
- •3. Передпухлинні захворювання молочної залози, рак молочної залози, клініка, діагностика та лікування, реабілітація хворих.
- •Анатомія молочної залози
- •Мастопатія
- •Міжнародна гістологічна класифікація проліферативних процесів в молочній залозі.
- •Лікування мастопатій :
- •Приблизна схема лікування дифузної мастопатії:
- •Рак молочної залози
- •Фактори ризику раку молочної залози
- •Класифікація раку молочної залози за системою тnм
- •Гістологічна класифікація раку молочної за вооз:
- •Діагностика
- •Рентгенологічне обстеження
- •Сонографічне обстеження
- •Лікування
- •Гормонотерапія.
3. Передпухлинні захворювання молочної залози, рак молочної залози, клініка, діагностика та лікування, реабілітація хворих.
Анатомія молочної залози
Молочна залоза має вигляд конуса і знаходиться на передній грудній стінці на рівні 3-6, рідше 7 ребер між передньою грудниною і передньою пахвовою лініями з кожного боку. Під шкірою розташований жировий шар, який оточує залозу. Капсула залози представлена розщепленою поверхневою фасцією, яка місці прикріплення її до ключиці має назву зв'язки Купера (1іg. suspensorium mammae). Кровопостачання молочної залози здійснюється за рахунок: - а.thoг. lаteralis; - а.а. thor. interna.; а. thоrасoacromialis. Відтік крові здійснюється через глибокі та поверхневі вени. Лімфатичні судини утворюють густу мережу в шкірі, що вкриває молочну залозу, особливо в ареолі. Лімфа відтікає в наступні регіонарні групи лімфовузлів:
1. Пахвовий шлях, від зовнішніх квадрантів молочної залози. Як проміжний етап перед пахвовими лімфовузлами зустрічається парамамарні лімфовузли Зоргіуса та Бартельса (на проекції III та IV ребер відповідно). В пахвових лімфовузлах розрізняють наступні групи (передні, задні підлопаткові), медіальні, центральні, апікальні).
2. Підключичний шлях, від верхніх квадрантів молочної залози. Проходить транспекторально у напрямку міжм'язевих (Ротеровських) лімфовузлів, по ходу а. цюгасоасготіаііз, безпосередьо до підключичних лімфовузлів.
3. Парастернальний шлях, від внутрішніх квадрантів молочної залози, веде до лімфовузлів, розташованих по ходу а.thoracica іnterna.
4. Медіастінальний шлях продовжує попередній у напрямку пе-рибронхіальних, трахеобронхіальних колекторів.
Перехресний шлях теж від внутрішніх квадрантів у напрямку протилежних пахвових лімфовузлів.
Міжреберний шлях важко врахувати при плануванні лікування хворих, він зв'язує лімфовенозними анастомозами молочну залозу з грудними хребцями. Цим шляхом пояснюється ураження плеври, легенів, хребців.
Епігастральний шлях здійснюється від нижніх квадрантів у напрямку передочеревинних, позаочеревинних, пахвинних лімфовузлів (шлях Герота).
Мастопатія
Нейрогуморальні зв'язки молочної залози різноманітні та складні. Протягом життя функціональний і морфологічний стан молочної залози змінюється в залежності від віку, вагітності і лактації. Дисгормональні гіперплазії — це проліферативні зміни залозистої тканини молочної залози самого різноманітного характеру. В ряді випадків прогресування проліферативних процесів може призвести до розвитку раку. Дисгормональні гіперплазії прийнято об'єднувати під назвою "мастопатія". Інші назви -масталгія, мазоплазія, мастодінія, хвороба Мінца, фіброаденоматоз і таке інше).
Патогенез мастопатії. В силу своїх фізіологічних особливостей, молочні залози жінок знаходяться в постійній зміні процесів проліферації та інволюції, що пов'язано з фазами менструальних циклів і змінами рівнів статевих гормонів, які відповідають цим фазам. На процеси проліферації епітелію молочних залоз справляють вплив естрогени і прогестерон, які виробляються корою наднирників і яєчниками, а також гонадотропні гормони передньої долі гіпофіза, в першу чергу фолікулостимулюючий гормон. В період вагітності на процеси проліферації залозистого епітелію молочних залоз найбільший вплив справляють гормони, які виробляються плацентою. Діяльність залоз внутрішньої секреції, що впливають на процеси фізіологічної проліферації молочних залоз, регулюються діенцефало-гіпофізарною системою і корою головного мозку. Численні шкідливі фактори порушують цю струнку систему нейрогуморальної регуляції (аборти, запальні хвороби жіночих статевих органів, функціональні та органічні захворювання нервової системи і так далі), що призводить до розвитку дисгормональних розладів, різкому коливанню гормональної рівноваги, зміни секреції статевих і гонадотропних гормонів. Ці причини сприяють розвитку фолікулярних кіст, переметуючих фолікулів в яєчниках, розвитку ановуляторних циклів. Порушенню гормональної рівноваги, в першу чергу в бік гіперестрогенізації. Під впливом гормональних розладів порушуються процеси фізіологічної еволюції ті інволюції в молочних залозах, утворюються вогнища патологічної проліферації епітелію. Накопичуючись протягом років, ці зміни ведуть до розвитку мастопатії, а ряді випадків розвивається малігнізація. Зв'язок ризику розвитку мастопатії і раку молочної залози із впливом екзогенних естрогенів, які використовуються у вигляді пероральних контрацептивів, вивчався досить широко. Останні данні, на відміну від попередніх, вказують на підвищення ризику розвитку патології молочної залози у цієї групи жінок.
Отримані переконливі данні, які свідчать про зв'язок змін функції щитовидної залози з різким зниженням рівня гормонів жовтого тіла. Існує уявлення про взаємовідносини між функцією щитовидної залози і тиреотропною функцією гіпофіза , а також вплив останньої на лютеінізуючу функцію гіпофіза. В зв'язку з цим у частини хворих мастопатією зміна стану тиреотропної функції гіпофізу може викликати пригнічення секреції лютеінізуючого гормону і порушення оваріального циклу, внаслідок чого і виникають патологічні процеси в молочних залозах. Тому раціонально призначати мікродози йодистого калію з метою стимуляції секреції лютеінізуючого гормону для лікування мастопатій в комплексі таких міроприємств, як лікування неврозів, супутніх гінекологічних захворювань і рекомендаціями нормального статевого життя, закінчення вагітності пологами і годування груддю.
Велика роль в гормональному обміні належить печінці. Зміни в молочних залозах, що виникають часто пов'язані з гіперестрогенізацією, викликаною порушенням інактивації естрогенів при різних захворюваннях печінки.