11. Програма освіти оратора Квінтіліана

Якщо в бурхливі республіканські часи красномовство було знаряддям політичної боротьби, то в період імперії воно втратило цю свою функцію і стало вченою розвагою, своєрідним літературним продуктом та знаряддям професійного оратора, що заробляє собі на життя. Марк Фабій Квінтіліан (приблизно 35— 100рр. її. є.) — ще один відомий ритор Давнього Риму — не був оратором форуму, а був адвокатом і шкільним викладачем рито­рики. У 70 р. у Римі імператором була створена державна рито­рична школа, керівником якої і був Квінтіліан. Його твір «Двана­дцять книг риторичних повчань» — це найбільш докладний із риторичних курсів, що зберігся з давнини. Взагалі шкільна освіта в Римі складалася з трьох ступенів. Нижчим ступенем була школа літератора, середнім — школа граматика, вищим — школа ритора. У літератора вчилися читати, писати і рахувати. У граматика вивчали класичних письменників. У ритора молоді люди оволодівали красномовством, щоб потім на практиці застосовува и отримані знання. Основними видами вправ у риторичній школі, за традицією, були декламації.

На думку Квінтіліана,

1.щоб оратор був «гідною людиною», не­обхідно розвивати його моральність;

2.щоб оратор був «майстер­ним у промовах», необхідно розвивати його смак. Саме цьому й слугує весь курс риторичних занять, який був систематизований і зорієнтований на кращі класичні зразки, зокрема на Цицерона.

У своєму творі «Дванадцять книг риторичних настанов» Квінтіліан докладно описує п'ять основних розділів риторики: знахо­дження, розташування, словесне вираження, запам'ятовування та проголошення. При цьому він не намагається викладати лише правила, яких повинен дотримуватись оратор, справедливо наго­лошуючи на тому, що

«...ритори, які писали про цю науку з особливою ретельніс­тю та точністю, ніколи не були великими ораторами»^.

Своє завдання Квінтіліан вбачає в тому, щоб надати майбут­ньому оратору такі настанови, виконання яких спрятиме його формуванню. Він пише про те, що ці правила є насамперед нас­лідком досвіду та спостережень.

Розглядаючи розділи риторики, вчитель красномовства особ­ливу увагу приділяє третій частині— словесному вираженню (елокуції). На його думку, саме це відрізняє справжнього оратора серед інших людей, адже риторика у його визначенні — це «нау­ка говорити витончено»:

«...бути красномовним є нічим іншим, як виражати словом все те, що розумом охоплене, і повідомляти це слухачам: без цього всі вищенаведені правила не принесуть ніякої корис­ті...».

Проте він також зауважує, що в жодному разі не можна відда­вати перевагу тільки відбору слів, через те що слова слугують на­самперед для того, щоб виражати думки.

У розділі про елокуцію Квінтіліан докладно пише про ясність, прикрашання промови, тропи, фігури тощо. При цьому він нама­гається чітко відрізнити тропи від фігур. На його думку, троп — це використання слів у непрямому значенні для краси промови.

Фігура— це мовленнєвий зворот, що відступає від загально­прийнятого виразу думки. Тут можуть використовуватись слова у прямому значенні й у звичайному порядку в реченні. Тоді як у тропах одні слова замінюються іншими.

Взагалі погляди Квінтіліана на риторику символізують суттєві зміни в розумінні цієї дисципліни. Насамперед, відтепер ритори­ка тлумачиться вже не як мистецтво переконання, а як мистецтво говорити витончено. Тобто покликання оратора полягає вже не в оволодінні душами багатьох людей через аргументовану промо­ву, а в створенні прекрасної форми для своїх думок, що під силу оцінити тільки знавцю. Таким чином, риторика зрештою стає за­собом дарувати естетичну насолоду й зближується з художньою літературою. Подальша діяльність риторів здебільшого якраз і була спрямована на ретельне вивчення й систематизацію фігур думки та фігур мовлення.