5.2. Основні принципи освіти дорослих

Андрагогіка виходить із двох основних положень: перше ствер­джує, що провідна роль у процесі навчання належить самій дорослій людині; друге- що навчання відбувається у процесі спільної діяль­ності тих, хто навчається, і тих, хто навчає.

Передбачається, що доросла людина має п'ять специфічних характеристик: 1) усвідомлює себе самостійною, самокерованою особистістю; 2) володіє певним запасом життєвого, про­фесійного, соціального досвіду, який стає все більш важливим джерелом навчання її самої і її колег; 3) в основі її готовності до освіти лежить прагнення за допомогою навчання вирішити свої життєво важливі проблеми і досягти конкретної мети; 4) прагне до швидкої реалізації отриманих знань, умінь, навичок та якос­тей; 5) навчальна діяльність дорослої людини значною мірою зумовлена часовими, просторовими, побутовими, професійними та соціальними факторами.

У зв'язку з тим, що доросла людина стає реальним суб'єктом процесу навчання, відбувається зміщення акцентів із передачі знань на забезпечення умов, необхідних для оволодіння спосо­бами самостійної взаємодії з різними аспектами реальності: по­шук необхідних знань, створення програм самоосвіти, профе­сійного розвитку тощо. Це означає, що викладач-андрагог пови­нен виступати не стільки в ролі посередника між дорослими уч­нями і культурою, скільки в ролі консультанта. У процесі навчан­ня має відбуватись поступове "зняття" викладання як одної із складових процесу у "режим саморозвитку". Навчаючи дорослих, дуже важливо враховувати стислість часових рамок процесу фор­мування і розвитку пізнавальної діяльності. Крім того, слід пам'ятати про орієнтацію навчального процесу на задоволення практич­них потреб дорослих учнів, а також їх потребу спілкуванні.

Виходячи із вищесказаного, сформулюємо основні принципи навчання дорослих:

• перевага самостійного навчання, коли саме самостійна діяльність дорослих учнів стає основою їх навчальної роботи;

• організація спільної роботи, пов'язаної зі спілкуванням, ре­алізацією й оцінюванням процесу навчання;

• опора на досвід дорослих учнів, який використовується як одне із джерел навчання;

• індивідуалізація навчання, яка передбачає створення індиві­дуальних програм навчання, орієнтованих на конкретні освітні потреби, рівень підготовки, психофізіологічні та індивіду­альні особливості кожного;

• системність навчання,що передбачає дотримання відповід­ності цілей, змісту, форм, методів, засобів навчання та оці­нювання результатів;

• контекстність навчання; відповідно до цього принципу навчан­ня, з одного боку, передбачає конкретні, життєво важливі цілі, пов'язані з виконанням соціальних ролей чи вдосконаленням особистості, а з іншого боку, будується із врахуванням про­фесійної, соціальної, побутової, економічної, політичної діяльності учнів та часових, просторових, побутових і соці­альних факторів;

• елективність навчання, яка означає надання певної свободи при виборі цілей, змісту, форм, методів, джерел, засобів, термінів, часу, місця навчання й оцінки результатів;

• розвиток освітніх потреб; згідно з цим принципом, оцінка ре­зультатів навчання здійснюється шляхом виявлення реаль­ного ступеня засвоєння навчального матеріалу і визначення того мінімуму, без якого неможливе досягнення поставле­ної мети, а процес навчання будується з метою формування нових освітніх потреб, конкретизація яких здійснюється після досягнення певної мети.

Сформульовані принципи навчання дорослих не можна вважати зовсім протилежними дидактичним принципам. Частково вони їх розвивають, частково корелюють із ними. Але їх дія в конкретних умовах навчання дорослих людей відрізняється конкретною спе­цифікою.