1. Поняття суб’єкта господарювання

Відповідно до чинного законодавства порушниками законодавства про захист від недобросовісної конкуренції є суб’єкти господарювання, що діють на ринку, які здійснюють такі дії з метою здобуття додаткових переваг у конкуренції, або їх працівники, що отримують певні винагороди або позитивні ефекти.

Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України суб’єктами

господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав і обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Закон України “Про захист економічної конкуренції” визнає суб'єктом господарювання - юридичну особу незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізичну особу, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; групу суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання. Одночасно з цим, відповідно до ст.. 2 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» зі сфери дії закону виключаються особи, що не є суб’єктами господарювання відповідно до статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки вони не беруть безпосередньої участі у відносинах економічної конкуренції, тобто не можуть вчиняти «дії у конкуренції».

У разі вчинення органами влади чи органами місцевого самоврядування дій, пов’язаних з недобросовісною конкуренцією, в інтересах суб’єктів господарювання, такі дії зазначених органів, за наявності відповідних ознак, можуть бути кваліфіковані за статтею 15 або 18 Закону України «Про захист економічної конкуренції». При цьому, за наявності відповідних доказів, суб’єкт господарювання, в інтересах якого вчинялись окреслені дії, може бути притягнутий до відповідальності за недобросовісну конкуренцію.

Крім того, оскільки диспозиції окремих проявів недобросовісної конкуренції⁴ сформульовані, виходячи з можливості настання відповідних наслідків, Законом конкретизовано, що сфера застосування закону поширюється не лише на ті дії, що мають негативний вплив на конкуренцію на території України, а й на ті, що можуть мати такий вплив.

Відповідно до визначення недобросовісної конкуренції наданого в ст 1 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” та ч. 1 ст. 32 Господарського кодексу України недобросовісною конкуренцією визнаються “будь-які дії, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності” . Таким чином, недобросовісна конкуренція це завжди активна поведінка суб’єкта господарювання, що суперечить правилам та звичаям підприємницької діяльності. Така поведінка є протизаконною.