Семінарське заняття 17

Тема 20. Фіскальна політика держави

Питання для усного опитування та дискусії

1. Державні витрати як елемент сукупного попиту. Мультиплікатор державних витрат.

2. Зміст, види та завдання фіскальної політики, її цілі та інструменти:

3. Наслідки фіскальної політики:

4. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції.

5. Фіскальна політика і державний бюджет:

6. Державний борг та його вплив на національну економіку. «Ефект витіснення».

Методичні вказівки:

Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу темі, є: Держава в економічному кругообігу. Функції уряду. Граничний коефіцієнт податків. Чисті податки. Приватні заощадження. Державні заощадження. Модель економічної рівноваги з врахуванням держави. Урядові витрати. Податки. Мультиплікатор державних витрат. Фіскальна політика. Дискреційна фіскальна політика. Мультиплікатор збалансованого бюджету. Податковий мультиплікатор. Політика вмонтованої стабільності. Вплив податків на споживання. Вплив податку на ціну. Бюджетно-податкова політика в моделі IS-LM. Вплив податків на ринок ресурсу праці. Вплив акцизів на ціну та обсяги виробництва. Фіскальна політика, спрямована на пропозицію. Крива Лаффера. Ставка податків. Оптимальна ставка оподаткування. Бюджетна система. Державний бюджет. Доходи державного бюджету. Витрати державного бюджету. Стан державного бюджету. Дефіцит державного бюджету. Структурний дефіцит. Циклічний дефіцит. Державний борг. Державне бюджетне обмеження. Концепції балансування державного бюджету. Бюджетне сальдо. Управління державним боргом. Відносні показники заборгованості. Механізм самовідтворювання державного боргу. Ефект витіснення.

З метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми студенту варто особливу увагу зосередити на таких аспектах:

Зміст фіскальної політики: цілі та інструменти. Податкові надходження як основне джерело доходів держави. Прямі й непрямі податки та їх роль у наповненні бюджету. Принципи ефективного оподаткування.

Державні видатки і їх структура. Поточні та капітальні витрати держави. Дискреційна фіскальна політика. Стимулююча й стримуюча фіскальна політика. Модель впливу державних витрат та податків на сукупний обсяг виробництва. Мультиплікатор державних витрат і податковий мультиплікатор. Мультиплікатор збалансованого бюджету. Недискре-ційна (автоматична) фіскальна політика. Прогресивна шкала оподаткування. Соціальні трансферти. Стабілізаційний вплив на економіку автоматичної фіскальної політики в умовах падіння та зростання виробництва. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції. Наслідки фіскальної політики на основі моделей “сукупний попит - сукупна пропозиція”, “витрати-випуск”, “AD-AS”. Вплив зниження податків на ВВП згідно з теорією економіки пропозиції.

Фіскальна політика й державний бюджет. Концепції збалансування державного бюджету. Вплив фіскальної політики та циклічних коливань, на державний бюджет. Бюджетний дефіцит: причини виникнення і економічні наслідки. Державне бюджетне обмеження. Циклічний та структурний дефіцити бюджету. Джерела дефіцитного фінансування. Емісійне й боргове фінансування бюджетного дефіциту. Державний борг та його структура. Економічні наслідки державного боргу. Ефект витіснення державою приватних інвестицій і тягар боргу для майбутніх поколінь. Методи управління державним боргом. Рефінансування. Реструктуризація. Боргові свопи. Списання боргу. Державний борг України та можливості його погашення. Фіскальна політика в Україні: основні напрями й протиріччя.

Податкова політика – це сукупність економічних, фінансових та правових заходів держави, які направлені на формування податкової системи, що має на меті забезпечення фінансових потреб держави, окремих соціальних груп суспільства, а також розвиток економіки держави за рахунок перерозподілу фінансових ресурсів;

В основу реалізації податкової політики покладено функції, які виконують податки: з одного боку – формування достатнього обсягу фінансових ресурсів у державних цільових фондах, а з іншого – регулювання процесів економічного відтворення, споживання та накопичення.

Бюджетна політика - сукупність заходів держави щодо організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку. Вона відображається у формах і методах мобілізації бюджетних ресурсів та їх використання на різні потреби держави, у розвитку економіки і соціального захисту населення, у бюджетному законодавстві, практичних діях у галузі бюджету різних державних структур.

Бюджетна політика включає такі найважливіші ланки:

- розробку науково обґрунтованої концепції розвитку бюджету;

- визначення основних напрямів мобілізації й використання бюджетних ресурсів на перспективу і поточний період;

- здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

Єдність і взаємозв'язок цих трьох основних ланок визначають зміст бюджетної політики.

Залежно від тривалості періоду і характеру завдань, що вирішуються, бюджетна політика поділяється на бюджетну стратегію і бюджетну тактику.

Бюджетна стратегія - довготривалий курс бюджетної політики, розрахований на перспективу, що передбачає вирішення глобальних завдань, визначених економічною стратегією.

Бюджетна тактика спрямована на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства шляхом своєчасної зміни способів організації бюджетних взаємовідносин, переорієнтації бюджетного механізму, перерозподілу фінансових ресурсів.

Основною метою бюджетної політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями економіки, соціальними групами, територіями. На цій основі має забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку підприємств різних форм власності. За таких умов важливе значення має також надання надійних соціальних гарантій населенню.

Фіскальна політика зумовлює використання можливостей уряду формувати податки і витрачати кошти державного бюджету для регулювання рівня ділової активності і розв'язання різноманітних соціальних проблем, тобто це система регулювання, пов'язана з урядовими видатками і податками. Основним важелем фіскальної політики держави є зміна структури податків і, насамперед зміна податкових ставок згідно з метою уряду. Проведення фіскальної політики - прерогатива законодавчих органів влади країни, оскільки якраз вони контролюють оподаткування і витрати коштів з нього.

У світовій практиці добре відомі ефективні способи стимулювання економічного розвитку за допомогою податків і державних витрат В економічній теорії в цьому плані виділяють кейнсіанській підхід до податкових ставок у зв'язку з державними витратами. досягненням макрорівноваги й економічної о росту, аналогічний підхід монетаристів у рамках теорії „економіки пропозиції". Кейнсіанці орієнтуються на попит, вважаючи, що він створює свою власну пропозицію. Тому вони традиційно вважають, що скорочення податків приводить до зростання сукупного попиту, водночас з яким зростає реальний обсяг ВВП і рівень цін, отже, прискорюється темп інфляції. Крім того, скорочуються надходження в бюджет, наслідком чого с поява або зростання бюджетного дефіциту.

Прихильники теорії „економіки пропозиції” орієнтуються на сукупну пропозицію, вважаючи, що пропозиція створює власний попит. Вони вважають, що вплив скорочення податкових ставок на сукупну пропозицію призводить до збільшення доходів як населення (відповідно до зросту заощаджень), так і бізнесу, підприємців (відповідно до збільшення прибутковості інвестицій, норми накопичення капіталу). Таким чином скорочення податків викликає зростання національного виробництва і доходу, що не тільки не зменшує податкові надходження до бюджету і не викликає бюджетного дефіциту, але, при більш низьких ставках, податку забезпечує збільшення податкових надходжень за рахунок розширення податкової бази.

Вважається, і практика підтверджує, що вплив податків на попит відчувається швидше. У короткостроковому періоді зниження податків одночасно призводить до зростання сукупного попиту і зменшення податкових надходжень в бюджет. А вплив податків на сукупну пропозицію за своєю специфікою мас довгостроковий характер.

Фіскальна політика складається з так званої дискреційної фіскальної політики п автоматичної. Під дискреційною політикою розуміють свідоме регулювання державою оподаткування і державних витрат з метою впливу на реальний обсяг ВВП, зайнятість, інфляцію, економічний ріст. Як правило, дискреційну фіскальну політику можна прогнозувати в різні періоди економічного циклу.

У період спаду стимулююча дискреційна політика складається із:

1) збільшення державних витрат;

2) зниження податків;

3) поєднання росту державних витрат із зниженням податків (з урахуванням того, що мультиплікаційний ефект зростання державних витрат більший, ніж мультиплікаційний ефект зниження податків).

Така фіскальна політика призводить фактично до дефіциту бюджету, але забезпечує скорочення падіння виробництва.

В умовах інфляції при надлишковому попиті стримуюча дискреційна фіскальна політика складається із:

1) зменшення державних витрат;

2) збільшення податків;

3) поєднання скорочення державних витрат із зростаючим оподаткуванням (з урахуванням того, що мультиплікаційний ефект зменшення державних витрат більше, ніж мультиплікаційний ефект росту податків).

Залежно від економічного змісту видатки бюджету поділяються на поточні та видатки розвитку. Їх групування встановлюється за економічною класифікацією видатків бюджету.

До поточних видатків бюджетів належать видатки, які забезпечують поточне функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, бюджетних установ та організацій, надання державою міжбюджетних трансфертів іншим бюджетам і окремим галузям економіки у формі дотацій та субвенцій на поточне функціонування.

Видатки розвитку або капітальні видатки - це видатки, що забезпечують інноваційну й інвестиційну діяльність, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної пере будови народного господарства; кошти, що надаються як бюджетні позички на інвестиційні цілі юридичним особам; видатки, при здійсненні яких створюється або збільшується майно, що знаходяться у власності держави або органів місцевого самоврядування; субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Залежно від розподілу функцій між державою і органами самоврядування видатки поділяються на видатки з фінансування державних повноважень та фінансування власних повноважень.

Основними методами мобілізації державних доходів є податки, позики та емісії.

Співвідношення між цими методами відрізняється в різні історичні періоди та визначаються багатьма факторами (фінансовою політикою, господарською кон’юнктурою, ступенем загострення соціальних протиріч).

Між податками та держпозиками існує також взаємозв’язок, який визначається тим, що фінансовою базою погашення позик виступають податки. Зростаючі видатки держави, які пов’язані з погашенням позики та виплатою % за ними, обумовлюється збільшенням податків. І навпаки, зниження податків, як правило, викликає потребу в нових позиках.

Емісія є останнім засобом, до якого звертається держава, коли перші два методи не дають достатніх надходжень, оскільки вона провокує інфляцію.

Охарактеризовані методи мобілізації держава застосовує при формуванні бюджетів різних рівнів.

Централізовані урядові фонди створюються через податки та податкові платежі, емісія тут не застосовується. Широко використовуються різноманітні внески, добровільні надходження тощо. Останнім часом, у зв’язку з приватизацією дещо збільшилися надходження від продажу держмайна, а також здачі його в оренду.

В цілому обсяг фінансових ресурсів держави залежить від величини валового продукту, його внутрішньої структури, динаміки складових його частин. Правильне і науково обґрунтоване прогнозування величини фінансових ресурсів, напрямів їх використання — одна з основних передумов активізації впливу фінансів на економічний і соціальний розвиток в державі.

З цією метою щорічно розробляється баланс фінансових ресурсів та витрат держави. Це система показників, які характеризують величину створюваних і використаних фінансових ресурсів у державі за відповідний період. Головними функціями балансу фінансових ресурсів та витрат є:

- забезпечення узгодженості вартісних і натуральних показників ресурсів за джерелами створення і напрямами використання;

- виявлення можливостей зростання фінансових ресурсів на основі підвищення ефективності господарювання;

- посилення впливу фінансового механізму на підвищення раціонального використання всіх видів ресурсів;

- обґрунтування меж централізації фінансових ресурсів у державному бюджеті та інших ланках фінансової системи.

Зведений фінансовий баланс включає фінансові ресурси, що створюються і використовуються у всіх секторах економіки незалежно від форми власності, а також добровільні та обов'язкові платежі, сплачувані населенням, довгострокові кредити банків, доходи від зовнішньоекономічної діяльності. У видатковій частині балансу наводять загальну суму витрат, здійснюваних підприємницькими структурами, державою, а також іншими фінансовими інститутами. Однак основним призначенням балансу є забезпечення інформацією процесу розробки зведеного бюджету держави, державного бюджету і місцевих бюджетів.