2. Головна частина

Після вступу оратор пропонує аудиторії той матеріал (тези, аргументи), який було відібрано на етапі інвенції.

Загаль­на мета головної частини — це обгрунтування тез оратора. Якщо говорити більш точно, то завданням тут виступає подання цих доказів слухачам (адже для себе людина вже обгрунтувала тези).

В головній частині інколи виділяють такий окремий компо­нент, як оповідання (від лат. «.паггаїіо» — «виклад»). Важливого значення ця частина набуває в судових промовах, коли подається загальна картина правопорушення. Щодо інших типів промов, то оповідання в чистому вигляді знайти буває дуже важко.

Залежно від характеру впорядкування підібраного на етапі інвенцї матеріалу, він може подаватися шляхом:

• природним;

• штучний

Природний, або історичний, шлях подання матеріалу характеризується лінійністю та найменшим втручанням оратора у виклад.

Найбільш яскраво суть цього шляху виразив давньоримський оратор Катон Старший: («Слова підуть слі­дом за предметом»).

Матеріал викладається в хронологічній послідовності крок за кроком від більш ранньої події до більш пізньої. Цей спосіб зо­бражує події так, як вони відбувались у реальній дійсності. Роль оратора в таких випадках подібна до ролі літописця (головне — не забути, що за чим відбувалось). Перевагою історичного спосо­бу є прозорість такого подання матеріалу для аудиторії. Він легко сприймається, запам'ятовується, не викликає напружень думки.

3. Способи подання матеріалу

Природний шлях викладу рекомендують використовувати у промовах, мета яких полягає в інформуванні аудиторії.

Штучний шлях викладу характеризується ієрархічністю, коли оратор сам впорядковував певний матеріал, при цьому він міг порушувати хронологію, ставити наслідки перед причинами тощо.

Подібне впорядкування матеріалу вимагає від оратора досить високого рівня майстерності, адже в таких випадках аудиторія є досить вимогливою. З іншого боку, слухачам теж доводиться до­кладати певних зусиль для того, аби вичленити людину з її про­мови, тобто розібратися, де самі факти, а де — робота оратора з фактами.

Штучний шлях реалізується трьома способами:

• дедуктивним;

• індуктивним;

• компаративістським.

Слід підкреслити, що ці назви є дещо умовними. Наприклад, дедуктивний спосіб викладу зовсім не означає, що в основу ар­гументації були покладені дедуктивні міркування. Оратор для себе вже обгрунтував певні положення, тепер він обирає порядок представлення аргументації слухачам.

Дедуктивний спосіб подання матеріалу характеризується ру­хом від формулювання тези до формулювання аргументів.

Індуктивний спосіб подання матеріалу характеризується ру­хом від формулювання аргументів у вигляді окремих положень до формулювання тези.

Компаративістський спосіб подання матеріалу характеризу­ється зіставленням предметів і перенесенням властивостей з од­ного на інший. Цей спосіб може проявлятися у двох формах: спочатку подаються аргументи, які засвідчують подібність пред­метів у деяких ознаках, а потім положення про те, що предмет має ще одну ознаку (теза). Або навпаки: спочатку теза про влас­тивість предмета, а потім — аргументи-зіставлення цього пред­мета з іншим.

Таким чином, структура головної частини може мати такий вигляд:

Штучні способи викладу матеріалу
Дедуктивний	Індуктивний	Компаративістський
		1	11
Теза	Аргументи	Аргументи-зіставлення	Теза
Аргументи	Теза	Теза	Аргументи-зіставлення

Незалежно від способу викладу матеріалу при штучному впо­рядкуванні промови в риториці пропонують певний порядок роз­ташування аргументів. Він полягає в тому, що спочатку подаються сильні аргументи, потім — слабкі, а наприкінці — найсильніший аргумент. Більшість майстрів ораторського мистецтва застерігають від «висхідного» чи «нисхідного» порядку аргументів.