Глава Ill

РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ У СЕРЕДНІ ВІКИ І ЕПОХУ ВІДРОДЖЕННЯ

§ I. Арабомовна наука

Давньогрецька цивілізація в умовах нара стала соціально-економічної деградації про щества руйнувалася. Поступово втрачалися велика частина добутих знань. Жорстокі удари по розпадається античній культурі наносила хри стіанская церква, що створювала атмосферу воїн ственной 'нетерпимості до всього "язичницького". У IV столітті був знищений науковий центр в Алексан дріі. На початку VI століття імператор Юстиніан за крив проіснувала близько тисячі років Афін ську школу - останнє вогнище античної філософію фії. Природничих досліджень природи припинилося. Його змінили релігійні спе куляціі.

Переорієнтація філософського мислення на зближення з позитивним знанням про природу совер шалась в цей період у надрах іншої культури - арабомовних, розквіт якої припав на VIII-ХП століття.

Після об'єднання в VII столітті-арабських племен виникла держава, яка мала своїм идеологиче ським оплотом нову релігію - іслам. Під егідою цієї релігії почався завойовницький рух ара бов, що завершилося утворенням Халіфату, на тер торії якого жили народи з древніми куль турне традиціями.

Державною мовою Халіфату став арабська, хоча культура цієї величезної держави воспр няла досягнення багатьох населяли його народів, а також еллінів і народів Індії. У культурні цент-64

ри Халіфату прибували каравани верблюдів, на вьюченних книгами мало не на всіх відомих тоді мовах.

У той час, коли в Західній Європі, яка розпалася на замкнуті феодальні маленькому світі, були начисто забу ти досягнення європейської й олександрійської нау ки, на арабському Сході кипіло інтелектуальне життя. Твори Платона і Аристотеля, інших ан тичних мислителів переводилися на арабську мову, листувалися і поширювалися по всій величезній арабській державі - від Середньої Азії до Піренейського півострова го і Африки.

Саме це стимулювало розвиток науки, насамперед фізико-математичної та медичні ської. Астрономи, математики, хіміки, географи, ботаніки, лікарі створювали могутній культурно-на учний шар, з якого виділилися найбільші розуми. Вони збагатили досягнення своїх древніх попередників і створили передумови для наступного підйому по філософської та наукової мис чи на Заході, у тому числі і психологічної. Се ред них слід виділити насамперед среднеазі АТСК вченого Ібн-Сину (Х1 століття) (у латинській транскрипції Авіценну).

З точки зору розвитку природничо зна ний про душі, особливий інтерес представляє медичні ська психологія Ібн-Сіни. У ній важливе місце від водилося ролі афектів у регуляції і розвитку поведінки організму. Створений Ібн-Синай "Канон медичної науки" забезпечив йому "самодержавну владу у всіх медичних школах середніх століть".

Ібн-Сіна був також одним з перших досліджень вателей в області вікової психології. Він вивчений чал зв'язок між фізичним розвитком організму і його психологічними особливостями в різних ві вікові періоди, надаючи при цьому важ ное значення вихованню. Саме за допомогою виховання здійснюється, по Ібн-Синьо, воздей ствие психічного на стійку структуру орга нізму. Почуття, що змінюють протягом фізіологи ческих процесів, виникають у дитини в резуль таті впливу на нього оточуючих людей; викликаючи в дитини ті чи інші афекти, взрос круглі формують його натуру.

3 М. Т. Ярошеассій **

Фізіологічна психологія Ібн-Сіми включа ла, таким чином, припущення про можливість управляти процесами в організмі і навіть надавати організму певний стійкий склад шляхом впливу на його чуттєву, афективну життя, що залежить від поведінки інших людей. Ідея взаємо мосвязі психічного і фізіологічного (не лише то залежність психіки від тілесних станів, але і її здатність - при афектах, психічних трав мах, діяльності уяви - глибоко впливати на них) розроблялася Ібн-Синай на основі його про Ширн медичного досвіду.

Є відомості про те, що, не обмежуючись спостереженнями, він зробив спробу вивчити це питання експериментально. Двом баранів давалася однакова їжа; при цьому один харчувався в звичайних умовах, а поруч з іншим прив'язували вовка. У результаті другий баран, незважаючи на нормальне пі тание, починав худнути і швидко гинув. Невідомого але, яке пояснення Ібн-Сипа давав цьому досвіду, але сама його схема говорить про відкриття ролі проти воположних емоційних установок в возникно веніі глибоких соматичних зрушень. Все це дає підстави вбачати в дослідженнях Ібн-Сіни зачатий ки експериментальної психофізіології емоціо нальних станів.

Особливий інтерес арабські натуралісти і матема тики, Ібн-Сипа в тому числі, виявляли до органу зору ня. Серед досліджень у цій галузі виділяють ся відкриття Ібн-аль-Хайсама (Х1 століття) (у латинській транскрипції Альгазена). У кожному зоровому ак ті він розрізняв, з одного боку, безпосередній ефект фіксації зовнішнього впливу, з дру гой - приєднуються до цього ефекту роботу розуму, завдяки якій встановлюється схожість і відмінність видимих ​​об'єктів.

Ібн-аль-Хайсам вивчив такі важливі феномени, як бінокулярний зір, змішання кольорів, контраст і т. д. Він вказував, що для повного сприйняття об'єк тів необхідно рух очей - переміщення зри тільних осей. Ібн-аль-Хайсам піддав аналізу залежність зорового сприйняття від його дли ності. Помітивши, що при короткочасному пред'явленні можуть бути правильно сприйняті

66

лише знайомі об'єкти, він зробив висновок: умовою виникнення зорового образу служать не тільки безпосередні дії світлових роздражню телей, але й зберігаються в нервовій системі сле ди колишніх вражень.

Схема Ібн-аль-Хайсама не тільки руйнувала ті орії зору, доставшісея в спадок від античних авторів, а й вводила новий пояснювальний початок. Вихідна сенсорна структура зорового воспр ємства розглядалася як похідне від законів оп тики, мають дослідне і математичне основа ние, і від властивостей нервової системи.

Вивченням функцій очі займалися й інші вчені, які виявили, зокрема, що відчуваю щей частиною органа зору є не кришталик, як передбачалося раніше, а сітчаста оболонка. Автором цього відкриття вважають філософа і лікаря Ібн-Рошді (ХІ століття) (у латинській транскрипції Аверроеса). Його вчення про людину та її душі справила найбільший вплив на західноєвропейську філолофсько-психо логічну думку. Воно жорстоко переслідувалося як мусульманської, так і християнською релігією. І це не дивно, оскільки Ібн-Рошді заперечував біс смерті індивідуальної душі. Він по-своєму про коментував вчення Аристотеля, підкресливши раз поділ душі і розуму.

Під душею розумілося функції, які неотде ліми від організму (насамперед - чуттєвість). Вони необхідні (такою була і думка Аристіт ля) для діяльності розуму, неподільно пов'язані з тілом і зникають разом з ним. Сам же розум є ється божественним і входить в індивідуальну ду шу ізане, подібно до того як сонце посилає промені органу зору. Зі зникненням тіла і індивіду альної душі "сліди", залишені божественним ра зумом в душі, відокремлюються від зниклого смертно го індивіда і продовжують існувати як момент універсального розуму, властивого всьому чоловіче ському роду.

Визнання вищої інтеллектального рівності людей (при всьому різноманітті їх індивідуальних розходжень) і богоподобия людини було несумісним з ідеологією тодішнього-суспільства, заснованої на суворій соціальній ієрархії його членів. Апологія

У 67

божественного розуму оберталася в Ібн-нарікаючи (який отримав на Заході почесне ім'я Комментато ра) захистом земної гідності людини.