11. Юридична техніка і її значення для правозастосування

Безпосереднім предметом юридичної техніки виступають юридичні акти-документи та акти їх систематизації.

Юриди́чна те́хніка — це система засобів, правил і прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів.

Розрізняють юридичну техніку у правотворчості і правозастосуванні.

Юридична техніка визначається як сукупність вироблених в юриспруденції засобів і правил зовнішнього виразу в текстах різних правових актів (нормоустановчого, нормозастосовчого або інтерпретаційного характеру, актів систематизації законодавства) певного правового змісту. Юридична техніка — це сукупність правил, прийомів, способів створення й систематизації юридичних документів.

Види юридичної техніки:

законодавча техніка;

техніка систематизації законодавства;

техніка правозастосовчих актів.

Техніка правозастосовчих (індивідуальних) актів пов'язана з їх належним зовнішнім оформленням (назва, органи видання або видачі, час і місце видачі, підпис, печатка й т.д.), наявністю необхідного втримування (рішення, фіксація юридичного факту, відповідність термінологічного стилю мові законодавства й т.д.). Розрізняють юридичну техніку в правотворчості та правоза-стосовній діяльності. Юридична техніка в правотворчості охоплює нормативні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні законів і підзаконних актів), а в правозастосовній діяльності — індивідуальні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні судових актів, договорів). Для забезпечення верховенства закону і його ефективної дії необхідний високий рівень законодавчої техніки. Юридична техніка в правотворчості містить у собі методики роботи над текстами нормативно-правових актів, прийоми найдосконалішого викладу думки законодавця (інших суб'єктів правотворчості) у статтях нормативно-правових актів, вибір найдоцільнішої структури кожного з них, термінології і мови, способи оформлення змін, доповнень, повного або часткового скасування, об'єднання нормативно-правових актів тощо. Вона забезпечує юридичну досконалість нормативних документів. Істотне значення має зведення до мінімуму кількості нормативних актів з одного й того ж питання, а також наявність спеціальних правових засобів, що забезпечують додержання нормативно-правового акта (організаційні заходи, заходи заохочення, контролю та ін.). Найзагальнішими прийомами і правилами юридичної техніки є:

1) юридична термінологія;

2) юридичні конструкції;

3) форма нормативного акта, прийоми і правила викладу його змісту.

Юридична техніка в правозастосовній діяльності містить:

1) методики роботи над текстами правозастосовних актів;

2) прийоми найдосконалішого викладу думки правозастосу-вача (суду, адміністрації та ін.) у судовому рішенні, рішенні арбітражних судів та інших актах;

3) вибір найдоцільнішої структури правозастосовного акта, термінології і мови та ін.

12. Стиль та мова правозастосовчого акту

Юридичний документ – це письмовий акт, який встановлює, розвиває або припиняє певні правовідносини або фіксує юридично значимі факти, дії чи події. Сила документа в його змісті, засобом доведення якого до адресата виступає мова.

Мова – це не тільки знаково-інформаційна система, що являє собою запас слів та граматичні принципи їх сполучення, за допомогою якої люди можуть спілкуватися між собою, формувати, зберігати та передавати знання та будь-яку іншу інформацію в просторі та часі, це ще й шляхетна колиска духовності.

Офіційно-діловий стиль юридичних документів характеризується такими мовними особливостями:

1. Мова юридичного документа має бути літературною, без складних граматичних конструкцій та стилістичних зворотів, ясною, зрозумілою, змістовною та доцільною. Всі дії, предмети, явища позначаються словами, які дають про них з граничною чіткістю точне уявлення.

2. В юридичному документі використовуються такі граматичні засоби мови, які за умови стислого викладення надають максимум інформації (прості закінчені речення, відокремлені дієприслівникові звороти тощо), лаконічно передають потрібні відомості.

3. Думки мають викладатися в такій послідовності, щоб одне положення виходило з попереднього та готувало б до розуміння наступного. Синтаксичні зв’язки формулюються залежно від логічних зв’язків (виразна логізація викладу).

4. Переважно використовуються стилістично нейтральний, одноманітний тон мовлення без засобів образності і прояву особистих почуттів, нейтральні з погляду емоційного забарвлення літературні вирази. Наприклад, «розкрадач», а не «крадій», «заподіяв тілесні ушкодження», а не «побив до крові», «вчинив хуліганство», а не «зчинив бешкет» тощо. З лексичних синонімів вибирається слово, яке має мінімальну експресію, має найменше емоційне забарвлення, є домінантою синонімічного ряду.

5. В офіційно-діловому мовленні, зокрема і в юридичних документах, зазвичай не використовуються метафори, гіперболи, елементи просторіччя, жаргонні слова.

6. Не рекомендується вживати маловідомі та неоднозначні для розуміння терміни, в тому числі слова іноземного походження («плюралізм», «консенсус», «нонсенс», «дефініція», «ініціація») тощо.

7. У синтаксисі ділового стилю поширеним є прямий порядок слів у реченні: підмет стоїть здебільшого на початку речення та найчастіше передує присудку; означення стоять перед означуваними словами, доповнення – після керованого ними слова, обставинні слова (прислівники) – якомога ближче до слова, яке вони пояснюють, вставні слова та звороти ставляться на початку речення.

8. Кількісна перевага надається складним реченням над простими, а кращим є чергування простих і складних речень з дотриманням правил ритміки мови.

9. Широко вживаються дієприкметникові та дієприслівникові звороти, які надають мові лаконізму, влучності та динамічності («Громадянка Сиротенко, працюючи бухгалтером заводу «Богатир», зловживаючи своїм службовим становищем...»; «На підставі викладеного, керуючись ст. 130 КПК України, постановив...»).

10. Використовується професійна термінологія, яка вживається в нормах права (наприклад, «об’єктивна істина», «цивільний позивач», «амністія», «речовий доказ», «касаційна скарга»).

11. Широко вживаються слова – організатори думки («на підставі викладеного», «однак», «таким чином», «крім того», «але», «безумовно», «більш того», «з огляду на викладене», «при цьому» тощо).

12. Діловий стиль відзначається зростаючою стандартизацією і уніфікацією мови, широким вживанням сталих словосполучень, трафаретів, застосуванням типових текстів. Поширені мовні кліше, стандартні звороти та вирази (наприклад, «провести особистий обшук затриманого», «здійснити привід свідка»).

При цьому в юридичних документах важливо досягти достовірності інформації, чому сприяє точність використовуваних понять і термінів. Поняття нерозривно пов’язане зі словом, основним знаком понять про предмети та явища. Слід ураховувати, що багатьом словам властива багатозначність – полісемія.

Наприклад, слово «стаття» може означати науковий або публіцистичний твір; норму закону; характеристику прибутків або витрат. З цього виник афоризм: «Був би писака, а стаття знайдеться».

Багатозначність слів сама по собі ще не є недоліком, але приховує потенційну можливість логічної помилки під час складання тих або інших документів. Така помилка називається еквівокацією і полягає в підміні первісного значення слова в процесі використання, заміні його смислу на смисл його похідного номінативного значення або навпаки. Якщо юристи припускаються таких помилок несвідомо, то гумористи навмисно та вміло їх використовують. Зверніть увагу на такий вислів: «Протилежну сторону треба вислухати, навіть якщо вона дуже протилежна».

Логіка написання документа передбачає, що смисл включених до нього слів не змінюється. Якщо цього уникнути важко, використовуються слова-синоніми з відповідним смисловим навантаженням або фразеологізми.

Композиція документа — це послідовність розташування інформації відповідно до її змісту і логіки фіксованих подій та правовідносин. Вона допомагає лаконічно й зрозуміло викласти необхідну інформацію.

У юридичній практиці можуть бути використані різні способи уніфікації документів, зокрема такі, як трафарети і типові тексти (тексти-аналоги). Уніфікація юридичних документів полегшує сприйняття документів (виправдана з психологічного та гносеологічного погляду), відкриває можливості машинної обробки, комп’ютерного компонування інформації (ефективна з технічного погляду), прискорює, спрощує, і оптимізує діловодство (доцільна з економічного погляду).

Юридичний документ має бути викладений доброю мовою в офіційно-діловому стилі з додержанням правил граматики та синтаксису.

Важливою умовою правильної мови є використання слів відповідно до їх смислу та стилістичної ознаки; правильне за смислом сполучення слів; виключення тавтології; стилістична однорідність лексики; синтаксично правильна побудова речень.

Ясність викладу, точність опису – це дві тісно пов’язані між собою вимоги до тексту документа [6, 108].

Вся цінність документа в думці, яка в ньому закладена, та в її інтелектуально-естетичному оформленні. Ясність думки та легкість фрази – ось ті позитивні якості, яких слід прагнути.

Стислість – сестра таланту. Але вона дозволяє ще й економити найдорожче, що є у людини, – час. Документ не повинен містити ніякої зайвої інформації. Багатослівність – недолік.

А. Дюма якось резонно помітив: «Людина, яка багато говорить, врешті-решт скаже дурницю». «Сила мови, — писав Плутарх, — полягає в умінні виражати багато в кількох словах». Небагатослівність — вершина красномовства.

Стислість слів і ясність думки – це ознака ділового стилю. Вчіться писати і говорити лаконічно, вишукано, зрозуміло, афористично. Зробіть спробу написати афоризм.

Написання документа має стати справою творчою й відповідальною. Перечитуйте і не скупіться викреслювати та переписувати написане. Слід ставитись до проектів документа якнайкритичніше, зважено і помірковано усувати все зайве чи невдало викладене. Одного з найвідоміших скульпторів запитали, як йому удалося з груди каменю зробити вишуканий твір. Він мовив: «Це нескладно. Потрібно просто взяти брилу каменю і позбавити її всього зайвого».