Участь урср в оон та спеціалізованих і міжурядових організаціях
Участь УРСР в ООН та спеціалізованих і міжурядових організаціях, очевидно, була умотивована лише можливістю здобуття таким чином додаткового впливу і голосів для СРСР.
Розбудований для цих обмежених зовнішньополітичних дій апарат в уряді УРСР був мінімальним: міністерство закордонних справ, комісія закордонних справ Верховної Ради, згадані вже місії в Нью-Йорку і Парижі (представник УРСР у Женеві входив до складу загально-радянської місії при європейській штаб-квартирі ООН). В 1947 році Москва відкинула пропозицію Великобританії про встановлення прямих дипломатичних зв'язків з Києвом. Так само не існувало у Києві неурядових установ міжнародного спілкування, як це було в Москві чи столицях інших країн радянського блоку (асоціації сприяння ООН тощо). Український Червоний Хрест, Республіканський Комітет молоді тощо не були членами відповідних міжнародних союзів. Т. зв. товариства дружби і культурного зв'язку з зарубіжними країнами (СРСР — Франція, СРСР — Італія тощо) діяли у загальносоюзному маштабі, а їх роботу в Києві лише координувало Українське товариство дружби і культурних зв'язків, що було підрозділом Союзу радянських товариств дружби. У цьому ж плані діяло й товариство культурних зв'язків з українцями за кордоном «Україна». Конституція УРСР 1978 року не внесла ніяких змін у зовнішньополітичні повноваження УРСР, хоч деякі українські радянські правники (І.Лукащук) свого часу вказували на потребу чіткішого розмежування і визначення їх.
Не зважаючи на мінімальні вияви прав УРСР у практиці зовнішньої політики та на їх допоміжну функцію у радянській зовнішній політиці, з погляду позитивного міжнародного права (чинне право і його виявлення в актах) можна ствердити часткову правосуб'єктність УРСР, при чому потенційно вона могла бути значно поширена.
Висновки
Суверенний характер УРСР можна ставити під сумнів не лише з погляду міжнародного, але й державного права. У принципі класична теорія держави не знає такого прецеденту, щоб одна державно-політична одиниця, як УРСР, була так залежна від іншої зверхньої держави,— СРСР,— і водночас претендувала б на статус окремої держави. Лише деякі васальні держави і протекторати у минулому були в подібному становищі.
24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР проголосила незалежність України, підтверджену всенародним референдумом 1 грудня 1991 року.
Адміністративно-територіальний поділ
Докладніше: Адміністративний поділ УРСР та Адміністративний поділ СРСР
На момент створення УСРР фактично не включала в себе території Західної України (Львів, Рівне, Тернопіль, Дрогобич та ін), Криму, територій Донецько-Криворізької радянської республіки (Харків, Луганськ, Донецьк, Кривий Ріг та ін), Північної Буковини (з Чернівцями), Закарпаття, частини Бессарабії, Одеси. Одночасно, з самого початку свого існування вона претендувала на територію 9 українських губерній (Таврійської — без Криму). Постнановою ЦК РКП(б) від 15 березня 1918 року Донецький басейн був визнаний територією України. На Другому Всеукраїнському з'їзді рад були присутні делегати від Донбасу, а Україна була проголошена незалежною радянською федеративною республікою. При цьому до складу УСРР входили південні території сучасної Гомельської області Білорусі.
У березні 1945 року, згідно з радянсько-польськими договорами, частина Дрогобицької області (Бірчанський, Ліськівський і західна частина Перемишльського району з містом Перемишль) були передані Польщі.
29 червня 1945 в Москві було підписано угоду про входження Підкарпатської Русі, що належить Чехословаччини, до складу УРСР. Крім того були передані деякі власне словацькі території. Нові території отримали назву Закарпаття.
В травні 1948 року Медиківський район з складу Дрогобицької області передано Польщі.
15 лютого 1951 відбувся обмін територіями між СРСР і Польщею, в результаті чого УРСР втратила частину території Дрогобицької області (Нижньо-Устріцький район).
19 лютого 1954 зі складу РРФСР до складу УРСР переданий Крим (без вказівки статусу міста Севастополя).
За часи СРСР на території України збільшувалася кількість ядерної зброї, яка знаходилася на території України.
До цього угруповання входило:
1. 176 стаціонарних МБР:
130 рідинних, по шість боєголовок кожна.
46 твердопаливних МБР по десять боєголовок, з дальністю польоту до 11 000 км.
2. Частини мобільних стратегічних ракет типу «Темп» з ядерними боєголовками.
3. Фронтові та армійські бригади оперативно-тактичних ракет з ядерними боєголовками. Були розміщені в усіх військових округах на території УРСР, у Київській військовій окрузі — у Білій Церкві, Кіровограді, Кременчуці.
4. Частини тактичних ракет, що могли нести ядерні боєголовки.
5. 44 важких стратегічними бомбардувальниками Ту-95МС (25 одиниць) і Ту-160 (19 одиниць), оснащених ядерними крилатими ракетами класу «повітря — земля» великої дальності (1080 одиниць) і декількома сотнями одиниць тактичної ядерної зброї.
За своїм кількісним складом та потужністю ядерна зброя, що залишилася на 1992 рік на території України, посідала третє місце у світі після Росії і США.
Статистика населення України та Перепис населення УРСР 1989
Перепис населення УРСР (1959) |
Перепис населення УРСР (1979) |
Перепис населення УРСР (1989) |
Українці (76.81%) Росіяни (16.94%) Євреї (2.01%) Білоруси (0.69%) Молдавани (0.58%) Болгари (0.52%) Поляки (0.87%) Угорці (0.36%) Греки (0.25%) Інше (0.97%) |
Українці (73.55%) Росіяни (21.11%) Євреї (1.28%) Білоруси (0.82%) Молдавани (0.59%) Болгари (0.48%) Поляки (0.52%) Угорці (0.33%) Румуни (0.25%) Інше (1.07%) |
Українці (72.73%) Росіяни (22.07%) Євреї (0.95%) Білоруси (0.86%) Молдавани (0.63%) Болгари (0.45%) Поляки (0.43%) Угорці (0.32%) Румуни (0.26%) Інше (1.3%) |
ЛІТЕРАТУРА
Алексєєв Ю. М., Кульчицький С. В., Слюсаренко А. Г. Україна на зламі історичних епох. (Державотворчий процес 1985–1999 рр.). — К., 2000.
Баран В. К., Даниленко В. М. Україна в умовах системної кризи (1946-1980-і рр..) — К., 1999.
Баран В. К. Україна 1950–1960 рр. еволюція тоталітарної системи. — Львів, 1996.
Баран В. К. Україна після Сталіна: нарис історії 1953–1985. — Львів.,1992.
Баран В. К. Україна: новітня історія (1945–1991 рр.) — Львів, 2003.
Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917–1953. Суспільно-політичний та правовий аналіз. У 2 кн. — К., 1994.
Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР. — К., 1999.
Бондарчук П. М. Національно-культурна політика більшовиків на початку 1920-х рр. — К., 1998.
Бондарчук П. М. Українізаційні процеси у профспілковому русі УСРР. — К., 1999.
Верменич Я. В., Слюсаренко А. Г. Політика коренізації в Україні 1920-30-і рр.: досвід і уроки. // Теоретичні проблеми вітчизняної історії, історіографії та джерелознавства. Лекції спецкурсів. — К.,1993.
Винар Б. Економічний колоніалізм в Україні. — Париж, 1958.
Голодомор 1932–1933 рр. в Україні: причини і наслідки. Міжнародна наукова конференція, Київ, 9-10 вересня 1993 р.: Матеріали. — К., 1995.
Гриневич В. А. Німецько-радянська війна 1941–1945 рр. // Політична історія України XX століття. — К., 2003. — С. 129–304.
Гриневич В. А., Даниленко В. М., Кульчицький С. В., Лисенко О. Є. Україна Росія в історичній ретроспективі. Нариси в 3-х томах. — Т. 2. Радянський проект для України. — К., 2004.
Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації. ХІХ-XX століття. — К., 2000.
Данилюк Ю. З., Бажан О. Г. Опозиція в Україні (друга половина 50-х — 80-ті рр. XX ст. — К., 2000.
Зленко А. Державний устрій Української РСР. — К., 1959.
Історія України. Частина ІІІ: 1917–2003 рр. Під ред. Калініченка В. В., Рибалки І. К. — Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2004. — 628 с.
Король В. Ю. Історія України. — К., 1999.
Костюк Г. Сталінізм в Україні (Генеза і наслідки): Дослідження і спостереження сучасника. -К., 1997.
Кравченко П. М. Індустріалізація в Україні: ідеологічне підґрунтя і політична боротьба (1920-ті — перша половина 1930-х рр.). — Вінниця, 1997.
Кульчицький С. В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928). — К., 1996.
Кульчицький С. В. Особливості індустріалізації народного господарства УРСР. // УІЖ. — 1989. — № 10.
Кульчицький С. В. УСРР в добу НЕП (1921–1928): Спроба побудови концептуальних засад реальної історії. -К., 1995.
Кульчицький С. В. Ціна «великого перелому». — К., 1991.
Курносов Ю. О. Проблеми перебудови в Українській РСР. // УІЖ, 1990. — N7.
Лановик Б. Д., Матисякевич З. М., Матейко Р. М. Економічна історія України i світу. -К.1999.
Майстренко І. Історія Комуністичної Партії України. — Мюнхен, 1979.
Марочко В. І. Голод на Україні (1931–1933): причини і наслідки. // Проблеми історії України: факти, судження пошуки. — К., 1991.
Мейс Д. та ін. Політичні причини голодомору в Україні (1932–1933).// УІЖ. — 1995. — № 1.
Мороз О., Злупко С. Українське селянство перша половина XX ст.: трагедія і героїзм. — Львів, 1997.
Муковський I., Лисенко О. Є. Звитяга i жертовність: Українці на фронтах Другої світової війни. — К., 1997.
Нариси з історії української інтелігенції: перша половина XX ст. У 3-х кн. — К., 1994.
Наулко В. Етнічний склад Української РСР. — К., 1965.
Новітня історія України. 1900–2000. — К., 2002.
Новохатько Л. М. Національний аспект доктрини «соціалістичної реконструкції». — К., 1997.
Новохатько Л. М. Проблеми соціально-економічного і культурного розвитку України в контексті національної політики (20-30-ті роки XX ст.). — К., 1998.
Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-XX ст. Історичні нариси. — К., 2002.
Україна: друга половина XX століття. — К., 1997.
Український народ в другій світовій війні: навч. посібник. — К., 1998.
Українська РСР // Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985. т. 17. — К., 1965.
Україна в період розгорнутого будівництва комунізму, тт. 1-5. — К., 1967.
Українська інтелігенція під судом КГБ (зб. Самвидаву). — Мюнхен, 1976.
Уряди України у XX ст. — К.: Наукова думка. 2001. 608 с.
Феденко П. Україна після смерти Сталіна. — Мюнхен, 1956.
Шаповал Ю. І. Україна XX століття: Особи та події в контексті важкої історії. — К., 2001.
Шаповал Ю. І. Людина i система. (Штрихи до портрету тоталітарної доби в Україні). — К.,1994.
Шаповал Ю. У ті трагічні роки. Сталінізм на Україні. — К., 1990.
Шаповал Ю. І. Сталінізм в Україні. — К., 1992.
Шаповал Ю. І. Україна: 1920-1950-і рр.: сторінки ненаписаної історії — К., 1993.
Шаповал Ю. І., Золотарьов В. А. Всеволод Балицький: особа, час, оточення. — К., 2002.
Шелест П. Україно наша Радянська. — К., 1970.