Тема 2. Культура мови і мовна норма. Правила ведення дискусії Питання, що розглядаються:

1. Літературна мова

2. Типи норм

3. Основні вимоги до мовлення

4. Мовленнєвий етикет спілкування

5. Культура мовлення під час ведення дискусій

1. Літературна мова.

Українська національна мова існує у вищій – сучасній українській літературній мові (СУЛМ) і нижчій (діалекти) формах загальнонародної мови. СУЛМ бере початок з 1798р. (вихід “Енеїди І.Котляревського). Цей твір було написано живою народною мовою. Отже, Котляревський – зачинатель СУЛМ, а Шевченко – основоположник її (1840 – перше видання творів Шевченка). Слід зауважити, що в царській Росії українську та білоруську мови вважали діалектами російської.

УЛМ після Шевченка збагачується, розвивається, удосконалюється у творах Старицького, братів Тобілевичів, Панаса Мирного, лесі Українки та інших видатних представників словесності.

Літературна мова – це унормована форма загальнонародної мови; вища форма укр. національної мови.

Літ. мова обслуговує чимало сфер суспільного життя: науку, освіту, пресу, телебачення, громадські установи, навчальні заклади, літературу (художню, наукову). За словами М.Горького, “літературна мова від нижчих форм (просторіччя, діалекти, жаргон) тим, що вона оброблена майстрами”.

Літ мова функціонує в 2-х формах – усній та письмовій. Діалекти, жаргони, просторіччя існують у вигляді усного побутового мовлення. Як усна, так і письмова форма літ. мови характеризуються наявністю в них сталих норм.

Українська літературна мова – одна із високорозвинених мов світу. Основу її складає південно-східний діалект, а саме його середньонаддніпрянські говірки. Цей діалект був поширений на більшій території, не так був розгалужений, на говірки, як інші діалекти. З другої половини 15 ст. кількість населення на цій території зростає за рахунок утікачів із числа кріпосного люду з Правобережної та Західної України. З утворенням у першій половині 16 ст. Запорізької Січі приплив населення у цей край посилився (йдеться про частину Київської та Полтавську області).

Крім того, автор першої граматики української мови О.Павловський та видатні письменники Шевченко та Котляревський були вихідцями з цих країв. У 1818р. на матеріалі саме цього діалекту написано «Граматику малороссійского наречия», а І.Котляревський вперше широко використав народну полтавську говірку у своїх творах. Шевченко, у свою чергу, відібрав і майстерно обробив найхарактерніше для української літературної мови і ввів це у художні твори.

2. Типи норм

Мовні норми – це сукупність загальноприйнятих правил, які діють у мовній системі.

Це історично сформований, вироблений літературною традицією стандарт, який регулює мовленнєву діяльність у її типових комунікативних різновидах.

Якщо літературна мова досконала, то й мовні норми сталі.

Мовні норми найповніше фіксуються в правописі, словниках, довідниках, підручниках, посібниках з укр. мови.

Літературна норма впроваджується у масове користування через систему освіти, культури, засоби масової комунікації.

Поза літературною. нормою перебуває просторічне спілкування, інвективи (лайливі слова), жаргонізми (слова, вислови, характерні для певних соціальних груп людей, напр., студентський жаргон), стилістично невиправдані діалектизмами, граматично неправильні конструкції. Літературна норма загальнонаціональної мови осмислюється як її культурний варіант, тому все, що не відповідає вимогам культури мови, перебуває поза літературною нормою.

Розрізняють такі типи мовних норм:

орфоепічні (регулює усталену вимову звуків, звукосполучень);

акцентуаційні (усталене наголошування);

лексичні та фразеологічні (упорядковують вживання слів і стійких словосполучень залежно від їх значення);

морфологічні (правильне вживання морфем та граматичних форм: найперший (а не самий перший: завідувач ( а не завідуючий));

синтаксичні (визначають правильну побудову словосполучень і речень (повідомлення надіслані за призначенням ( а не за призначенням повідомлення надіслані, оскільки такий порядок слів не характерний для укр.. мови);

орфографічні (нормативність правопису);

пунктуаційні (вживання розділових знаків);

стилістичні (регул. вживання мовних засобів відповідно до сфери, ситуації спілкування: (з характеристики: Він кваліфікований працівник (а не добрий роботяга)).

Опанування норм літ. мови сприяє підвищенню культури мовлення, формує відповідний мовний смак.