1. Методи письмового контролю

Методи контролю і самоконтролю дають можливість перевірити рівень засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок. З цією метою використовуються методи усного, письмового, текстового, графічного, програмового контролю, практичної перевірки.

Методи письмового контролю – це контрольні роботи, твори, диктанти, письмові заліки й екзамени, тестовий контроль, письмовий самоконтроль. Суть цього методу полягає у письмовій перевірці знань, умінь та навичок. З таких предметів, як мова і математика, його використовують не рідше, ніж усну перевірку. Письмовим методом перевіряють знання учнів і з географії, історії, біології, хімії. Залежно від навчального предмета письмовий контроль знань здійснюють у формі контрольної роботи, твору, переказу, диктанту та ін.. які можуть бути короткочасними (15—20 хв.) і протягом усього уроку.. Мета письмової перевірки – з’ясування ступеня оволодіння учнями вміннями і навичками з предмета. Водночас існує можливість визначити і якість знань – їх правильність, точність, усвідомленість, уміння застосовувати ці знання на практиці.

Позитивним аспектом письмової перевірки є можливість за короткий час перевірити знання багатьох учнів, зберігати результати перевірки, виявити деталі й неточності у відповідях учнів. Недоліком є необхідність тривалого часу для перевірки учнівських робіт, ймовірність зниження грамотності учнів, якщо вчителі нехтують єдиними орфографічними вимогами. Письмовий контроль відрізняється також глибиною діагностики (поверховий зріз чи ґрунтовний аналіз).

Письмовий контроль відрізняється від усного опитування більшою глибиною відповідей на запитання й виконанням практичних дій, більшою тривалістю роботи й підбиття підсумків. Його проводять у формі письмових відповідей на запитання, письмового розв'язування задач, біологічних диктантів (словникових, цифрових, шифрованих тощо), що дає змогу оперативно визначити якість знань учнів.

У практиці сучасної школи дедалі частіше застосовують тестування. Тестування нерідко виявляється ефективнішим за традиційні форми контролю знань, такі, як перевірні й контрольні роботи, іспити.

Тестовий контроль знань учнів має такі п ер е в аги над іншими способами перевірки знань: . за невеликий час можна перевірити якість знань багатьох учнів;

• можливий контроль знань, умінь, навичок на необхідному, заздалегідь запланованому рівні;

• на підготовчому етапі впровадження тестового контролю реальним є самоконтроль;

• знання оцінюються достатньо об'єктивно;

• увага учнів фіксується не на формулюванні відповіді, а на осмисленні її змісту;

Проте тестовий контроль знань має й істотні недол іки, які можна поділити на три групи:

• ймовірність випадкового вибору правильної відповіді або здогадка про неї;

• можливість у разі застосування тестів закритого типу оцінити лише кінцевий результат (правильно— неправильно).

• Недоліки психологічного характеру — стандартизація мислення без урахування рівня розвитку особистості.

• необхідність високої кваліфікації вчителів та експертів, які розробляють тестові завдання.

У процесі навчання застосовують різноманітні тести, що становлять сукупність завдань, орієнтованих на визначення рівня засвоєння певних аспектів змісту навчання. Всі тести можна поділити на три групи: тест-альтернатива, тест-відповідність, тест множинного вибору.

Тест-альтернатива полягає у виборі однієї з двох відповідей, найчастіше — «так — ні» або «правильно — неправильно».

Тест-відповідність будується по-різному. Він може мати вигляд двох стовпчиків, у першому з яких наведено запитання (слова цифри, символи чи фрази), а в друтому — варіанти відповідей, серед яких треба вибрати правильну.

Тест множинного вибору відповіді дає змогу проконтролювати не лише здатність до відтворення знань, а й більш комплексні вміння. Він складається із завдання та відповідей до нього. Учень має вибрати той варіант відповіді, який, на його думку, є найправильнішим або єдиним.

Для забезпечення загального контролю в усіх без винятку навчальних закладах запроваджено державну підсумкову атестацію учнів.