ВСТУП
Навіть якщо ви ніколи не переповзали кордон, нікому не підсипали ціаністий калій, не били чужу машину і не плювали повз урну, все одно, майже щодня ви здійснюєте те, що суворо заборонене в багатьох країнах світу.
(Олександр ШУМОВСКИ, кандидат хімічних наук)
Актуальність. Сучасне життя будь-якої людини зараз важко уявити без систематичного використання чималої кількості побутової хімії. Вона скрізь нас оточує. Будь це мило, чи зубна паста, чи порошок, чи засіб для миття вікон, чи шампунь… Проте, все далі й частіше ми чуємо про небезпеку побутової хімії, наслідки при використанні, шкідливість самого продукту. Адже її виробники, нехтуючи якісним виробництвом, прикриваючи гарною обгорткою та перспективами використання, ведуть нас в оману. Ми ж в свою чергу страждаємо від цього. Так, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), на сьогодні одними з основних опіків є хімічні, в тому числі синтетичними мийними засобами. Тому питання безпеки побутової хімії для людини і природи загострилось та має важливе значення для кожного із нас.
Предмет та об’єкт дослідження: Мило і синтетичні мийні засоби.
Найбільш вживаними із побутової хімії є мило та синтетичні мийні засоби. Це пральні порошки, тверде та рідке мило. Чиста вода видаляє із забрудненої поверхні лише речовини, які в ній добре розчиняються. Проте багато органічних забруднень вода не змиває , видалити їх допомагає додавання до води мийних засобів. Переважна більшість населення, здебільшого, країн колишнього Союзу не має уявлення про те, що миючі засоби, а особливо пральні порошки, світова наука вважає їх найбільш небезпечними хімічними речовинами для здоров’я людини та навколишнього середовища серед усіх речовин. Саме тому, нашим об’єктом дослідження стали мило та пральні порошки.
Мета проекту:
З’ясувати вплив побутової хімії на природу і людину.
Показати перспективи створення альтернативних миючих засобів.
Завдання проекту:
Дослідити вплив побутової хімії на природу і людину.
Проаналізувати хімічні властивості мила та пральних порошків.
Провести лабораторні дослідження мила і пральних порошків.
Проінформувати дітей та дорослих про безпечне поводження та використання мила та пральних порошків.
Новизна проекту та значення проекту для освіти населення.
Засоби побутової хімії дуже міцно увійшли у наше життя, що без них вже, здається, не можна обійтися. Проте фахівці попереджають: у боротьбі за чистоту потрібно діяти обачно, щоб не зашкодити здоров’ю – своєму і близьких. Використовуючи її повсякчас, ми не замислюємося яка це шкода для нас і навколишнього середовища.
Нажаль в нашій країні не має суворого закону, який би визначав якість побутової хімії. Саме тому виникла думка проінформувати, застерегти і показати альтернативні заходи і засоби захисту від побутової хімії. І ,ми вважаємо, що цей проект має важливе значення для екологічної ситуації, яка сформувалась на даний час.
Розділ 1 загальна характеристика миючих засобів
Історія виникнення перших миючих засобів
Історія виникнення мила сягає своїм корінням у глибину століть. Перші згадки про миючі засоби відносяться до 2800 р. до н.е. Рецепти спеціальних сумішей широко застосовувалися в Стародавньому Шумері, Вавилоні, Єгипті, Римі. Однак, мило не завжди користувалося популярністю. Наприклад, французька аристократія воліла по можливості обходитися без цього предмета гігієни. Така незатребуваність миючих засобів, що існували в той час, пояснювалася їх украй низькою якістю.[1]
Найдавніші
відомості про використання деяких
миючих засобів на території нашої країни
є у Геродота (V
ст..
до н. е.) і відносяться до скіфів. скіфські
жінки розтирали в порошок деревину
кипариса і кедра, додаючи до нього воду
і ладан. Виходила мазь, якою натирали
тіло. Після видалення мазі шкіра ставала
чистою і гладкою. Стародавні помітили,
якщо сальні волосся посипати попелом,
а потім змочити водою, утворюється щось
на зразок мильної піни, що володіє
миючими властивостями. У II столітті н.
е. давні єгиптяни з букової золи та
козячого сала зварили щось на зразок
помади і стали використовувати це вариво
для миття тіла і волосся.
Різновиди миючих засобів
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України, в Україні миючим засобом є будь-яка речовина або препарат, що містить мило та/або інші поверхнево-активні речовини, призначені для прання або очищення.[11]
Миючі засоби поділяють за призначенням, консистенцією, видами миючих речовин, та інших ознаками. За призначенням миючі засоби поділяють на господарські, туалетні, спеціальні (медичні, технічні). По консистенції миючі засоби поділять на тверді (кускові, гранульовані, порошкові), мазеподібні (пасти) і рідкі. Найбільшого застосування знайшли порошкові засоби. Зручні миючі засоби у вигляді гранул і паст. Рідкі миючі засоби легко розчиняються, добре дозуються. Вони ефективні для прання текстильних виробів і миття посуду, автомашин, скла тощо.
Загалом миючі засоби поділяють на мила і синтетичні миючі засоби. Нашу увагу привернули мило і пральні порошки, адже вони є найпоширенішими у сучасному побуті.
Мило
Слово мило відоме уже в мові часів балтослов`янської спільності й означало миючий засіб, близький до сучасного. Дані писемності дозволяють вважати, що уже в середині ХІ ст. слово мило було зрозуміле в Київській русі. Народ знав його (в сучасному розумінні миючого засобу). Матеріали історії дають підставу припускати завезення мила у Київську Русь із країн Сходу, Візантії та інших.
Тверде мило було винайдене у 1170 році і походить від латинського sapo (суміш жиру і попелу).[8] Створення милоподібної напіврідкої речовини "сапо" дало можливість жінкам використати її не лише для прання, але й для косметичних цілей: укладки волосся, фарбування. Проте ефект не був довготривалим, оскільки при попаданні на цю суміш води, утворювалася густа піна і фарба легко змивалась. Пізніше римляни стали використовувати для варіння жири та природну соду, без золи. Таку суміш змішували і тримали на вогні до повного випаровування води, в результаті чого виходили тверді шматки мила. Але мило виявилося таке жорстке, що його використовували тільки для прання. В Європі і США безперервний процес миловаріння в промислових масштабах з'явився в кінці 1930-х років разом з безперервним процесом гідролізу (розщеплення) жирів водою і парою під високим тиском у миловарних вежах.
У хімічному відношенні основним компонентом твердого мила є суміш розчинних солей вищих жирних кислот. Зазвичай це натрієві, рідше - калієві і амонієві солі таких кислот, як стеаринова, пальмітинова, міристинова, лауринова і олеїнова. Додатково в складі мила можуть бути й інші речовини: наповнювачі, барвники, ароматизатори, дезинфікуючі та лікувально-профілактичні додатки (борна кислота, тимол, гліцерин,хна, ланолін, дьоготь березовий, сірка, спермацет, гексаметафосфат та ін.). Важливими якостями мила є: розчинність у воді, мийна здатність, мило повинно нормально стиратись (має бути невеликий розхід мила) і утворювати при цьому хорошу піну, не повинно розкисати і розпливатись.
Мило
виготовляють кип'ятінням у воді жирів
разом з такими лугами, як гідроксид
натрію (каустична
сода) і гідроксид
калію.
Жири виділяють з продуктів рослинного
походження (бавовникова, пальмова
або
соєва олії),
також тваринних продуктів, наприклад
з свинячого сала, яловичого чи баранячого
жиру або риб'ячого
жиру.
При кип'ятінні жирів разом з лугами
утворюється гліцерин і
солі жирних кислот (мило). Натрієві мила
більш густі і, як правило, тверді; калійні
мила більш м'які, або взагалі рідкі.
Подальший етап виготовлення включає
очищення мила від залишку солей типу
хлориду натрію і лугів типу гідроксиду
натрію, а також від гліцерину.
До туалетних сортів мила додають барвники, ароматизатори, інертний наповнювач (каолін) та ін. Господарське мило містить невелику кількість надлишкового лугу.