Тема 9. Ринкові відносини в аграрному секторі

Питання для усного опитування та дискусії

1. Аграрні відносини, їх зміст та специфіка.

2. Рентні відносини. Сутність земельної ренти, її види та механізм створення.

3. Земля як економічна категорія і фактор виробництва. Форми власності на землю і форми господарювання у сільському господарстві. Ринок землі. Ціна землі.

4. Агропромислова інтеграція і агропромисловий комплекс. Агробізнес.

5. Державна політика регулювання сільськогосподарського виробництва.

Методичні вказівки:

Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу темі, є: аграрна сфера, аграрні відносини, рента, ринок землі, ціна землі, агропромислова інтеграція.

З метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми студенту варто особливу увагу зосередити на таких аспектах:

Аграрна сфера виробництва та її особливості. Сутність аграрних відносин. Форми господарювання у сільському господарстві: фермерські, кооперативні, державні, змішані. Рентні відносини. Сутність земельної ренти, її види та механізм створення. Розподіл і використання рентного доходу. Ринок землі. Попит і пропозиція на землю. Ціна землі.

Агропромислова інтеграція й агропромисловий комплекс. Механізм реалізації аграрних відносин в сучасних умовах. Державна політика регулювання та підтримки сільськогосподарського виробника.

Особливу сферу виробничих відносин складають аграрні відносини, пов’язані зі специфікою сільськогосподарського виробництва. В його основі лежить здатність рослинних і тваринних організмів до природного відтворення, що залежить від природних умов, тобто економічний процес відтворення завжди тісно переплітається з природним. А звідси, результат господарювання в цій галузі залежить як від працівника, так і від природних умов.

Економічні відносини в аграрному секторі – це відносини, які виникають з приводу привласнення й використання землі та інших засобів сільськогосподарського виробництва, а також виробництва, розподілу, обміну та споживання сільськогосподарської продукції.

Основними суб’єктами економічних відносин в аграрному секторі виступають:

а) суспільство;

б) держава;

в) виробничі колективи;

г) індивідуальні виробники сільськогосподарської продукції.

Аграрні відносини є складовою частиною всієї системи економічних відносин суспільства. Найбільш чітко цей зв’язок проявляється в процесах агропромислової інтеграції. В результаті агропромислової інтеграції формується господарська одиниця, яка називається агропромисловий комплекс ( АПК).

Структура АПК включає в себе:

1) галузі промисловості, які забезпечують сільське господарство знаряддями праці;

2) галузі сільського господарства;

3) галузі, які обслуговують сільськогосподарське виробництво ( переробка, транспортування, збереження, реалізація і т.д.).

Особливості аграрних відносин полягають в тому, що:

1) земля в сільському господарстві – головний об’єкт виробничих відносин і основний засіб виробництва;

2) розбіжність робочого періоду з часом виробництва, що зумовлює сезонний характер виробництва;

3) кінцеві результати сільського господарства залежать не тільки від праці людини, але й від природно-кліматичних умов;

4) виникає складність економічних зв’язків;

5) сільське господарство більш широко використовує кредити.

Особливості сільськогосподарського виробництва породжують певну специфіку у відносинах між людьми з приводу землі як основного об’єкту господарювання, в обороті капіталу, зайнятого в сільськогосподарському виробництві.

З виникненням власності на землю виникає й відповідна їй форма доходу. Таким доходом стає земельна рента. Земельна рента – це не трудовий доход, який отримує землевласник. Підставою для отримання такого доходу є право власності на землю.

Основний засіб виробництва в сільському господарстві – земля у просторі обмежена, з одного боку, наявними земельними угіддями планети, з іншого, кордонами держав. Обмеженість земельних угідь і зростаючий попит на продукцію аграрного сектора роблять неможливим зосередження виробництва сільськогосподарської продукції лише на кращих землях. Ось чому людство змушено одночасно обробляти всі землі, придатні для використання. А вони, як відомо, не всі однакової якості. Землі є кращі, середні, гірші за родючістю. Це створює певні умови, які породжують монополію на землю як об’єкт господарювання.

Суспільна вартість продуктів землеробства визначається не середніми умовами виробництва, як це має місце в промисловості, а умовами виробництва на відносно гірших ділянках землі. При цьому відносно гіршими вважаються не лише ті землі, що мають гірші природні якості, а й ті, які мають гірші економічні якості, тобто розташовані на великій відстані від пунктів споживання, переробки, реалізації продукції сільського господарства.

За таких умов прибуток від реалізації продукції з середніх і кращих ділянок землі (як за родючістю, так і за місцем знаходження) буде більшим від середнього. Цей надлишок і складає земельну ренту, яка отримала назву диференціальної.

Диференціальна земельна рента визначається як різниця між суспільною та індивідуальною вартістю продукції землеробства.

Рента, яка виникає внаслідок диференціації земельних ділянок за родючістю або за місцем розташування називається диференціальною рентою I.

Рента, яку ми отримуємо внаслідок послідовного капіталовкладення в землю на одній і тій самій ділянці землі називається диференціальною рентою II. Таким чином, причина утворення диференціальної ренти – монополія на землю як об'єкт господарювання; умови – відмінності в природній родючості ґрунтів і неоднакове місцезнаходження земельних ділянок від споживачів, неоднакова продуктивність додаткових капіталовкладень в одну й ту ж земельну ділянку; форми – орендна плата, рентні платежі, плата за землю, зональні ціни; джерело – надлишок додаткового продукту, що утворюється землеробською працею на кращих земельних ділянках або в результаті продуктивніших капіталовкладень.

Приватна власність на землю певною мірою перешкоджає вільному переливу капіталів з промисловості в землеробство. Тому ринкові ціни на продукцію землеробства формуються не на основі середніх затрат, як у промисловості, і не на основі затрат праці на гірших земельних ділянках, як це було показано в другому питанні нашої теми, а на основі індивідуальної вартості товару. В результаті надлишок додаткової вартості над середнім прибутком не потрапляє в розподіл між підприємцями різних галузей, а реалізується в цінах на продукцію землеробства у вигляді абсолютної ренти.

Таким чином, абсолютну ренту приносять всі земельні ділянки, як кращі і середні, так і гірші.

Причиною утворення абсолютної земельної ренти є монополія приватної власності на землю.

Умовою існування абсолютної земельної ренти є відсутність вільного переливу капіталу.

Формою вилучення абсолютної ренти є орендна плата, податок на землю.

Джерелом утворення абсолютної ренти є додатковий продукт, створений природою.

Серед великої різноманітності земель виділяються такі, що розташовані у винятково сприятливих грунтово-кліматичних умовах. Господарства, розташовані в таких районах, завдяки виключним умовам, створених природою, мають можливість вирощувати рідкісні продукти: цитрусові, виноград особливих сортів, чай, кава, екзотичні фрукти, особливі сорти тютюну і т.д. Попит на цю продукцію, як правило, вищий за пропозицію, що створює умови для реалізації її за цінами, що стабільно перевищують витрати по вирощуванню такої продукції. Такі ціни називаються монопольними.

Різниця між монопольною ціною, верхня межа якої визначається лише платоспроможним попитом, і вартістю рідкісного землеробського продукту у вигляді надприбутку є монопольною рентою, яка привласнюється власником землі, що знаходиться у монопольних умовах. Джерелом існування такої ренти є доходи тієї частини населення, яка купує на ринку ці дефіцитні землеробські продукти.

Слід розрізняти ціну землі як продукт праці і як продукт природи. Ціна землі як продукт праці включає витрати на обробіток ґрунту та його покращання, тобто земля виступає як продукт праці землероба і стає матеріальним носієм вартості. Ціна землі як продукт природи є ірраціональним вираженням, оскільки земля не є продуктом праці, і водночас вона може використовуватись як засіб виробництва і предмет праці, приносити її власникові доход у вигляді ренти.

Ціна землі – це сума грошей, яка, якщо її покласти в банк, принесе своєму власнику доход у вигляді процента, не меншого від тієї земельної ренти, яку приносить дана земельна ділянка. Ціна землі розраховується за такою формулою:

Ц_з = R / S *100,

де Ц_{з –} ціна землі;

R – рента;

S – норма банківського проценту.

На величину ціни землі впливає ряд факторів:

1) вартість освоєння і покращання землі;

2) величина земельної ренти;

3) норма банківського проценту;

4) співвідношення попиту і пропозиції на продукцію сільського господарства;

5) зростання попиту на ділянки в районах, де знайдені корисні копалини;

6) економічна політика держави.

Всі рентні доходи розподіляються між державою, земельними власниками й тими, хто користується землею. Методи, форма й частка розподілу визначаються пануючими відносинами власності в аграрному секторі.

Аудиторна письмова робота

Виконання студентами тестових завдань з питань теми заняття