підприємницька діяльність. I це є зрозумілим, оскільки саме споживач, купуючи товари та користуючись послугами, забезпечує прибуток цих підприємців, що виробляють такі товари i надають послуги. Звісно, що кожен з підприємців намагається зробити все для того, щоб споживачі знали про його існування на ринку. Для цього потрібно інвестувати кошти, час й інтелектуальну працю в зусилля по визначенню свого товару, послуги або сфери підприємництва i відмежування його вiд інших з тим, щоб запобігти неправильному уявленню споживачiв про його товар, послугу або підприємницьку дiяльнiсть. I саме товарний знак (знак для товарів i послуг) i фірмове найменування підприємця звичайно ж є найважливішими такими ознаками, що iндивiдуалiзують кожного конкретного суб'єкта господарювання.

Знак для товарів та послуг – це позначення, за яким товари і послуги одних підприємців відрізняються від однорідних товарів і послуг інших підприємців ( ст. 1 Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”).

Об'єктом знака можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом, яке надає його власникові виключне право забороняти іншим особам використовувати зареєстрований знак без його дозволу, за винятком випадків, коли використання знака згідно iз законом не визнається порушенням прав власника свідоцтва. Особливістю знаку для товарів та послуг є те, що він реєструється не абстрактно для всіх товарів та послуг, які виробляються чи надаються власником знака. Він може бути зареєстрований лише для окремого виду товару З метою забезпечення вільного обігу товарів і свободи надання послуг та вільної конкуренції в межах спільного ринку перед Європейським співтовариством постала необхідність гармонізації національних законодавств в рамках Європейського Союзу, зокрема законодавства у сфері охорони прав на об‘єкти промислової власності. Оскільки торговельні марки є найбільш впливовим елементом функціонування спільного ринку, відповідно до статті 100а Угоди про заснування європейського економічного співтовариства (The Treaty Establishing The European Economic Community) була розроблена і діє з 1989 року Директива ЄЕС № 89/104 по гармонізації національних законодавств про товарні знаки (далі - Директива).

Здебільшого зміни у законодавствах держав-учасниць ЄС пройшли у 1994 році. Наприклад, у Великобританії новий закон було введено в дію в листопаді 1994 року, у Німеччині - у жовтні 1994 року. Франція прийняла закон у січні 1991 року. Цей закон увійшов до Кодексу інтелектуальної власності Франції (стаття L.711-1). В червні місяці 2002 року набере чинності новий Закон Іспанії по охороні торговельних марок, який прийнято у грудні 2001 року.

В Директиві (стаття 2) визначено, що товарний знак може бути представлений будь-яким позначенням, яке може бути виконано графічно, «особливо слова, включаючи особисті імена, малюнки, літери, цифри, форму товарів або їх упаковку». Умовою охорони таких позначень в якості знаків є їх здатність відрізняти товари або послуги одного виробника від однорідних товарів і/ або послуг іншого виробника. Наведений перелік не є вичерпним. Основним є те, що позначення, яке реєструється в якості торговельної марки, має бути представлено графічно і візуально сприйматись споживачами.

Таке формулювання відповідає визначенню частини 1 статті 15 розділу ІІ Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС), прийнятої Світовою Організацією торгівлі.

Закон Німеччини «Про реформу законодавства про торговельні марки» (25 жовтня 1994 року) визначає, що «в якості торговельної марки можуть охоронятись всі позначення, зокрема, слова, включаючи особисті імена, малюнки, літери, числа, акустичні сигнали, трьох вимірові зображення, включаючи форму товару або його упаковку, а також інші властивості зовнішнього вигляду, включаючи колір або поєднання кольорів, що можуть відрізняти товари або послуги одного підприємства від товарів або послуг іншого підприємства» (частина 1 параграфу 3 розділу 1 частини 2 Закону «Про реформу законодавства про торговельні марки»).

Французьке законодавство однією з умов охорони позначення як торговельної марки встановлює можливість до «графічного відтворення». З точки зору подальшого застосування права на торговельну марку і повідомлення суспільства про виникнення такого права (публікування відомостей про обсяг прав, що надаються), такий підхід здається виправданий. Але можливість тільки візуального сприйняття торговельної марки дещо звужує обсяг правової охорони на знак. Французький закон визначає три категорії позначень, що можуть бути зареєстровані в якості знаків. Це - найменування, звукові позначення і зображувальні позначення, форми та колір. Під найменуваннями розуміється позначення, яке може бути написане, прочитане і почуте. Звукові позначення визначаються як звуки та музичні фрази. Звуки визначаються як шуми будь-якого походження і не можуть бути виражені нотами (наприклад, такими звуками можуть бути ричання лева для відомого кінематографічного підприємства, шум води, що ллється, тощо). Труднощі виникають в графічному відтворенні таких позначень. Шум може бути відтворено у вигляді характеристик, представлених кривими та числами. Але таке графічне відтворення не зрозуміле для більшості громадськості. Вихід можливо знайти у описовому представленні шуму. Що стосується музичних фраз, то з їх графічним представленням труднощів не виникає. Музичні фрази можуть бути представлені графічно нотами. Зображувальні позначення французьким законодавством визначаються як малюнки, етикетки, печатки, клема, рельєфи, голограми, логотипи, синтетичні зображення; форми, зокрема, форми товарів або їх упаковки, або форму, що характеризують послугу; розташування, комбінація або поєднання кольорів та їх відтінки.

Схожий підхід до визначення торговельної марки обрала Великобританія: «в якості знака розглядаються всі позначення, що можуть бути представлені графічно і мають можливість відрізняти товари або послуги одного підприємства від таких же інших підприємств» (параграф 1 частини першої Закону 1994 року щодо знаків). В новому Законі Іспанії поняття знаку не відрізняється від запропонованого Директивою¹⁰.

Торгівельні марки (знаки для товарів і послуг) - є будь-яке позначення або будь-яку комбінацію позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами (ст. 492 ЦК України). Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Одним з особистих немайнових прав підприємця – юридичної особи є право на фірмове найменування, що дає можливість відрізнити даний суб'єкт підприємницької діяльності від інших.

Відповідно до статті 6 quinquies B Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року, в якій зазначено, що торговельні марки, які підпадають під дію статті 6 quinquies, можуть бути відхилені при реєстрації, зокрема, у випадку, "якщо знаки позбавлені будь-яких відмітних ознак або складені виключно із знаків чи зазначень, що можуть застосовуватися у торгівлі для позначення виду, якості, кількості, призначення, вартості, місця походження продуктів чи дати їх виготовлення" або, якщо "знаки суперечать моралі чи громадському порядку та, особливо, якщо вони можуть ввести в оману громадськість".

Згідно з пунктом 2 статті 6 Закону не можуть одержати правову охорону, зокрема, позначення, "які складаються лише з позначень, що є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду; складаються лише з позначень чи даних, що є описовими при використанні щодо зазначених у заявці товарів і послуг або у зв’язку з ними, зокрема вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг".

Відповідно до пункту 4.3.1.5 Правил складання подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджених наказом Державного патентного відомства України від 28.07.95 № 116, в редакції наказу від 20.08.97 № 72, "до позначень, що є загальновживаними для товарів певного виду, належать позначення, які використовуються для певних товарів і які, внаслідок їх тривалого використання для одного й того ж товару або товару такого ж виду різними виробниками, стали видовими або родовими поняттями".

Загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду вважаються такі назви, які використовуються усіма виробниками цих товарів чи особами, що надають ці послуги, в одному, відомому та визнаному усіма ними значенні, та не потребують додаткового аналізу і доказів.

Інформаційними джерелами для визначення видових позначень товарів (послуг) можуть бути, зокрема, Міжнародна класифікація товарів і послуг для реєстрації знаків (МКТП), Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів, Українська класифікація послуг зовнішньоекономічної діяльності, Класифікація видів економічної діяльності які базуються на Гармонізованій системі опису та кодування товарів, Перелік неприватних назв фармацевтичних субстанцій, що видається Всесвітньою організацією охорони здоров’я, а також інші відповідні офіційні видання (стандарти, довідники, словники та енциклопедії).

Відповідно до пункту 9.48. рекомендацій ВОІВ "описовими позначеннями є такі позначення, які служать в торгівлі для зазначення виду, якості, передбачуваного призначення, вартості, місця походження, часу виготовлення або будь-якої іншої властивості товарів, на яких товарний знак призначений використовуватись або використовується"¹¹. Таким чином, позначення, що вказують на вид (рід), до якого належить товар, використовуються для зазначення передбачуваного призначення товару або його характеристик, властивостей можна вважати описовими¹².

Чинним Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" установлена назва "знак для товарів і послуг", Цивільним кодексом України — "торговельна марка" як позначення, що служить для індивідуалізації товарів, виконуваних робіт або надаваних послуг юридичних або фізичних осіб. Зазначені назви "ТОРГОВЕЛЬНА МАРКА", "ТОРГОВЕЛЬНИЙ ЗНАК", "ТОВАРНА МАРКА", так само як "СЕРВІСНА МАРКА" звичайно використовуються як синоніми зазначеного в законі терміна, так само як "ЛОГОТИП" (словесний товарний знак у характерному графічному написанні) і "БРЕНД" (відомий і "розкручений" товарний знак). В англійському написанні звичайно використовується "trademark" і "service mark", які й можуть переводитися перерахованими вище термінами¹³.

У праві Європейського Союзу (надалі – «ЄС») основним актом в сфері правової охорони прав на марки є Перша Директива Ради 89/104/ЄЕС «Про наближення законодавства держав-членів, яке стосується торговельних марок» від 21 грудня 1988 року Першою передумовою використання підпункту (а) пункту 1 статті 5 Директиви є підтвердження тотожності товарів та послуг, стосовно яких зареєстровано торговельну марку, з товарами (послугами), для яких використовується пізніше позначення. Питання тотожності товарів (послуг) в праві ЄС не було предметом детального аналізу у вітчизняній літературі, так само як і не знайшла ця проблематика значного місця в судовій практиці. На практиці в процесі доведення тотожності товарів (послуг) існує ряд проблем, які можуть виникати навіть при визначенні переліку товарів (послуг), охоплених реєстрацією «більш ранньої» марки. В цьому контексті практичне значення мають опубліковані Відомством з гармонізації внутрішнього ринку¹⁴ (Оffice on Harmonization of the Internal Market - OНІМ) (надалі - Відомство) «Основні принципи здійснення провадження у Відомстві з гармонізації внутрішнього ринку (Торговельні марки і промислові зразки)»¹⁵ (надалі – Основні Принципи).

Відповідно до положень Основних Принципів, важливе значення має спосіб виокремлення товарів (послуг), охоплених реєстрацією марки. Наприклад, однаковою мірою вираз «головним чином», як і «в тому числі» окреслюють приналежність товару (послуги) до ширшої категорії товарів (послуг). Використання одного з цих виразів свідчить про різний спектр охорони, яка випливає з реєстрації. Таким чином, вираз «головним чином» - використаний у переліку товарів (послуг) – слід розуміти так, що відповідний товар (послуга) охоплює більшу категорію товарів (послуг), на які поширюється реєстрація марки¹⁶.

Комерційне найменування Згідно з ст. 90 Цивільного кодексу України юридична особа може мати комерційне найменування, а у ст. 489 вказується, що правова охорона надається комерційному (фірмовому) найменуванню (далі – комерційне найменування), якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

Комерційне найменування повинно правдиво відображати правове становище суб’єкта підприємницької діяльності і не вводити в оману інших учасників цивільного обороту. Це означає, що комерційне найменування має містити справжнє зазначення організаційно-правової форми юридичної особи (товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство тощо), її типу (державна, приватна тощо), виду діяльності (виробнича, наукова, комерційна), особи власника.

Для виконання функцій персоніфікації учасників цивільного обороту комерційне найменування повинно мати особливі ознаки, які б не допускали змішування одного комерційного найменування з іншим. Воно має бути новим і відмінним від вже існуючих комерційних найменувань¹⁷.

Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.

Ст. 2 Закону України "Про господарські товариства передбачається, що у найменуванні товариства мають бути зазначенi вид товариства, для повних та командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості. Найменування господарського товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних товариств і командитних товариств - (прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, а також інші необхідні відомості. Як i раніше, найменування господарського товариства не повинне вказувати на належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, що було передбачено ще Законом України "Про господарськi товариства".

Громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім'я (ст. 159 ГК України). Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого суб’єкта господарювання.

Закон не допускає використання тотожних комерційних найменувань різними суб’єктами підприємницької діяльності. Однак, якщо юридичні особи мають різну організаційно-правову форму, що відображена в комерційному найменуванні, то вони можуть виступати в цивільному обороті під аналогічним комерційним найменуванням, за винятком загальновідомих.

Фірмове найменування вказує на підприємство без будь-якого посилання на товари, що постачаються ним на ринок, або на послуги, що ним надаються. Це розрізняльне позначення характеризує репутацію і положення підприємства в цілому і тому є цінним надбанням того підприємства, якому належить¹⁸. Сьогодні поняття «комерційне» та «фірмове» найменування використовуються як синоніми.

Географічні зазначення - зазначення, що ідентифікують товар який походить з території країни-члена, або регіону чи місцевості на цій території, при цьому якість, репутація чи інші властивості даного товару визначаються головним чином його географічним походженням (ТРІПС, ст. 22 (1))..

Зазначення походження товарів включають будь-яке найменування, вказівку, позначення або інший знак, який відноситься до даної країни або розташованого в ній місця, внаслідок чого створюється враження, що товари, марковані цим позначенням, походять із цієї країни або місця. Прикладами зазначення походження є назви країн ( Німеччина, Японія тощо) або міст (Київ, Париж тощо), коли вони використані у товарах, аби зазначити місце їх виготовлення чи їх походження.

Право на географічне зазначення – це новий цивільно-правовий інститут, який перебуває в нашій країні на стадії становлення. У багатьох зарубіжних розвинених країнах він існує давно і успішно виконує важливі функції ринкової економіки. Ще у 1883 р. Паризька Конвенція про охорону промислової власності включила найменування місця походження товарів до об’єктів промислової власності.

В Україні правове регулювання відносин, пов’язаних з географічним зазначенням місця походження товарів передбачене Цивільним кодексом України (Глава 45 «Право інтелектуальної власності на географічне зазначення») та спеціальним Законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Коло питань щодо даної сфери відносин регулюється також Законами України «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», «Про захист прав споживачів», «Про рекламу» тощо.

Незважаючи на певні термінологічні розбіжності (у Кодексі використовується термін «географічне зазначення» (ст. 501), а в Законі України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» – «зазначення походження товару» (ст. 6)), під географічним зазначенням походження товару слід розуміти назву країни, населеного пункту, місцевості чи іншого географічного об’єкта, яка використовується для позначення товару, особливі властивості якого винятково чи головним чином визначаються характерними для даного географічного об’єкта природними чи / та людськими чинниками.

Термінологічні проблеми характерні також і для законодавства інших країн, тому нині відсутня єдина термінологія для зазначення місця походження товарів. Це зумовило запровадження Світовою організацією торгівлі (СОТ) терміну «indication of geographical origin» (позначення географічного походження) з метою використання цього терміна в документах організації.

Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару або послуг і межами географічного місця їх походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення. Неодмінними умовами правової охорони географічного зазначення є: наявність у товарі особливих властивостей, цінних з погляду споживача, і які підвищують конкурентоздатність товару на ринку однорідних товарів; обумовленість цих властивостей винятково чи головним чином властивими даному, а не іншому географічному об’єкту природними (кліматичними, водяними, ґрунтовими та ін.) чи / та людськими (навички майстрів, уміння виготовлювачів) чинниками.

Законодавством визначено, що суб’єктами права на географічне зазначення є виробники товарів, асоціації споживачів. Правами, які вони отримують на географічне зазначення, є: право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням; право на використання географічного зазначення; право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання¹⁹.

Найменування місць походження мають більш вузьке значення, і можуть вважатися спеціальним видом зазначення походження. Найменування місця походження є географічна назва країни, регіону або місцевості, які позначають продукт, в ній створений, якості і характеристики якого зумовлені виключно або особливо оточуючою географічною обстановкою, включаючи природний і людський чинники (наприклад, "Шампанське", "Вологодське масло", "Моршинська вода"

2.2.2. Пріоритет використання позначень в конкурентному законодавстві України, на відміну від законодавства з інтелектуальної власності розглядається як доведена чи встановлена іншим чином першість їх використання в господарській діяльності, що відповідає практиці застосування попередньої редакції цієї статті і органами Комітету і судами.

Дозвіл на використання позначень є підтвердженням правомірності використання позначень, зареєстрованих в установленому порядку як об’єкти права інтелектуальної власності (знаки для товарів і послуг тощо). При цьому надання дозволу на використання такого позначення в цілях застосування законодавства про захист від недобросовісної конкуренції розглядається лише як один із різновидів надання «згоди» на використання позначення особою, яка має зазначений вище пріоритет.

Вживання у статті 4 різних термінів щодо однакових різновидів позначень²⁰ обумовлено використанням цих термінів в одному значенні у Цивільному кодексі України²¹ та спеціальних законах у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної (промислової) власності.