Семінарське заняття 9

Тема 10. Доходи населення, їх формування та розподіл

Питання для усного опитування та дискусії

1. Доходи, їх види та джерела формування. Сутність та механізм розподілу доходів.

2. Суть заробітної плати.

3. Підприємницький дохід. Доходи від власності та рентні доходи.

4. Сімейні доходи, їх структура та використання. Диференціація доходів населення. Заощадження населення.

5. Соціальні аспекти економічних відносин. Рівень та якість життя населення.

6. Система соціального захисту населення.

7. Роль держави у регулюванні розподілу доходів і забезпеченні соціального захисту.

Методичні вказівки:

Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу темі, є: доходи, заробітна плата, підприємницький дохід, сімейні доходи, крива Лоренца, рівень життя, бідність.

З метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми студенту варто особливу увагу зосередити на таких аспектах:

Доходи, їх види та джерела формування. Сутність та механізм розподілу доходів. Функціональний та персональний розподіл доходів. Форми розподілу доходів за трудові результати та економічну діяльність.

Заробітна плата: сутність, форми та системи заробітної плати. Дохід від кооперативно-колективної та індивідуальної трудової діяльності. Підприємницький дохід. Доходи від власності та рентні доходи. Сімейні доходи, їх структура та використання. Заощадження як необхідний елемент у структурі сімейних доходів. Номінальні та реальні доходи. Диференціація доходів та її межі. Крива Лоренца та коефіцієнт Джині.

Соціальні аспекти економічних відносин. Рівень та якість життя населення. Прожитковий мінімум. Бідність. Необхідність та сутність системи соціального захисту населення. Основні елементи механізму соціального захисту. Державне регулювання розподілу доходів. Роль держави у забезпеченні соціального захисту в умовах переходу до ринкової економіки.

Національний доход ( НД ) – це заново створена суспільством вартість за певний строк (рік). Кількісно НД – це різниця між сукупним суспільним продуктом і фондом заміщення. НД можна виразити як у вартісній, так і в натурально-речовій формі.

За вартістю він являє собою сукупність чистого продукту всіх галузей народного господарства. За натурально-речовою формою НД становить предмети особистого споживання, вироблених у суспільстві за рік, а також частини засобів виробництва, які призначаються для розширеного відтворення.

На величину зростання НД впливає цілий ряд факторів:

1) кількість праці, затраченої в сфері матеріального виробництва. Чим більше праці витрачається суспільством протягом року у виробництві, тим більшим є й національний доход. Це досягається:

а) шляхом збільшення кількості працюючих у виробництві;

б) шляхом продовження робочого дня;

в) шляхом підвищення інтенсивності праці.

2)підвищення продуктивності праці. Підвищення продуктивності праці не збільшує НД у вартісному виражені, але він зростає в натуральному обсязі.

1) економія на постійному капіталі. Цей фактор впливає

не на вартісний, а на натуральний обсяг НД.

Розподіл НД виступає як сукупність відносин, які виникають з приводу заново створеної вартості між безпосередніми учасниками її виробництва – власниками факторів виробництва ( капіталу, праці, землі, інтелекту ). Розподіл НД здійснюється за такими напрямками:

1) заробітна плата;

2) додаткова вартість:

а) прибуток;

б) дивіденд;

в) позичковий процент;

г) рента.

Ці доходи називаються первинними або основними, їх ще називають факторними, оскільки кожен з них пов’язаний з певним фактором виробництва.

Доходи – це грошові або натуральні надходження, які має населення для задоволення своїх життєвих потреб. За своїм характером вони поділяються на:

а) економічні доходи – це доходи, які отримують на основі права власності на певний фактор виробництва: робочу силу, засоби виробництва, землю, грошовий капітал, інтелект. Вони виступають у формі: зарплати, прибутку, дивіденду, проценту, ренти, гонорару;

б) соціальні доходи – це доходи, які надходять від держави через суспільні фонди споживання.

У реальному житті конкретними каналами по яких наповнюється вартісний зміст ФС є заробітна плата ( ЗП ) та суспільні фонди споживання ( СФС ). ЗП виступає основною формою розподілу частини національного доходу.

Ніякого зв’язку з затраченою працею ЗП практично не має й не може мати. Зв’язок цей обставляється лише формально. І це видно з того, що:

а) величина коштів, призначених для виплати ЗП, визначається не тоді, коли буде створений продукт і відбувається його реалізація, а до початку виробництва;

б) робітник отримує зарплату навіть у тому випадку, коли він не працював з виробничих або з інших причин протягом частини або всього робочого дня. Особливо яскраво це проявляється в сучасних умовах, коли зарплата виплачується через декілька місяців після виконання роботи;

в) праця не може бути мірилом зарплати тому, що вона сама вартості не має, а вартість товару вимірюється кількістю затраченої суспільно-необхідної праці.

Рівень ЗП визначається:

а) змінами умов життя та виробництва;

б) різними кліматичними поясами;

в) попитом і пропозицією на робочу силу.

Основна ЗП працівника залежить від результатів його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками й доплатами у розмірах, встановлених чинним законодавством.

Додаткова ЗП залежить від результатів господарської діяльності підприємства й встановлюється у вигляді премій, винагород, компенсацій, надбавок і доплат, які не передбачені законодавством. Вона враховує фактори виробничого процесу, які важко передбачити наперед, і виплачується за певні індивідуальні досягнення: професійну майстерність, перевиконання норм виробітку, сумісництво професій, розширення зон обслуговування, безперервний виробничий стаж.

Для підвищення рівня продуктивного використання людського потенціалу країни, яке забезпечить можливість його розширеного відтворення, необхідна політика, яка передбачатиме:

• суттєве зменшення податкового тиску на фонд заробітної плати;

• приведення рівня оплати праці у відповідність до його кількості та якості;

• стимулювання попиту на робочу силу, насамперед за рахунок розширення малого підприємництва;

• регулювання пропозиції робочої сили на ринку праці;

• державне регулювання процесу вивільнення працівників при загрозі безробіття, реалізацію принципів соціального партнерства на ринку праці;

• стабілізацію фінансового забезпечення політики зайнятості;

• стимулювання гнучких форм зайнятості;

• розвиток самозайнятості населення.

Політика у соціально-культурній сфері

З метою підвищення ефективності освіти, охорони здоров’я та інших галузей соціально-культурної сфери необхідно суттєво реформувати їхній організаційно-економічний механізм.